Ключ Давидів - Ведмеденко Олег Валентинович - Страница 14

Ми з вами розуміємо, що Євангеліє написане для нас. Що Слово Боже – живе слово для нас з вами. Єдиний Лікар, що може зцілити нас від усіх хвороб наших – Той же, що і тоді, 2000 років тому назад в Палестині – Господь наш Ісус Христос. Отож, відкриймо свої серця перед цілющим світлом Правди Його, станьмо на дорогу, що Він проклав перед нами. І нехай світло віри вижене з сердець наших увесь той “звіринець”, зніме з очей наших полуду оманливих цьогосвітніх сновидінь, і підніме нас на ноги наші, щоб почули ми твердий та ніжний батьківський голос Його: “Встань, візьми постіль свою, і іди...”.

“ШУКАЙТЕ Ж НАЙПЕРШ ЦАРСТВА БОЖОГО...”

У неділю третю по П’ятидесятниці читаємо Євангеліє від Матвія:

“Око – то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, – то яка ж то велика та темрява!

Ніхто двом панам служити не може, – бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматися одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні (Мамона – це бог багатства світу цього, земні добра).

Через те вам кажу: Не журіться про життя своє – що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, – у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли журиться (що малий на зріст) зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного?

І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, – не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі не вдягався отак, як одна з них. І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а завтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, – скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!

Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бо ж усього того погани шукають (погани – язичники, ті, хто сповідують ідолів і приносять їм жертви); але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, – а все це вам додасться“ (Від Матвія, 6 розділ, 22–33 вірші).

Як часто нам хочеться прислужитися двом панам! Як хочеться переконати себе, що між любов’ю до Бога та любов’ю до земного багатства можна знайти компроміс. Що можна поставити їх на один щабель і любити обох однаково, триматися і Того й того. Виправдовуючи своє сріблолюбство, ми зводимо навіть вогонь Слова Божого з неба на землю, пристосовуючи його до наших низьких бажань. Ми згадуємо незліченні багатства премудрого царя Соломона, стада і маєтності праведного Йова чи вірного Авраама. І все це задля того, аби потішити себе, мовляв, Бог і мамона можуть йти в нашому житті поруч – одне одному не заважає... Заважає! Не можуть! Бо чітко сказав Господь у першій заповіді Закону: “Я Господь, Бог твій. Хай не буде тобі інших богів переді Мною”; “Не можете Богові служити й мамоні”, – підтверджує й Ісус Христос в Нагірній проповіді. Не встоїте на двох човнах – роз’їдуться ноги, і впадете в море людських пристрастей та пожадливостей плоті...

Як же бути? Де вихід? І як же, дійсно, Соломон, Йов, Авраам?

Уся справа в оці. “Око – то світильник для тіла”. Мова йде про око духовне, око внутрішнє – про світогляд людини, про бачення істини, про совісливість, себто здатність дослухатися до голосу совісті – посольства Господнього в людині. І якщо це внутрішнє око світле – то світлими будуть і тілесні, зовнішні вчинки людини. Але коли це внутрішнє око, внутрішній світильник людської натури є темним – “то яка ж-то велика та темрява!” Як потужно виплескується вона назовні у вигляді ненависті, ненаситності, зажерливості поганської. Як сказав святий апостол Павло – “лихої пожадливості та зажерливості, що вона ідолослуження” (див. Послання до колосян, 3.5). Око Соломона, Йова, Авраама – світле, відкрите; вони – “мужі з відкритим оком, які слухаються Божих слів, і бачать видіння” (див. Числа, 24.3,4). Бачать видіння – тут розуміють істину, і на перше місце у своєму житті ставлять саме Бога.

Просить у Бога мудрості Соломон. І Бог дає йому мудрість, а крім неї – і все, чого не просив він, але що додається тим, хто шукає перше Божого царства. Дав Господь йому і довгі літа, і перемогу над ворогами, і славу й багатство (див. Першу книгу царів /Третю книгу царств/, 3.3–15). Прагне Йов праведності – шукає правди, знаходить її в Бозі і живе по правді, – і благословляє його Господь синами й дочками та великим маєтком, так що “був цей чоловік більший від усіх синів Сходу” (див. книгу Йова, 1.1–5). Виявляє Аврам велику віру – і нарікає його Господь Авраамом (Аврам – “високий батько”; Авраам же – “батько багатьох” народів віри). І благословляються у ньому “всі племена землі”, а крім того, має Авраам і все те земне, що необхідне для життя, і з подостатком має (див. книгу Буття). Бо шукає найперш царства Божого й правди Його...

Господь не вимагає від нас, щоби ми були обдерті, голодні й тинялися по вокзалах. Він не засуджує й гроші, як еквівалент праці людини і засіб здійснення обміну продуктами цієї праці. Не засуджує срібло, але засуджує сріблолюбство, картає грошолюбів – тих, хто гроші ставить на перше місце у своєму житті, хто перевернув з ніг на голову піраміду життєвих пріоритетів: 1 – Господь; 2 – сім’я; 3 – ближні; 4 – матеріальне. Духовні погани журяться насамперед про життєве – “що будемо їсти, та що будемо пити”, та про тілесне – “у що зодягнемося”. І ця журба переростає в патологічну манію обожування багатства світу цього.

Матеріалістичний спосіб буття повністю опановує людиною, і на перше місце стає саме матеріальне – гроші, земні цінності. На другому – ближні, колеги по бізнесу, яким приділяється левова частка часу людини. На третьому – сім’я, декілька годин спілкування увечері перед сном біля телевізора. Господь же – на останньому місці, точніше про Бога взагалі забувають... Ось які пріоритети, в піку Божим, визначив у наш час “князь світу цього” – сатана. Щоб переконатися в цьому, достатньо послухати, про що ми розмовляємо вдома, на роботі, у транспорті (адже “що лежить на серці – про те говорять уста”). Мова лише про їжу та про одяг: “Що будемо їсти, що будемо пити, і у що зодягнемось?..” Весною – про садіння, літом – про обробку, восени – про заготівлю, зимою – про споживання. Дві проблеми турбують нині людство: де знайти поїсти, і як схуднути.

А може, варто таки поставити все з голови на ноги? Прокинутись. Зупинитись на шляхах своїх. Довіритись Богові, й спробувати хоча б один тиждень свого життя прожити з вірою (читай – з довірою до Бога, до Божого слова). Поставити Його на перше місце у своєму житті, матеріальне ж – на останнє. Випробувати Його...

“Шукайте ж найперш Царства Божого і правди Його, а все це – вам додасться...”

Спробуймо?..

ПРИЙДЕ ЧАС...

В четверту неділю по П’ятидесятниці читаємо Євангеліє від Матвія:

“А коли Він до Капернауму ввійшов, то до Нього наблизився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: «Господи, мій слуга лежить удома розслаблений, і тяжко страждає». Він говорить йому: «Я прийду й уздоровлю його». А сотник Йому відповів: «Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою... Та промов тільки слово, – і видужає мій слуга! Бо й я – людина підвладна, і вояків під собою я маю, і одному кажу: піди – то йде він, а тому: прийди – і приходить, або рабові своєму: зроби те – і він зробить». Почувши таке, Ісус здивувався і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: «По правді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри! Кажу ж вам, що багато хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства – повкидані будуть до темряви зовнішньої – буде там плач і скрегіт зубів»!.. І сказав Ісус сотникові: «Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!» І тієї ж години одужав слуга його“ (Мф. 8.5 –13).