Через кладку - Кобылянская Ольга Юлиановна - Страница 15

На те Маня схвилювалась і відмовлялася. В неї небагато часу. Вона опустить каву, а щоб уже Дорі зробити волю взяти участь у прогулці - вона приїде на часок у ліс верхом або прилучиться вже до виїжджаючих. Інакше годі їй прилучитися до товариства. Та тут знов пані Обринська вмішалася в справу. Вона Мані якийсь час цілком заборонить виїжджати верхом, - значить, і на прогулку вона не поїде, хіба в бричці, а й то не тепер, хіба аж за два тижні, як уже подужає цілком. Тепер уже осінні дні, оправдувалася, вправді теплі й гарні, але вечором холодні, і вона не позволить. Остаточно по невеличкій суперечці стало на тім, що Маня, може, й зовсім не буде на прогулці.

Коли Дора це в нас при чаю оповідала, сиділа моя мати так мовчки, мов не чула, що її улюблена сестріниця оповідала, а мішала заодно чай. Я так само мовчав. Те, що в мені діялось, я зачинив у собі.

- Ти б сказав, Богдане, що тут робити! - накинулась нараз дівчина на мене.

- Чому маю я тут справу згармонізувати? - боронивсь я, отрясаючи попіл з папіроси спокійно. - Ти дала імпульс до сеї прогулки, то й доведи її до кінця. Щодо мене, то я зараз зразу був пересвідчений, що панна Обринська не прийде, як лиш вчув від нашого лікаря, що в Обринських не всі здорові. Ти наставала так сильно на своїй постанові - без Обринської не уряджувати прогулки, що я остаточно не мав нічого до сказання, хіба деякі твої бажання німо вислухувати.

- Я бачу, що прогулка не клеїться! - кликнула Дора з смутком. - А я собі то так гарно уявляла. От як ми всі будемо через ліс їхати. Хто з ким буде сидіти і т. п. незначне, а важне! Я, приміром, хотіла їхати лиш з тобою, Богдане, в маленькій елегантній бричці вуйка й поводити сама гарним твоїм гуцулом, а коло нас Маня на коні верхом. Чи не гарно?

- Як жокей, Доро? - спитав я з легкою неповздержаною іронією, знаючи добре, чому їй цим разом було конче коло нас Мані треба.

Вона витріщилась на мене з переляком.

- Який ти злобний, Богдане! «Як жокей!» - повторила з уданою уразою упавшим голосом. - Начеб я Маню мала за щось нижче від себе. Їй мав би прецінь товаришити добродій К., і обоє мали б вести перед. Тому хотіла я її біля себе мати. А за всіма нами, трохи оподалік, усе проче товариство. А тепер бачу, нічого з того всього.

Я здвигнув плечима й не обзивався більше. В душі подумав: Маня мала держати собою, як амазонка, молодого панка при боці дівчини, котрим вона (Дора) над міру зацікавилася, а котрий, як здавалося, не реагував доволі на її ласкаві погляди й слова. Але я мовчав.

- А тепер бачу, з цілої прогулки не буде нічого! - повторила, як перше, дівчина визиваюче. - Я розстроєна!

- Ми можемо й без панни Обринської так само їхати, - закинув я. - А добродій К. так само товаришити нам, вести перед. Пощо тут панни Обринської? Чи, може, її присутність на коні додасть тобі більше певності в правленні імого коня, що мала б тратити ти без неї свій «настрій»? Зрештою, інші гості чи будуть вони тобі нічим?

Вона зарум'янилася й запротестувала.

- О, ні! Щодо того, то ні. Я найповніша тоді, як їдеш ти зо мною, хоча могла б навіть і цілком сама їхати. А щодо ідеї з Манею, то я лиш собі так уявила, що то було б гарно й весело мати й Маню на коні коло себе. Вона іноді дуже бистра й дотепна. Та тепер хто знає, як то буде з тою прогулкою.

Я знов, як перше, здвигнув плечима й не обзивався.

- Не знаю, чому прогулка має через панну Обринську розбитись! - обізвалася тут моя мати, що досі ні одним словом не обзивалася. - Коли ти не будеш настоювати при твоїх химерах і вичікувати цілковитого виздоровлення панни Обринської, прогулка вдасться тобі, певно, якнайкраще. А мені буде остільки миліше, коли прогулка відбудеться тепер, а не аж десь за тиждень-два, бо зможу вам обі пари коней дати. Пізніше зачнеться звоження сіна, і я не радо переривала би роботу. Ось що. - докінчила і налляла свіжий чай.

- По правді сказавши, Доро, - почала по якійсь хвилині знов, - мені твоя пересадна приязнь до тої дівчини видається потрохи робленою. Вона й так зарозуміла, а то, як застановиться над твоїм поведенням, ще готова подумати, що без неї ти й товариства не найдеш, між тим коли ти повинна себа завсіди ставити вище.

- З яких причин, мамо? - вмішався я тут майже проти своєї волі і чув, як у моїх очах спалахнуло вогнем.

- З тих причин, - відповіла вона спокійно, ігноруючи якесь подразнення в мені - що, Дора походить з родини, котра носить шановане ім'я, має батька на високім становиську(!) і маєток.

- То ж то й є. - сказав я з притиском і викривив уста. В тій хвилі уявивсь мені мій батько мужик. Скільки разів мусив він у своїм житті наслухатися упокорень про його походження з мужицького роду. Скільки разів! З самого початку, як догадувався я, коли, очевидно, не був такий, як нині, а гарний, як сама мати казала, мудрий, сміливий муж. А оженившися, як бідний богослов, з гарною й багатою дочкою одного з найвизначніших консисторіальних совітників, з часом чи не головне через неї, її вродженою зарозумілістю понижуваний і подразнюваний до крайності, почав шукати, як «вічний мужик», розради і втіхи в своїм розчаруванні в чім іншім, ніж в подружнім пожитті, піддаючись чимраз більша своїм наклонам, доки не став, яким і був. А я, потомок мужика й гордої безсердечноії жінки, мав це все направити і, на думку її, затерти своїм життям найменші сліди того ненависного мужицтва!

- Обринська є донька звичайного вбогого, хоч і дуже чесного, урядовця, - почала знов мати, - обтяженого більшою родиною. Яка будучність може її ожидати? Така, як її сестру? На мою думку, вона мізерно віддалась. Панна Обринська мусить старатися вийти заміж за першого, хто їй навинеться. А до того ще й квапитися!

- Що вона цілком напевно не вдіє, мамої - впав я їй твердо в бесіду.

- Так? - спитала мене мати й посунула окуляри на чоло, неначе вони в тій хвилі їй заважали. - Ти вже про те поінформований?

- Настільки, мамо, щоб знати, якого вчинку можна від неї сподіватися, - відповів я спокійно.

- Вона емансипантка! - докинула мати зневажливо, - котра заповідає на будуче вчену.

- Хіба гувернантку або препарандистку. - закинула Дора півголосом і більше до себе.

- А щоб усе-таки звернути увагу людей на себе, - тягнула мати, неначе не зачула злобної замітки своєї улюбленої сестріниці, - вона виучується всяких «Feuerwerk'ia», [21] як от і їзда кінно, і маневрує ще тим перед молодими й сліпими. Я не можу собі порадити, - додала з роздразненням, - але мені каже мій інстинкт, що в усім поведенні сеї дівчини криється якась потайна вирахованість, і що в грунті речей вона прямує до інших цілей, як до тих, про котрі впевняє, що ними перейнята. Блудне світло, як казала я вже, - закінчила зневажливо й почала нервово витирати свої стекла.

- Така вона не є. - обізвався я все спокійно.

- Справді? - спитала вона й уже не поглянула на мене, лиш додала: - Зрештою, може ти це будеш і ліпше знати, як я. Мені Обринські не були ніколи симпатичними, а найменше - панна Обринська (так називала вона віднедавна з притиском Маню). Я не шукаю нагоди пізнавати модерністичність ближче. Я - жінка старої дати.

- І я ні, мамо, - відказав я, не звертаючи уваги на її подразнюючий тон. - Для вашого заспокоєння можу вас запевнити, що я вже більше як три місяці не говорив з нею ані слова.

В її очах, при моїх словах, заблисло щось, мов радість, але стрінувшися в тій хвилі з моїм поглядом, вона опустила їх і додала:

- Може. Але зате в її браті, малім поліцмейстрі, обібрав ти собі предмет глибших студій.

- Мамо! - обізвався я з щирим обуренням. - Чи, може, панна Обринська винна й тому, що, вертаючи з уряду, я іноді стрічаюся з малим її братом, як вертає з школи, і одна дорога злучає нас, як ідемо враз? Ви забуваєте, що я не хлопець уже, а мужчина. Стережіться, щоб не збудився колись дрімучий у імені «мужик» і не пірвав гамулиці. [22]