Смак Благодаті - Ведмеденко Олег Валентинович - Страница 9

Інша справа, що тій душі, яка знаходиться у низькочастотному, духовно холодному, похмурому світі духів злоби піднебесних, у стократ важче вирватися з геєнського вогню “полум’я пороку, полум’я немочі й злості, де тільки «плач та скрегіт зубів» безсилої злоби” (святитель Іван /Максимович/). Важче, тому що тиск демонського оточення там незмірно більший, аніж у нашому світі, де його умовно можна визначити як 50/50. Тому вірогідність спасіння за гробом для грішника мізерно мала, світло Благодаті є майже незримим (тому-то й “пекло” – грецькою “місце темряви”) і, як правило, подальша доля його – самому стати духом злоби піднебесним з перспективою повного знищення “в озері, що горить вогнем та сіркою, а це смерть друга (духовна й остаточна)” (Об’явлення, 21 розділ, 8 вірш).

Таким чином і молитви за душі померлих дієві лише для тих, хто визначився стосовно свого місцеперебування у певному проміжному поміж Небом та піднебессям стані. Про це й слова отця народів віри Авраама у відомій всім притчі про багатія та Лазаря: “А крім того всього, поміж нами і вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас” (Лк. 16.26).

У свою чергу праведнику, який під час земного свого життя прикладав вірні зусилля, вдосконалювався, а тому й увійшов після суду Світла любові Христової у пряме спілкування із ангелами, – стає уже простіше аніж нам, на землі, просвітитися світлом духовного відання. Сягнути висоти Небесного Царства і самому стати ангелом – вісником божественної Благодаті та Правди, у чому власне й полягає сенс та головне завдання нашого буття. Проте цю “простоту” нам таки належить напрацьовувати тут, на землі…

РАЙ ТА ПЕКЛО

Запитання: Якими насправді є пекло та рай? Зрозуміло, що про це можна лише здогадуватись, але вважаю що ми не маємо права не думати про це. Бо мова йде про реальність, яка усіх нас чекає: одне, або друге. Більше того, це щось таке, що уже зараз може бути присутнім в нашій душі і в нашому житті. Це найголовніший для нашої особистості вибір…

Відповідь: Рай та пекло – це об’єктивна реальність як людського, так і ангельського буття. І існують вони насправді ніби в трьох “іпостасях”. По-перше як рай та пекло в серці нашому. Як і вчить блаженний Августин: Не шукай пекла під землею, чи де-інде: воно у серці твоєму!

Коли душа людська знаходиться у пітьмі незнання Бога та правди Його, – це то і є суще пекло (грецькою “ад” – “місце темряви”). Бо якщо ми відокремлюємося від Бога невір’ям та нелюбовністю своєю – то це в дійсності і є ота “тьма кромішня”, або ж “зовнішня” (“Кромішня” – від слів “крім”, “окрім”. Себто опріч, поза, без. “Відокремити” – означає відділити). Темрява зовнішня, або інакше темрява перебування поза єднанням із Богом: без світла Духу Божого, тьма бездуховності. І в пітьмі цій зовнішній – там тільки плач (плач від нещасливості своєї, від неможливості угамувати “усезростаючі потреби” власної плоті. За словом святого Григорія Богослова: “Сластолюбством ми купуємо собі пошкодження”. Це плач від страждань, породжених гордістю та жадібністю людською: “Дві дочки в кровожерця: «Дай, дай!»” (Притчі 30 розділ, 15 вірш)), та “скрегіт зубовний” (“скрегіт зубів” від злості на оточуючих, на Бога, та й на самих себе. Згадаймо, що коли побивали архідиякона Степана камінням, то “скреготали на нього зубами…”).

Пекло також називається “геєнною вогняною”. Геєнна буквально – то міське звалище поблизу Єрусалиму. Там постійно горів вогонь (спалювалося сміття) й копирсалася черва. Ця буквальна геєнна й стала символом пекельних мук. Вона також у першу чергу в нас, тобто в серцях людських (тут я уже переходжу до другої “іпостасі” пекла – пекла, що є в серцях усього людства; пекла, що в надрах світу цього…). І обпалює цей геєнський вогонь пристрастей та пожадань, полум'я насильства та користолюбства серця людей. І немає спокою від черви невдоволення, заздрості й неможливості придбати мир душевний (“Це ремствуючі, незадоволені з долі своєї, що ходять в своїх пожадливостях…” (Юди 16).

Пекло виступає також в образі біблейського шеолу (єврейською – “найглибший гріб”, російською – “преисподняя”). Це серця наповнені “трупними кістками”, мертвеччиною бездуховності (згадаймо Господнє: “Ви – гроби побілені”).

Як бачимо, пекло є реальністю сьогоднішнього дня. Залишилось лише торкнутися третьої “іпостасі” пекла – пекла містичного (грецькою – “таємного”), закритого для нас (точніше частково закритого, бо його таки бачать духовидці, і ми маємо достатньо свідчень святих подвижників (та й не лише їх) про нього, і його насельників (наведу лишень слова, сказані про нечистих духів преподобним Серафимом Саровським. “Вони огидні”, – свідкує святий старець...).

Зрештою, і це містичне пекло (біблійною мовою – “піднебесся”) заховується не під землею й не на Місяці. Воно знову-таки в нас, і навколо нас – в існуючому паралельно з нашим, фізичним, – духовному світі. Як висловився святитель Феофан Затворник:

“Усередині, або ж в глибині світу нам видимого, захований інший світ, такий же реальний, як і цей: чи духовний, а чи тонко матеріальний…”

І все, сказане про пекло вище, цілком і повністю відповідає й третій його іпостасі.

Що стосується раю, то й він так само реальний, як і пекло, і так само проявляється на трьох рівнях: в серці окремої особистості, в Церкві праведників і містично, як Небо, або ж як Царство Небесне, – Царство Всесвятого Духа Любові. Цей райський, едемський стан є станом утішання від досконалої, усепоглинаючої любові – миру, радості у Дусі Святім. Відчуттям абсолютного щастя, духовного зворушення, розчулення, замилування та блаженства, яке просто неможливо виразить словами.

Смисл же спасіння нашого полягає у тому, щоб іще за життя в цьому грубому, біологічному тілі причаститися невечірнього Світла благодаті Христової. І щоб у момент переходу – тобто народження в інший, духовний, ангельський світ, – інакше кажучи в момент буквального воскресіння, – витримати Суд цього Світла (“Суд же такий, що Світло в світ прийшло…” (Івана, 3 розділ, 19 вірш)). І за законом спорідненості добру або злу (“Що спільного між світлом і тьмою?..”) з’єднатися із цим Світлом у Царстві Божому. А в результаті стати ангелом самому! “Бо як із мертвих воскреснуть (тут як духовно, так і буквально, містично, оживши в духовному, а точніше тонко-матеріальному світі в духовному ж, за Феофаном Затворником – тонкому, ефірному тілі), то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть як ангели на Небесах (тут “як” тому, що аби стати ангелом, “вісником” Божим у повному смислі цього слова, необхідний час: певний період духовного зростання)” (Марка, 12 розділ, 25 вірш). Бо “міра людська – вона ж і міра ангела” (Об’явлення, 21 розділ, 17 вірш)…

ШЕСТОДНЕВ

Запитання: Роздумуючи над тим, як важко сьогодні православному віруючому довести вченому атеїсту факт творення світу на основі біблійного описання Шестоднева – найперших, початкових віршів книги Буття, – я замислився над питанням: чому складається така ситуація?..

Відповідь: А ситуація складається таким чином тому, що неправильним є сам принцип підходу до тлумачення Святого Письма взагалі, і т.зв. “Шестоднева”, тобто оповіді про шість днів творення, зокрема. Просто Біблія аж ніяк не є посібником з історії, геології, астрономії, етнографії тощо (хоча й ці відомості певною мірою в ній мають місце), але Книгою духовною! А всі буквально-історичні події, які зображені у ній, у першу чергу є саме тінню духовних речей, і за ними завжди лежить глибокий духовно-символічний, морально-етичний та містичний зміст.

“Але розум їх засліплений, – дорікає апостол, – бо те саме покривало (“покривало” букви) аж донині зостається незнятим в читанні Старого Завіту, тому що воно знімається Христом” (див. 2 Коринфянам, 3 розділ, 14 вірш). Христос же “…нас зробив бути служителями Нового Завіту, не букви, а духу, – бо буква вбиває, а дух оживляє…” (2Кор. 3.6).