Не судилось (панське болото) - Старицкий Михаил Петрович - Страница 2

Михайло. Ви всі вихваляєтесь любовію до всього люду, - брехня це, лукава брехня. Ви й отечества не любите, коли не можете любити своєї родини! Тільки себе самих любите, а одбріхуєтесь, що - цілий світ.

Анна Петрівна (виходить з офіцини; до Павла). Кінчайте-бо швидче з дітьми та йдіть до йас!

Бєлохвостов. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы, пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки!

Анна Петрівна. О чем это у вас тут спор?

Бєлохвостов. Об украинофильстве. Знаете, Місhel обнаруживает положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще школы.

Анна Петрівна. Миша мой молодец! (Цілує його). Да, голубчик, пойди до батька и припиши непременно к дяде; зтим пренебрегать нельзя.

Михайло. Для чого заставляєте ви мене підлещуватись? Я й думки не маю служити, та ще по Петербургах.

Анна Петрівна. Вот этой зксцентричности не люблю: там только й делают карьеру... да еще при таких связях, - не правда ли, Nicolas?

Бєлохвостов. Certainement. [10]

Михайло. Хто за кар'єрою ганяється...

Анна Петрівна. Ну, вот, вот...

Бєлохвостов. Да вы, сherе soeur, [11] не наседайте! Уляжется!

Михайло. По собі судиш?

Бєлохвостов. Ну, полно дуться; я нарочно подразнил. (Обніма його). Мы еще с тобою на зти темы почешем языки. Вот костюм этот в деревне - одобряю.

Анна Петрівна. Тоut a fait charmant! [12]

Ті ж і Жозефіна й Зізі.

Жозефіна. Маdаmе! С'еst іmроssіblе аvес Zіzі! [13]

Анна Петрівна. Ах, вечно с жалобами...  Qu'est-ce qu'il y a la? [14]

Жозефіна. ЕІІе mе gгоnde, еllе mе taquіnе". [15]

Анна Петрівна. Vous еtes trор rudе, vоus mеmе! [16]

Михайло. Ні, мамо; Зінька, як собака, лізе у вічі; до паскудства розбещена!

Анна Петрівна. Что за выражения? Зінька! Паскудство!

Бєлохвостов. Зінька? С'еst joli! [17]

Михайло. Нехай буде й по-модньому - Зізі, хоч, на мене, вона більше підходить до зінського щеняти; але ви придивіться краще, що це за перекрутень? З неї вийде моральна каліка!

Бєлохвостов. С'еst trор fогt! [18] Милый, резвый ребенок, не больше!

Анна Петрівна (до Михайла). Оставь, пожалуйста! Ты доведешь меня до мигрени. 

(Зізі проходить здаля.) 

Зизи, Зизи! Ступай сюда! 

(Зізі підходить з опущеними очима.) 

Анна Петрівна. Что это ты творишь, дрянь? Чтобы я еще от вашего братца выговоры получала?

Бєлохвостов. Ах, mа соusinе, [19] не обижайте моей крошечки! Ко мне, Зизюк, под мою защиту! Дядя в обиду не даст!

Зізі (підбігає до Бєлохвостова, плаксивим голосом). Она сама... воображает много! Через... этого урода достается только.

Анна Петрівна. Они меня cговорились уморить! Я слабонервная, чувствительная - и вечно какие-либо дрязги! У меня голова не выдержит, - чувствую, что сейчас начнется тик... Недоставало еще, чтобы из-за вас (до Жозефіни) я слегла в постель! С пустяками в глаза лезет... Там, в Швейцарии, коров доила, а здесь обижается, если ребенок что-нибудь скажет. 

(Жозефіна сумна; Зізі пересміюється з Бєлохвостовим і йдуть далі.)

Михайло. Ne vous chagrinez pas! [20]

Анна Петрівна. Пожалуйста, без трагедий! Скажешь Павлу, чтобы сейчас пришел ко мне: у меня тик. Я такая слабонервная, чувствительная... (Виходить).  

(Михайло підходить до Жозефіни й потіша її, проводячи по дорозі.)

Павло (за вікном). Ну, тепер - годі! Рушайте додому! Спасибі за увагу й слухняність!

Пашка і Михайло. 

З школи виходять діти з книжками, кунштуками; [21] жарти і сміх стиха. Позаду кілька дорослих. Наостанці Пашка. 

Старші. Ну, не пустуйте! Це вам не вулиця, а панський садок! 

(Пашка входить і озирається кругом.)

Михайло (повернувся назад). Бідна оця Жозефіна! Поневіряється на чужині, без язика, без мови. Всяке аж сікається принизити, осміяти; а заступитись нема кому. І все ото гонить бідність та доля щербата! А матір яка немилосердна, жорстока! Гидко й здумати! (Зуздрів Пашку й хутко підходить). А! Здрастуй, Пашко! І ти сюди прийшла? Яким способом? (Подає руку).

Пашка. А вчитись до школи.

Михайло. Хіба?

Пашка. Авжеж! Думаєте - стара?

Михайло. Куди там! А тільки здивувало мене, що ти нічого перше не казала, а це здумала.

Пашка. А що ж? Захотілось вивчитись на гулянках читати, щоб і самій можна було бавитись отими книжечками, що ви приносили: такі занятні та втішні!

Михайло. Добре, добре єси задумала. І вивчишся?

Пашка. А чому ж ні? Аби хіть.

Михайло. А трудно здалося?

Пашка. Не так трудно, а якось ніяково з малими сидіти. От Варка Горбанівна перше ходила, то ще й проказує, аж соромно.

Михайло. Пусте! Шкода, шкода, що я не знав: я б зайшов сам проказати... А Катря де? Може, тут?

Пашка. Ні, вона дома; у неї мати чогось слабує, то ні на кого кинути. А вона б охоча була вчитись, бо вже трохи й чита, - ще за батька почала.

Михайло. Ти б її, Парасю, серце, привела коли, то ми б разом і вчилися.

Пашка. Добре. А що, вам подобається?

Михайло. Кому ж вона не до вподоби? Дуже гарна та мила. Оченята, брівоньки - в світі нема!

Пашка. Чи ба, як у око впала! А от ви стережіться залицятись до неї.

Михайло. Або що? Хіба не можна любувати красою, тішить серце розмовонькою дівочою?

Пашка. Та то, що у неї Дмитро є.

Михайло. Хто ж це?

Пашка. Ковбань, парубок; годованцем був, а тепер сам хазяйнує. Вони змалку з Катрею, як брат з сестрою: певно, швидко й поберуться. (Зітхає).

Михайло. Ну, то й щасти боже; а мені що до того?

Пашка. А то, що Дмитро дуже заздрісний, завзятий і Катрю коха без душі. (Зітхає).

Михайло. Про мене, Семене, аби я Йван!

Пашка. Так-то так! А як здиба вас з Катрею, то буде лихо.

Михайло. Овва! Злякались!

Пашка. Ні, далебі, - він страшний!

Михайло. Ти чорзна-що, Парасю, верзеш! Чого ж йому казитись? У вас, як тільки постояти з дівчиною, побалакати, - то вже й язики чешете. Хіба не можна чесно та мило бавити часу без усяких зальотів? Хіба не можна просто товаришувати, дружити, як людина з людиною, а треба конечне любощі замішати?

Пашка. Розказуйте, розказуйте! Так і повірили! Щоб ото ваш брат ходив до нашого так тільки, аби час пробавити, а щоб про інше й на думці не мав?! Ще парубок - може, а що пан - зроду!

Михайло. Та я за панів не обстоюю!.. Але, здається, я нічим не образив нікого, а зо всіма вами щиро, як з рівними.

Пашка. Крий боже! За вас всі чисто... і Катря так, - боже! Питала навіть, чого пана Михайла третій день не видко?

Михайло. Невже питала?

Пашка. І не раз. Та вас-таки, певно, в любистку купали, бо всі дівчата за вами аж-аж-аж! А Катрі й надто сподобались. Тільки й мови, що про вас...