Алмазне жорно - Кочерга Иван Антонович - Страница 19

Юрба кидається вбiк.

Хтось iз народу нахиляється над Стесею. Умерла... Народ хреститься, знявши шапки. Глухий гомiн. В цю хвилину з-за брами виходить Хмарний i ззаду через юрбу протовплюється наперед.

Х м а р н и й (ще здаля, через голови побачивши Стесю, кричить). Стесю! Стесю!.. (Народ розступається, вiн кидається до неї з риданням). Стесю, Стесю, голубко! (Пiдводить її плечi, цiлує, але вона нерухома). Мовчить... Замовкла навiки... Пiзно ж ми зустрiлися з тобою, моя ластiвко бiдна, бiдна дiвчинко... Скiльки блукала ти, вбога, нещасна, заплакана, по гострому камiнню своїми босими нiжками, шукаючи правди, шукаючи твого милого. Не дiждалась, не дiждалась ти його...

Цiлує її руки й гiрко плаче, похиливши голову. Народ глухо хвилюється. В цю хвилину ввiходить граф Ружинський. Юрба мовчки розступається.

Ружинський пiдходить, здивований.

Р у ж и н с ь к и й (побачивши Стесю i не впiзнавши Хмарного, що схилився на руки Стесi). А, це та божевiльна дiвчина. (Глузливо). Ну, що ж, здається, вона таки знайшла своє жорно.

Х м а р н и й (що при перших словах графа пiдвiв голову, зривається). А, це ти! Так i ти знайшов своє жорно! (З цими словами вiн хапає з нелюдською силою верхнє жорно i, високо пiднявши над головою, кидає його на голову Ружинського, який даремно кинувся був тiкати, - юрба не пустила його, i вiн падає з розбитим черепом).

Крик, рух.

Хмарний ще раз нiжно цiлує Стесю i зникає.

Завiса.

1930