Ключ Давидів - Ведмеденко Олег Валентинович - Страница 10

У євангеліста Марка про цю подію читаємо: “Господь же Ісус, по розмові із ними (учнями. – Авт.), вознісся на Небо, – і сів по Божій правиці” (Мк. 16.19).

Який же духовно-символічний зміст Вознесіння Христового?

Сказав св. ап. Павло: “Таємниця, захована від віків і поколінь... – Христос у вас, надія слави!” (Колосян 1.26 – 27). Душа людська, сфера духа, світ невидимий людини – копія Сфери духа Вселенської, світу невидимого, біблійною мовою – Неба. Як краплина роси відображає в собі увесь світ видимий, відбиває всю безмежність Всесвіту – і сонце, і місяць, і зорі, і землю, так і душа людська відображає в собі увесь світ невидимий. І в ці святкові дні задаймо собі запитання: чи міцно поставлений в нашому серці Престол Божий (а Престол Його – “правда і суд”)? Чи маємо ми справді міцну віру? Чи Бог дійсно є Господом – Господарем, Паном нашого життя? І чи Христос вознісся в серці нашому на ту висоту, коли Слово Боже стає не просто учителем, не просто джерелом інформації, не просто садівником, обробляючим виноградник сердець наших, як бачила Ісуса Марія Магдалина одразу по воскресінню Його, а керівництвом до дії, керманичем нашого життя. Чи не спить бува Христос в нас, посольство Господнє – совість наша – на кормі човна нашого життя на подушці (див. Мк. 4.38)? Чи дійсно Слово Боже, отой хліб наш насущний, стало плоттю Христовою в нас? Чи дійсно Новозавітне вино вчення Господнього стало кров’ю Христовою в нас, і живить нас, і гаряче пульсує в наших жилах? Чи сів Христос в серці нашому праворуч Отця на престолі правди і суду Господніх? Чи правими ділами стверджуємо ми свою віру? Чи приносимо ми плоди віри, чинної любов’ю? Чи діла наші дійсно праві, дійсно “одесную”? А відтак чи прийшов в наше серце Святий Дух – Утішитель, чи царює Він в нас, чи постійно відчуваємо ми “мир і радість у Дусі Святім”? Якщо так, то амінь, збулися для нас слова Господні: “По правді кажу вам, що деякі з тут-от приявних не скуштують смерті, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі” (Мк. 9.1)...

Щодо самої історії встановлення свята Вознесіння, то, згідно з дослідженнями православних істориків, маємо його із самої глибокої давнини. Так, уже Апостольські Постанови приписують здійснювати святкування в 40-й день після Пасхи (книга 5, розд. 18). Особливо важливі у цьому відношенні свідоцтва святого Івана Златоустого та блаженного Августина. Перший називає це свято важливішим і великим і відносить його до розряду свят, які так само, як і Пасха й П'ятидесятниця, без сумніву, встановлені апостолами. Останній, згадуючи про повсюдне величання свята, згідно з переказом, прямо відносить його до апостольського установлення.

Канони свята написані святими Іваном Дамаскіном та Йосипом Піснеспівцем.

Тропар (основна пісня) свята: “Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, подавши радість Ученикам обітницею Святого Духа, ствердивши їх у вірі Своїм благословенням, що Ти Син Божий, Спаситель світу”.

СЕНС БУТТЯ

У сьому неділю від Пасхи, а це Неділя Святих Отців, читається в храмах Євангеліє від Івана:

Одного разу “...Ісус очі Свої звів до Неба й промовив: «Прийшла, Отче, година, – прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе, бо Ти дав Йому владу над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому. Життя ж вічне – це те, щоб пізнали Тебе, Єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його...” (див. Від Івана, 17 розділ, 1–13 вірші).

Життя ж вічне – це щоб пізнати Тебе, Єдиного Бога... Які чудові слова. Слова, в котрих розкривається власне сенс нашого буття... Тисячі років людство шукало себе. Тисячі років людина задавалася питанням: “Для чого я живу?” І тисячі років блукала вона в темряві, не знаходячи відповіді. Сотні філософів-мудреців шукали відповідь на це запитання. Звідки ми? Для чого живемо? Що з нами буде? Невже ми просто продукт розвитку матерії від неорганічної до органічної? Невже наша ніша у цьому світі – тільки й усього, що один з видів ссавців? В чому сенс нашого буття? Чи тільки у тому, аби їсти, пити, спати, спорожнюватись від з’їденого й випитого та розмножуватись? А що потому? Лише фізична смерть, припинення функціонування біологічного об’єкта, розкладання на хімічні елементи й похмура роль однієї з ланок циклу обміну речовин у природі? Народжуватись, боротись за хліб щоденний, за місце під сонцем, щоб більше і якісніше їсти й пити, комфортніше жити; народжувати дітей для того, аби вони ще більше і смачніше їли, і ще “краще” жили?

Один відомий твір починається словами: “Статистика знає все...” Так, статистика знає все. Колись модно було публікувати статистичні дані – скільки за своє життя людина з’їдає продуктів харчування. Цифри вражаючі. Вагони зерна, гурти свиней, череди корів, тонни овочів і фруктів, цистерни напоїв і т. д. Невже людський рід – це лише комбінат по переробці біомаси на органічні добрива? Невже усього тільки “всезростаючі потреби”? Невже тільки плоть? Для чого ми живемо? Ось воно! Ось основне питання філософії, а не “що первинне?..” – для чого?!

“І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання [дух] життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею” (Буття, 2.7). “Порох земний” – це хімічні елементи землі, з яких тіло, оболонка, вмістилище Духа людського. Людина створена на образ Божий. Бог є Дух. І людина є дух. Бог є Триєдиним. І людина – триєдина. Людина – це дух, який має душу (розум, волю, емоції), і живе в тілі. Ось що первинне! Ось що не дає людині задовольнятися тваринно-рослинним життям. Дух! Людина є дух, який міститься в серці душі. Душа – це свідомість. А серце, серцевина її – це глибини свідомості, підсвідомість та надсвідомість людини. І скільки б закон плоті не нашіптував нам: “Ти є плоть: їж, людино, пий, веселися, носися з тілом своїм, як з писаною торбою, годуй його, пести, вдягай, намащуй, бо в цьому сенс буття”, – закон ума, розсудок і віковічна пам’ять серця на рівні інтуїції підказують нам – ні! Я не плоть, я – дух! Я пам’ятаю, що Господь вдихнув мене в це тіло. Я пам’ятаю, що я є частинкою Божества, бо маю в собі благодать богопізнання. І посольство Господнє – совість, вищий закон в серці моєму, не дає мені забути про це. В видіннях ночі я не бачу себе лазячим по деревах, але як часто я літав у своїх снах...

Так, людина є дух. Господь створив нас. Господь наділив духом матерію, щоб обожити її. Щоб підняти творіння Своє до Себе. Щоб ми з’єдналися з Ним. Щоб пізнали Його. Щоб “так завжди з Господом були” і прославляли Його, Єдиного Нествореного. Щоб увійшли в радість Його, щоб прилучилися до любові Його, щоб були щасливими з Ним, бо Бог є Любов.

Ось і відповідь на всі запитання. Для чого живемо? – щоб бути щасливими, щоб отримати вічне й щасливе життя. Що таке щастя? – найповніше задоволення духовних і фізичних потреб. Як досягти цього найповнішого задоволення? – Шукайте найперше країни Божої, а все це вам додасться” (див. Від Матвія, 6.33). Де те царство Боже? Де та держава Небесна? Де те небо? Воно – воля Божа, твердь посеред різноманітних вод людських вчень та пристрастей, закон Божий, закон любові, невидима сфера благодаті Духа Святого. Де ж воно? “Боже Царство – всередині вас” (Від Луки, 17.21). “Таємниця захована від віків і поколінь – Христос у вас, надія слави” (Послання апостола Павла до колосян, 1.26). “Хто вірує в Мене – життя вічне той має” (Від Івана, 6.47). Так в чому ж полягає оте “вічне життя”? “Життя ж вічне – це те, щоб пізнали Тебе, Єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його”. Глибоко, внутрішньо, серцем щоб пізнали...

Слава Богу. Тепер останнє: як же пізнати? Як відновити той втрачений людством зв’язок? (Латиною “ре” – відновлюю; “ліга” – зв’язок. Отже, “релігія” – означає відновлення зв’язку з Богом.) Три стезі дав нам Господь для цього пізнання. По-перше, пізнання Творця через Його творіння (спілкуючись з природою, плекаючи її, спізнаючи її, оберігаючи і надихаючись нею). По-друге, через писане слово Боже – Біблію, що є хлібом життя для вірного християнина. І, як вершина богознання – через власне серце, через копітку працю смирення, очищення і сходження щаблями вдосконалення до вічного життя, до відкритого духовного боговідання...