Талан - Старицкий Михаил Петрович - Страница 16

І от воно верта до мене знов

Мою зорю, украдену дружину...

Вина мені й бандуру, джуро!

Джура 

Вмить,

Ясновельможний гетьмане і пане!

Котенко (випив вино, приграє на бандурі й співа). 

Ой ширя орел, орел сизокрилий

Та попід небесами;

Ой літа козак, козак запорожський

Степами, ярами.

Гей, розточились всюди козаченьки,

Полягає отава:

Гей, пропадайте, лихі воріженьки, -

Наша сила і слава!

Квітка (не дуже, але вголос). Це не Жалівницький?

Квятковська. Ні, ні! Тихше, а то чути.

На кону з'являється Жалівницький в ролі Тимка.

Жалівницький 

Знов зрадниця вертається сюди?

Квітка. Це Жалівницький!

Квятковська. Цс-с!!

Квітка (дужче). А! Він падлюка!

Котенко (на кону) 

Так, правлю я украдене, моє!

Жалівницький 

Вона сама втекла, по своїй волі...

Квітка. Ага! Сама, сама втекла!

Квятковська (зупиня й одтяга в глибінь ложі). Мовчіть.

Голоси  з  амфітеатру. Там п'яні!

Гальорка. Тихо, тихо!

Юркович. Скандалісти!

На кону збентежені.

Котенко (дужче, щоб зам'яти) 

Не може буть!

Жалівницький 

Я знаю, батьку, це:

Умовилась з Чаплінським...

Котенко 

А! Гадюка!!

Мені цього ти перше не казав!..

Жалівницький 

Не хтів вразить... Вона мене умисне...

Ні в чім не слід діймати віри їй...

Дурманить все...

Котенко 

Але почім ти знаєш?

Жалівницький

Упевнився цим серцем... Ох, не вір

Ні пестощам, ані сльозам - одурить:

Пригорнеться, а ніж в руці хова

І сонного зрадливо ним ударить...

Душа у неї чорна...

Квітка (вирвавшись вперед).

Як та ніч!

Квятковська бере його за руку і уводить вглибину.

Котенко (скажено) 

Ти щось таїш?

Жалівницький (побачивши, що ложа порожня, певніше). 

Не вір, не вір їй, батьку!

За пазуху гадюки не бери...

О, я б таких спік на вогні і попіл

Розвіяв би на вітрі по степу,

Щоб не було й зарази...

Котенко (хапа його за руку)

А-а! Тварюко!

Невже, невже?

Жалівницький

Одвів мене господь...

Котенко 

Уб'ю, як пса!

Жалівницький 

Я не боюся смерті -

Гріха не мав...

Котенко 

Але на батька йшов!

Жалівницький 

Не відав я...

Котенко 

І гадина не знала?

Жалівницький 

Вона, либонь, щоб очі одвести.

Котенко 

О, каторжні!

Жалівницький 

Я не виновен, батьку!

Котенко 

Клянись мені!

Жалівницький 

Усім, що є святе,

І матері могилою сирою!

Котенко 

Готуйсь в похід!

Жалівницький 

Воля твоя.

Котенко 

Іди!

Жалівницький виходить.

Тимко поклявсь... Його язик ще зроду

Не знав брехні... Але вона, вона!

З отцем жила, із сином залицялась,

А ворогу запродалась цілком...

Ну, допадусь до вас обох і я!

Ох, проводи у пекло бучні справлю!

На вугіллях пектиму день у день,

Мотатиму на мотовилах жили,

Собаками...

Джура 

Жде пані й посланці!

Котенко 

Впусти її, а посланців потому...

Джура виходить.

Через хвилину... через мить одну...

Побачу знов... зірвату в мене квітку...

О, як отут, в цих грудях, запекло!

Але здавись і здержся в гніві, серце,

Пометись гаразд, не похопись судом!

На кону з'являється Лучицька в ролі Єлени; на ній французька сукня, накрита флером. В ложі Квітка і Квятковська.

Лучицька (входить хитаючись, скида флер і говорить утомно). 

Мій таточку, сподіваний, коханий!

Голоси з гальорки, амфітеатру, крісел. Браво, браво, Лучицька!

Гальорка. Ш-ш!! Тихо!

Амфітеатр. Тихо! Ш-ш!! Ш-ш!!

Крісла. Браво! Браво!

Квітка (вибіга на галас в ложу). Вона, вона! Як схудла!

Квятковська (блага перелякано). Друже, ай, не гомоніть... я вийду!

Квітка (не при собі). Ні, не буду!

Котенко 

Подалі, геть! Від пані ляхом тхне

І щоки ще палають од цілунків.

Лучицька 

Я не виновна...

Котенко 

Силою б то взяв?

Лучицька 

О, гвалтом... Я... боролась до загину...

Квітка. Неправда!

Квятковська. Цс-с! (Удержує його).

Котенко 

І обняла ляха

Зрадливою, продажною рукою?

Лучицька 

О боже! Ні! Яка страдниця я! 

(Більше запалюючись). 

Мене взяли як бранку до світлиці,

Сторожею обставили мене,

Щоб не могла на себе зняти руки...

О, скільки сліз я нишком пролила

І скільки мук пережила, мій орле!

Котенко 

Подумаєш, як настраждалась, -  страх!

На ласощах...

Квітка (голосно). Ха-ха-ха-ха! То мавпа з червоною покрасою! Ха-ха!

2-е крісло. Тихше!

Юркович. Скандал!

Гальорка й амфітеатр. Отыщите пьяных! Ша!

В ложу входять капельдинер і поліцейський чиновник. Квятковська одводить і щось шепче йому.

Лучицька (оглядається). Сміється хтось... знайомий голос... Боже!

Суфлер (вголос). Аж десять днів, аж десять...

Лучицька (страшенно збентежена, але бажа ще побороти себе)

Днів... невже?!

Аж десять днів і ріски в рот не брала...

Котенко 

Не видко щось по панії поста!

Лучицька 

Мене, слабу, без пам'яті звінчали...

Котенко 

Ну й розговілись, значить, зараз...

Лучицька 

Ох!..

Хоч пошануй мене, вельможний пане!

Ніхто мені там не подав руки...

Я день і ніч Богдана виглядала,

Щоб визволив нещасну із тюрми...