Майстри часу - Кочерга Иван Антонович - Страница 1

Кочерга Іван

МАЙСТРИ ЧАСУ

ДIЙОВI ОСОБИ:

Юркевич

Лiда

Доктор Карфункель

Таратута

Машинiст Черевко

Оля, його дружина

Лундишев

Софiя Петрiвна

Полковник

Поручик

Комiсар вiйськового поїзда

Секретар партосередку

Капельмейстер Куриця

1-й \

2-й - залiзничники.

3-й /

Усачиха

Дiвчинка

Жiнки робiтникiв на станцiї, носильник, залiзничники, червоноармiйцi, робiтники з радгоспу, баби з курми, музики.

Дiя вiдбувається на однiй залiзничнiй станцiї, але в рiзнi часи:

дiя перша       - 1912 року

дiя друга       - 1919 "

дiя третя       - 1920 "

дiя четверта       - 1929 "

ДIЯ ПЕРША

Пасажирська кiмната на невеличкiй залiзничнiй станцiї. Два вiкна, канапа, стiл. Годинник. Лiворуч дверi з написом "Дамська кiмната", праворуч - "Вхiд". Лiтнiй вечiр. За вiкнами зеленкуватi станцiйнi вогнi. Доктор Карфункель сидить з ногами на канапi, попиває чай; виймає з футлярiв i знову ховає багато рiзноманiтних годинникiв. Це худорлявий, невизначеного вiку, елегантно одягнений пан. Права щока пов'язана червоною шовковою хусткою.

За вiкнами звичайнi станцiйнi звуки. Миготять вогники, гучно лунають гудки паровозiв.

І

Входить Юркевич, молода людина рокiв 25, а за ним носильник вносить i становить на пiдлогу чималенький-таки чемодан, добре запакований у парусину i зав'язаний вiрьовкою.

Ю р к е в и ч. До Москви бiлет другого класу i плацкарту.

Н о с и л ь н и к. Каси ще не вiдчиняли. Багажу здавати не будете?

Ю р к е в и ч. Нi, нi, чемодан я вiзьму з собою. Чи скоро поїзд, не знаєте?

Н о с и л ь н и к. Ще не дзвонили. Мабуть, скоро. За пiвгодини, якщо не спiзниться. (Виходить, не причинивши дверей).

К а р ф у н к е л ь (роздратовано). Донерветер! Потрудiлься закриваль дверi. Протяг, холодник!

Ю р к е в и ч. Даруйте - свiже повiтря!

К а р ф у н к е л ь. Повiтря, повiтря! Зальбадерей! Безглюздий балакня. Повiтрю i дурням дверi завжди вiдкритi. Зачиняль дверi! Я застудилься, чуєте?

Ю р к е в и ч. Бог з вами - надворi така спека!

К а р ф у н к е л ь. Спека, спека... Я вам казав, що я хворий? Їх габе цаншмерц. У мене пекучий зубний бiль. 0-о-о-у, проклятий країна! Вiчний простуда, вiчний зубний бiль. У-у-у!

Ю р к е в и ч. Вибачте, будь ласка, я не знав. (Зачиняє дверi). Цiлком вам спiвчуваю. Зубний бiль - це така мука, такий пекельний бiль... Цiлком вас розумiю, шановний пане, пробачте, не маю честi...

К а р ф у н к е л ь (трохи пiдводиться, стогнучи). Карфункель, таємний радник i доктор механiки.

Ю р к е в и ч. Дуже приємно. Юркевич, учитель гiмназiї, трохи лiтератор. Значить, ви нiмець, таємний радник - о, це великий чин!

К а р ф у н к е л ь. Справа не в назвах, а в суть. Моя спецiальнiсть - час. Дзигарi, годинники, механiзм...

Ю р к е в и ч. О, то ви, значить, механiк... майстер, що робить годинники? А я думав...

К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Годинники роблять ремiсники, дурнi, що не бачать далi свiй нiс. Абер я єсть майстер часу. Майстер, що розумiє життя - життя i його механiзм. Га!

Ю р к е в и ч. Пробачте, я не хотiв вас образити. Хм, напевно, якийсь чудак...

К а р ф у н к е л ь. Робити годинники... Зальбадерей! Для кого - для дурнiв, що не вмiють рахувати час! Ох-ох-ох! (Хапається за щоку).

Ю р к е в и ч. Не перестає? Знаєте, був час, коли я страшенно мучився зубами, найменший протяг - просто хоч плач. I знаєте, що менi допомогло? Краплi! Був я якось в одних знайомих на селi - i ось один старенький лiкар порадив менi приймати краплi. То можете собi уявити - вiд однiєї краплi неначе рукою зняло. Це якiсь стародавнi i дуже мiцнi лiки - здається, беладонна, гвоздична олiя, опiй, але надзвичайно допомагає, надзвичайно. I знаєте - це було давно, зуби тепер у мене не болять, але я навiть в дорозi нiколи не розлучаюся з цими краплями, завжди вожу з собою.

К а р ф у н к е л ь (схоплюється i починає вклонятися, тримаючись за щоку). О, мiй любий пане, майн лiбер гер Юрi-Юрi-кевич! Яке щастя, що я вас зустрiв! Не вiдмовте ж i менi один крапля цього лiкарства. Буду вам надзвичайно вдячний, 0-о-о-у, проклятий бiль!

Ю р к е в и ч (збентежено). О, звичайно, звичайно, з охотою. (Шукає в шкiрянiй торбинцi, що висить у нього через плече). Але... але, ви розумiєте, яка досада - в торбинцi їх немає. Мабуть, я поклав їх в чемодан. Так, звичайно, в чемодан. Тепер я пам'ятаю - вони в японськiй шкатулцi.

К а р ф у н к е л ь. В шкатулцi? О, чудово! Дуже прошу вас, мiй любий друже, один тiльки крапля!

Ю р к е в и ч (починає дратуватися). Та що це ви! Дiстати краплi з цього чемодана? Шкатулка на самому днi! Ви бачите, як вiн запакований? I думати нiчого...

К а р ф у н к е л ь. Абер благаю вас, мiй шляхетний молодий друже, о-о-у! Майн бестер гер!

Ю р к е в й ч (роздратовано). Але ви розумiєте, що я їду? Та щоб тiльки розв'язати цей чемодан, потрiбно принаймнi пiвгодини. А скласти, а знову запакувати? А ви чули, через пiвгодини поїзд? А якщо я не потраплю на цей поїзд, то тодi... фу, навiть подумати жах!

К а р ф у н к е л ь. О-о... ой... який страшний бiль! Благаю вас, мiй любий пане, майн зюсер гер... якби ви знали, який це жахливий... о-о-о!.. який... у-у-у!

Ю р к е в й ч. Але ви розумiєте, що це неможливо? Тепер розв'язувати чемодан! То я не потраплю на поїзд. А коли я не потраплю на поїзд, я втрачу мою найкращу мрiю. Через пiвгодини останнiй поїзд на Москву.

К а р ф у н к е л ь. У... у... о! Один крапля!

Ю р к е в й ч. Та ви чули - останнiй поїзд на Москву. А якщо я завтра вранцi не буду в Москвi, я не потраплю в Париж. У Париж, про який я стiльки мрiяв!

К а р ф у н к е л ь. Париж? Ви їдете в Париж?

Ю р к е в й ч. Так, я купив бiлет в екскурсiю, що їде на виставку! Екскурсiя виїжджає з Москви завтра о дванадцятiй годинi - значить, якщо я спiзнюся, пропали i грошi i всi мої надiї. Ви розумiєте, як я хвилююсь? Потрапити в Париж, за кордон, на виставку - хiба трапиться вдруге така оказiя? Якби ви прожили десять рокiв у нашiй глушинi, ви б знали, чого варта мрiя. Може, тут вирiшується моя доля - я трохи пишу... i, може, в Парижi... е, та що й казати!

К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Безглюздий балакня. Вирiшується доля... Розумна людина сам робiль своя доля, у-у-у! (Сiдає край стола). Вi просто не бажаль менi допомогаль. Можна двадцять разiв розв'язаль i зав'язаль двадцять таких чемодан... О... о... проклятий бiль! (Тихенько стогне).

Юркевич, схвильований, ходить по кiмнатi. Пауза.

К а р ф у н к е л ь (раптом скрикує i нахиляється, шукаючи чогось на пiдлозi). А! Донерветер! Тримайте, тримайте, вiн бiля, вас, вiн покотiлься!

Ю р к е в и ч (пiдбираючи ноги). Хто покотився, хто покотився, де?

К а р ф у н к е л ь (лазячи по пiдлозi). Не наступiть з ногами! Один... два... три.

Ю р к е в и ч (шукає, нахилившись). Та що саме?

К а р ф у н к е л ь (показуючи маленьку золоту коробочку). Я розсипаль... дванадцять... дванадцять пiлюльок... такий маленький пiлюлечка. Будь ласка, допоможiть знаходiль!

Обидва нахиляються i шукають по всiй кiмнатi.

К а р ф у н к е л ь. Обережно, не наступiть з ногами! Два... три... цвай... драй...

Ю р к е в и ч. Знайшов, знайшов! Одна, двi, ще одна, ще...

К а р ф у н к е л ь. Дякую, данке. (Шукають). Бiтте нох. Чотири, п'ять... Данке зер. Дякую. Будь ласка, ще трошки. Ага, нох айне...