Смак Благодаті - Ведмеденко Олег Валентинович - Страница 28

Кожну хвилину ми, як і праотець наш Адам, маємо право вибору: чи ужити плід з “древа життя” – дерева богоєднання, дерева пізнання Бога, пізнання блага, добра через добро посередництвом виконання волі Його. А чи вкусити забороненого плоду із “древа пізнання добра й зла”, пізнавши таким чином добро через зло (за словом апостольським: “так, як через огонь”), що власне і сталося ув Едемі – духовному “саду Божому” – райському саду гармонії між Богом і людиною, людиною і природою, природою і Богом.

Іще з періоду навчання у школі відомий кожному закон збереження енергії. З шкільної ж лави відомі нам і поняття взаємозв’язку енергій потенційної та кінетичної. У повній мірі це стосується й тонких енергій. Поки яблуко іще висить на гілці – його потенційна енергія є максимальною; кінетична ж – дорівнює нулю. Але щойно яблуко, відірвавшись від вітки, починає своє падіння, – одразу ж наступає й плавний перехід потенційної енергії в кінетичну.

Аналогічно і в житті нашому. Кожна дитина у момент свого народження уже має в собі потенційну енергію гріха (ось він, “первородний гріх”!). Це так званий “закон плоті” – звірячі інстинкти наші, успадковані нами разом із куприком, – так би мовити духовний рудимент хвоста.

“Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком (бо душа моя створена за образом і подобою Божою, і прагнення до богоєднання закладено в мені уже від народження мого),

та бачу [й] інший закон у членах своїх (себто такий, який діє уже всупереч Божественній програмі обоження творіння, і який прагне повернути закон розвитку усього створеного – Божий закон еволюції – назад: знову до тваринного, звірячого, плотського стану. Стану, коли людиною володіє не розум, але інстинкти), що знаходиться в членах моїх.

Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерті?

Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого (тільки Бог силою благодаті, мирним Своїм Духом, Який через смирення мені дається, через Христа у мені, – Той мене визволить: Отець, через Сина, Духом Своїм Святим!)…” (Римлянам, 7 розділ, 22–25 вірші).

“Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів” (одне єдине, яке тільки й дає перемогу духа над плоттю), – сповідує Церква у Символі Віри. Воістину, так! Купіль хрещення – ось та живодайна купіль відродження, та духовна баня вічного буття, яка очищує, звільняє нас від супротивного нам закону плоті нашого. І мова тут не про саме лише таїнство чи обряд, але – і в цьому суть! – про велике таїнство занурення (“хрещення” – грецькою “баптисма” – українською “повне занурення”) в Слово, у Віру та Благодать в ім’я Отця (віра, яка від слова Божого: “Вірую в Єдиного Бога, Отця Вседержителя…”), і Сина (всиновлення, втілення, виконання цієї віри смиренної у житті християнина, що і є насправді “визнанням Христа во плоті” – в нашій плоті!), і Святого Духа (одухотворення, оспівування, розповсюдження її навколо себе: “Спасися ти – і тисячі навколо тебе спасуться…”).

НЕ ВБИВАЙ!

Запитання: У нас виникло запитання щодо шостої Заповіді – “Не убий!” Як це правильно розуміти? І як діяти якщо на нас, або на нашу землю, наприклад, нападають вороги? Чи маємо ми право брати до рук зброю? Взагалі служити в армії? Чи буває у цілому ситуація, коли вбивство не є гріхом?

Відповідь: Ні, не буває! Але буває ситуація, коли з двох зол людина змушена обирати менше. І те й інше – зло, і те й інше – гріх, але більшим гріхом було б не вчинити меншого.

Класичний приклад тому – ситуація, яку пережили багато родин віруючих і вірних християн у роки Великої Вітчизняної війни, переховуючи у себе збіглих військовополонених, або єврейські родини. На пряме запитання: “Чи переховуєте ви когось?” відповісти “так” – тоді означало кінець як для нещасних, що ховалися, так і для власної родини. Відповісти ж “ні” – порушити дев’яту Заповідь, “Не свідкуй неправдиво”. Із двох зол тоді обирали менше...

Те саме можливе, щоправда в іншій конфігурації, і стосовно змісту заданого запитання – порушення Заповіді “Не вбивай!”. Бо ж усі Заповіді перед Богом однакові: порушуючи будь-яку з них – порушуєш усі.

Подібні ситуації вчиняються переважно тоді, коли людина іще недосконала, іще не зреклася своєї гордині, своєї волі, і вибирає сама, а не водиться виключно Духом Святим. Якщо, за Словом Божим, іще “підперізується й ходить, куди бажає”, а не “простягла свої руки”, не віддалася повністю на волю Божу, не зреклася себе, і “Інший Утішитель”, Дух Правди, не “підперезав її, і не веде”, куди й не хоче її плотський розум. І про таку проблему недосконалого вибору я уже розповідав у книзі “ІЩЕ НІЧ...” (див. розділ “КОЛИ СТАЛАСЬ БІДА...”).

Якщо говорити про стосунки держави та Церкви, та про пов’язані із цим проблеми, то звісно, Церква відділена від держави, але держава не відділена від Церкви. Вірні Церкви є водночас і громадянами країни, і з цим, без сумніву, треба рахуватися.

Що стосується армії та силових структур держави, то церковна ієрархія, чернецтво, взагалі духовні левити – прилучені до Божої справи, відокремлені від світу служителі Церкви (і не лише номінальні, але й вибрані миряни), які є провідниками християнських ідей, і які, власне, й репрезентують для урядових інституцій церкву Христову, повинні триматися мудрого нейтралітету. Хай кесар займається кесаревим! Силові питання – суть світські, а зовсім не церковні, і завдання церкви Божої не заохочувати “кесаря” до силових дій, а навпаки, там де це можливо, звати до повного їх уникання:

“Не силою й не міццю, але тільки Моїм Духом, Говорить Господь” (див. Захарії, 4 розділ, 6 вірш).

Треба розуміти, що на певному етапі розвитку суспільства силові структури – армія, поліція, служба безпеки тощо – є об’єктивно необхідними атрибутами держави головно з причин зовнішніх та внутрішніх небезпек її соціальному спокою. Однак у кожного свої задачі. Задача Церкви – це духовне просвічення суспільства, бути “школою смиренномудрості і джерелом благодаті”. Заповідь же “Не вбивай” у любому випадку залишається – “Не вбивай”, і нічого тут не можна ні віднімати, ані додавати!

Тому-то Іван Хреститель і не наказує воїнам полишати службу в армії, але навчає їх Божим заповідям:

“Питали ж його й вояки й говорили: «А що нам робити?» І він їм відповів: «Нікого не кривдьте, ані не оскаржуйте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю...»” (Луки, 3 розділ, 14 вірш).

Спастись може кожний, незалежно від своєї професії, аби виконував він заповіді Божі. І діяти повинен кожен у міру того, скільки може вмістити. Тож віддайте кесарю кесареве, а Богові – Боже.

А служити в армії, чи не служити, брати при цьому до рук зброю, чи не брати, стріляти з неї, чи не стріляти, і якщо стріляти, то куди – це є право вибору кожного. Ми створені Богом за образом Його, себто вільними, а тому й вільні самі обирати свій шлях. Тож вдосконалюймося духовно! А відтак і діймо: всяк згідно з рівнем своєї досконалості, максимально наближуючись до вищої її планки – Христа, – завжди пам’ятаючи, що “кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові”, та “Бог приведе кожну справу на суд” (Римлянам, 14 розділ, 12 вірш, також Екклезіаста, 12 розділ, 14 вірш).

“НЕ ВБИВАЙ!” – говорить Господь...

СТРАХ

Запитання: Що криється за словом “страх”?

Відповідь: Страх!.. Він знайомий кожній людині, кожному із нас. Як часто ми, опинившись у тій чи іншій загрозливій ситуації, відчуваємо оте неприємне “смоктання під ложечкою”, слабкість, а інколи навіть і нудоту. Холодний піт, тремтіння кінцівок... Що це? Що відбувається у той момент, коли нами оволодіває цей тваринний інстинкт? І невже пояснення криється лише у банальному інстинкті самозбереження? А якщо навіть і так, то чи не використовує його хтось у своїх власних, корисливих цілях? Кому це може бути вигідно?