Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Поезії - Франко Иван Яковлевич - Страница 9

9
Изменить размер шрифта:
II
Бачив ри­су­нок я десь - і за­був уже, де йо­го ба­чив,
Чий то ри­су­нок був - Бекліна чи Мей­соньє.
Мушля пер­ло­ва - то віз, а ме­те­ликів чвірка - то суп­ряг,
Два амо­ре­ти малі - то два по­го­ничі їм.
Пурпуром, зо­ло­том і ізма­раг­дом, сапфіром на­би­тий,
Стелиться геть у безмір кру­то ве­сел­ча­ний шлях.
Поле вни­зу, неп­ривітна стер­ня, то­горічне бу­дяч­чя,
Пара ху­дих шка­пе­нят тяг­не, зігнув­ши­ся, плуг.
За плу­гом, згорб­ле­ний теж і спотілий, орач пос­ту­пає,
Тисне чепіги грудьми, істи­ком ски­бу тру­ча.
Та вже спи­ни­ли йо­го амо­ре­ти, вже тяг­нуть за по­ли,
Просять і тяг­нуть, ма­нять в поїзд пер­ло­вий сідать.
З ост­ра­хом бідний орач по­зи­ра на не­зо­ра­ну ни­ву,
На ко­не­ня­та свої, на мо­золі на ру­ках.
Але но­га вже са­ма підня­лась і не слу­ха роз­суд­ка,
Так і здається - трем­тить в поїзд пер­ло­вий сту­пить.
Весно, се твій екіпаж! І твоя се ви­на, ко­ли сер­це
Ще раз роз­су­док зла­ма, ще раз зо шля­ху збіжить.
Так усміхаєсь йо­му про­ме­няс­тий той по­лет Ікарів,
Навіть Іка­ра судьба не на­ля­кає йо­го.
III
Ні, амо­ре­ти, мені за по­го­ничів ви вже нез­далі:
Надто ви, хлопці, палкі, над­то в їзді нет­ривкі.
Надто бур­ливі у вас по­ри­ван­ня: раз блисків, по­жежі,
А за хви­ли­ну вам бур, громів і тру­су да­вай.
Надто, го­луб­чи­ки, ви па­те­тичні, засліплені тро­хи
В своєму влас­но­му "я". Се не до ла­ду мені.
Я вже ста­рий мо­реп­лав, як сма­ку­ють ті гро­ми і бурі,
Знаю док­лад­но! Не­хай ро­бить собі їх Зе­вес!
Досвідний ну­рок із ме­не: що в влас­но­му "я" там таїться
На бо­ло­тис­то­му дні - знаю, го­луб­чи­ки, й се!
Черепи стов­че­них мрій, кістя­ки не­оп­рав­да­них планів,
Зломки дрібних по­жа­дань, тру­пи об­ман­них надій.
Ах, а крім то­го, гидкі сли­ма­ки са­мо­любст­ва, ме­ду­зи
Зависті, хро­би гри­зот, ке­фа­ло­по­ди підлот.
Ні, амо­ре­ти, не вас за по­го­ничів взять я ба­жаю:
Сонце, по­го­ду люб­лю, ясність і радісний сміх.
Хай уже луч­че дідусь, сміхот­во­рець отой бо­ро­да­тий,
Супряг ле­тю­чий же­не, зо­ло­то­сяй­ний гу­мор.
Нам ні по­що поспішать - не вте­че від нас чор­на мо­ги­ла;
Нам ніко­го прок­ли­нать, нам ніко­му до­ко­рять.
Пристрасті в нас уляг­лись, ско­роспілки ілюзій об­па­ли,
З ран, що жит­тя зав­да­ло, ще хіба шра­ми бо­лять.
Та з життьової борні ми не вий­шли каліка­ми: сер­це
Не віду­чи­лось лю­бить, іскри не згас­ли в очах.
Нумо ж, діду­сю! Ха­пай за ті по­во­ди, з про­ме­ню ткані,
На ро­ман­тичнім візку в край ре­алізму май­нем!
Сонцем маєвим не­хай на­ше сло­во заб­лис­не, заг­рає,
Жаль наш маєвим до­щем хай на ла­ни ка­по­тить.
Наша лю­бов, мов маєва по­го­да, хай гріє-го­лу­бить,
Гнів наш хай бу­де мов грім, що лиш міазми вби­ва,
Але не­на­висть гонім і зневіру да­ле­ко від се­бе!
Біль наш і сумнів на сміх, слізьми об­ли­тий, змінім.

В АЛЬБОМ П[А]НІ О.М.

У без­сон­ну ніченьку,
Де сум - твій то­ва­риш,
Скільки пе­ре­ду­маєш,
Скільки пе­ре­ма­риш!
Всі про­житі ра­дощі,
Всі про­буті му­ки
Йдуть, мов тіні тихії,
Держачись за ру­ки.
Йдуть, сміючись, пла­чу­чи -
Не о влас­них си­лах, -
Мрія-бо туж­ли­вая
Їх не­се на кри­лах.
Та мені в борбі важкій
З тем­ни­ми дум­ка­ми
Навіть у країну мрій
Шлях заріс тер­на­ми.

Криворівня, дня 24 серп­ня 1902.

ХОДИТЬ ТУ­ГА ПО ГОЛІЙ ГОРІ...

Ходить ту­га по голій горі,
Як ту­ман по до­лині,
Сіє мрії й ба­жан­ня свої
По ши­рокій пус­тині.
Розлітайтеся, мрії мої,
Будякове насіння,
А де стріне­те сер­це жи­ве,
Запускайте коріння!
Запускайте коріння ціпке
Аж у сер­це до грун­ту,
Проти плісені, сну, мерт­во­ти
Кличте ду­ха до бун­ту.

СІЙТЕ БІЛЬШ

I
Посіяли трішки - та й страш­но:
Чи зійде?..чи ще присіва­ти?
Та сійте ж! - ми­нає по­су­ха -
Не дур­но ж тим хма­рам сну­ва­ти…
Не дур­но ж так до­щи­ком пах­не…
Он хма­ра згу­щається чор­на,
Край не­ба весь ско­ро об­гор­не..,
От блис­кав­ка блис­не і грім як не трах­не!
Не дур­но ж так до­щи­ком пах­не!
***
Та хай би ж ся хма­ра і дур­но прой­де,
Нова після неї сильніша прий­де:
Не дур­но ж по не­бу тим хма­рам сну­ва­ти…
Не бійтесь, не бійтесь іще присіва­ти!
II
Ой, як ма­ло, як ма­ло прос­ну­лось!
Хай би мо­ре скоріш ско­лих­ну­лось!
Якби зміг да Пе­ру­ном я за­раз же ста­ти,
В од­ну мить зміг жит­тя б роз­бу­дить!
Якби зміг в свої ру­ки всю си­лу зібра­ти,
Що в вас сон­ною й досі ле­жить -
Одна мить… Я б при­му­сив вас жить!
chitat-online.com

Несмотря на то, что в наши дни Интернет уверенно набирает позиции, все больше образованных и интеллигентных людей предпочитают проводить свободное время за чтением книг. Наш сайт предлагает совместить инновации «всемирной паутины» с «поглощением» литературных шедевров. Здесь Вы можете совершенно бесплатно и без регистрации читать онлайн как классические, так и современные тексты.

Почта для связи: [email protected]
  • © chitat-online.com 📚 Бесплатная Онлайн Библиотека | Читать Книги Онлайн Бесплатно и без регистрации 2024