Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Суд - Винниченко Владимир Кирилович - Страница 3
— Ей, ви там! Кучера!
Ті хутко озираються, витягуються, а Спиридон навіть зривається й біжить до його.
— Куди? Куди? Чого? — спиняє його Самоцвіт. — Назад!.. Та скажи там тим, щоб ішли з двору. В кухню марш!
Спиридон підбігає до кучерів, але ті й без його чули, й рушають всі в кухню. Буланенький повертає за ними голову й дивиться вслід блискучими розумними очима.
— А тепер підійди ближче, — сідаючи знову на східці, командує земський і знов кидає в того гострим поглядом.
Крутоноженко, видно, вже трохи одійшов і надумався. Оченята вже починають перебігати з кутка в куток, і губи не так щільно стулені. Тільки товсті пальці, що держать картуз, трохи йорзають по козирку та рука, що іноді стирає з чола піт, злегка дрижить і наче корчиться.
— Ну... признаєш себе винуватим? — одриває Самоцвіт, коли той підходить ближче.
— Так точно, ваше благородіє... Дейстлітєлно… Тольки я скажу так для приміру. Одно діло — заяць і друге діло — собака без хвоста.. Це я, ваше благородіє, для приміру тольки, — спішить він додати, бачучи, що Самоцвіт починає дивитись на його здивовано. — Потому виходить так, що хоч ми дєйстлітєлно одного батька й одної матері, виходить, що обидва безхвості, а як розсудить, то один одне, а другий друге...
— Що він верзюкає? — все більше й більше дивується Самоцвіт і дивиться на Дуринду. Той здвигує плечима.
— Ти для чого це? — звертається він до Крутоноженка.
— Для того, значить, ваше благородіє, що коли брат возстає на брата, значить, доносить один на другого, то... Дєйстлітєлно, кадась я поймався у вас, що продав водку... А щоб, значить, тепер, дак не знаю... сказать би хто доказав...
— От заріжте мене, коли я що розбираю, що він говорить... Накажи мене Бог, нічого, голубе мій сивесенький, не тямлю, що ти говориш! — повертається Самоцвіт до Крутоноженка. — Нічого не тямлю... Ти мені кажи: ти винуват?
— Винуват.
— Знаєш, у чому винуват?
— Та... Знаю.
— Хочеш, щоб я тебе в суд потягнув?
Крутоноженко перекладає картуз в другу руку і знов неспокійно, пильно дивиться земському в очі.
— Ну?
— Нікак нєт, ваше високоблагородіє... Тольки...
Самоцвіт поволі підводиться і ступає до Крутоноженка. Той з червоного робиться зразу жовтим і, замовкнувши, ще пильніше дивиться йому в очі.
— А наказать тебе за вину твою треба? — кидає Самоцвіт і на мент озирається до Дуринди, мов провіряючи, чи той слідкує за цим. Крутоноженко знов перекладає картуз в другу руку і з жовтого робиться знов червоним.
— Ну? Що ж мовчиш? Признаєш мій суд чи хочеш, щоб я тебе потягнув у настоящий суд і заморив тебе в тюрмі? Га? Признаєш?
— Так точно, признаю.
— Ну, то ось тобі... Р-раз!
Дуринді видно, як білий рукав Самоцвітової сорочки миготить у повітрі і з ляском зупиняється біля Крутоноженкового лиця. Крутоноженко трохи хилиться вбік, але в цей мент миготить другий рукав і чується другий ляпас:
— Оце тобі — два!.. А це...
І Самоцвіт рапто спиняється, не давши "три", і здивовано дивиться на Крутоноженка, що чогось нахилився і вхопив себе за ніс.
— Що там? — хутко підходить до них Дуринда.
— Чорт його зна... Чогось нахилився, — трохи стурбовано бурмоче Самоцвіт і силкується зазирнути до Крутоноженкового лиця. — Ти! Крутоноженко!.. Що там?..
— Н-н-ні-чо-го... — мичить Крутоноженко.
— Як?
— Нічого... кров... трохи з носа... — повертає трохи до них голову й гундосить він. Крізь пальці його, що міцно держать за носа, червоніє кров, і видно, як падає кругленькими червоненькими плямами на зелений шпориш.
— Ну, от... Кров із носа... — незадоволено й докірливо бурмоче Самоцвіт. — Наче в хлопчика... Стидався б... А ще мужиком називається... Наче дитина маленька...
— Парко, ваше благородіє, дуже... — оправдується Крутоноженко, знов безпокійно косячи на його очі. — Розпарився, значить, а воно й той... Воно пройде...
— Да, пройде...
В цей час за ворітьми чується якийсь галас і крики, ніби йде велика валка людей або таскають на гору якусь важку машину. Дуринда, Самоцвіт і навіть Крутоноженко повертаються й, чекаючи, слухають.
— Наче ведуть когось або пожар... — роздумливо говорить Самоцвіт.
— Да... — згоджується Дуринда.
"Овва! Овва!.. Ану, спробуй, ану!" — чується чийсь дзвінкий голос. Йому одповідає якийсь другий, товщий, але розібрати слів за галасом не можна.
— Мабуть, драка, — догадується Самоцвіт.
— А чорта! А чорта не хочеш! Га?! — дзвенить голос.
— Буде тобі чорта! — раптом чується вже в дворі прикажчиків голос, і в двір товпиться цілий гурт людей. Всі вони щось говорять один до одного, кричать, сікаються до прикажчика й поглядають на високого рудого мужика без шапки й піджака, дуже схожого на Крутоноженка. Він іде між двома мужиками, що мають по жовтій блясі на грудях і, запінившись, весь час кричать до прикажчика:
— А чорта! А чорта!
— Що таке? Що за крик? Вам чого? — раптом виступає до них Самоцвіт.
— Чого навалились сюди?
Всі зупиняються й навіть потовплюються назад, тільки попереду зостаються соцькі з високим мужиком та прикажчиком, що хутко підходить до земського начальника.
— Що за люди? Чого їм? — повертається цей до прикажчика.
— Бунт, ваше благородіє! Ось... І бумажки! — важко дихає прикажчик і дрижачими руками виймає з кишені пом'яті невеличкі папірчики.
— Бумажки? Бунт? — не розуміє Самоцвіт. — Що за бумажки? Що за бунт?
— Так точно, ваше благородіє!.. Ось цей... всіх бунтує... О!.. — з ненавистю дивиться прикажчик на високого мужика.
Самоцвіт бере папірчика, розгортає й починає читати. Вигодоване червоне лице його робиться червоніше й червоніше, а очі от-от не вискочать на папірчик. Дуринда також підходить і також заглядає через плечі; всі притихли, й навіть Крутоноженко, затуливши носа полою піджака, підходить ближче й дивиться на папірчик.
— Хм... Ну, добре... — прочитавши, муркає Самоцвіт і, звернувшись до прикажчика, кидає: — Хто читав, бачив?
— Так точно, бачив... Ось цей... І прочиї...
— Хто роздавав?
— Хто роздавав? Я, ваше благородіє, не бачив, бо я вийшов уже, як читали... Я є ото, як казали ви, зайшов до Никихвора Крутоноженка, сказав, щоб ішов до вас, а од його пішов до волості... Дивлюсь, коло волості народ... Я поздоровкався, а потім і кажу, як до людей: "Ви ж, кажу, хлопці, завтра не баріться; сьогодня пройшов дощик, то завтра зрання виходьте, щоб до сонця ще встигти на Круту Могилу перебратись". Та, значить, не вспів ще договорити, як вони всі разом до мене: "А чорта, а чорта!" — "Як, — кажу, — чорта?" — "А так, — кажуть, — годі за таку плату робить, шукайте дурніших". Це, значить, до мене з такими словами. А мені наче що стукнуло в голову... Так мене наче й шпигнуло, що тут щось єсть. А вони, значить, як-от побачили мене, так і поховали зараз... Я до їх. "А, — кажу, — так ви он як! Бумажки читати? Давайте сюди!" А вони (от вам хрест святий!) мені... дулю!.. "На! — кажуть. — Та й панові своєму понеси..."
— Хто це казав? — важко сопучи, червоний, аж сизий, перебиває його Самоцвіт.
— Ось цей.. А потім Долото Семен... І... прочиї... другиї...
— Так ти смів це казати? — злісно повертається до високого мужика Самоцвіт. — Ти смів це в моєму селі?
Га?
— Про дулі я нічого не знаю, — похмуро одповідає високий. — А про те, щоб не йти на роботу, казав...
— Казав??? — аж задихається земський. І видно, що його не так давить те, що той казав не йти, як те, що він це казав у "його селі". І видно, що йому й ніяково, і злість бере, і страшно чогось.
— А казав! — твердо згоджується високий. — І ще казатиму!.. Де ж таки видано, щоб дорослій людині та по тридцять копійок у жнива платилося?.. Та краще пальці свої гризти, ніж за таку плату робити...
Земський просто німіє. Він якось потеряно повертається до блідого Дуринди, розводить руками й говорить:
- Предыдущая
- 3/4
- Следующая