Маруся Богуславка - Старицкий Михаил Петрович - Страница 19

Маруся (божевільно)

Пустіть!.. Горять... і я до них.

Ганна (не пуска)

Ні, ні!

Маруся (б'ється)

Пожальтеся!.. Вже кучері шовкові

Поняв вогонь... До мене рученьки

Там в лементі нещасні простягають.

(Рветься.)

Ой, пробі, ой!!. (Грізно.) Не мати ви!!!

(Виривається.)

Ганна (зрушена, кидається)

Ні, стій,

Моє дитя! Я, я піду... я - мати!!

Сохрон (показується з дітьми на руках у дверях)

Живі дітки!.. Візьми їх! (Ставить.)

Маруся (кидається навколішки, обніма ноги Сохрону).

Діти тремтять.

Боже мій!

(Припада до дітей.)

Лемент і ґвалт мов віддаляються.

Ти... ти? Мені? Що зрадила?.. Не можу...

Розірветься вже серце... О, мої

Любесенькі, милесенькі... хороші!

(Обніма, пригорта.)

Ганна

Невже й тепер за вчинок сей святий

Не кинеш їх?

Маруся

Ой леле! Мамо! Друже!

Вони зрослись з цим серцем навісним...

Для матері всі діти рівні, любі...

Я гріх тяжкий терпіла задля них,

Під серцем їх носила... Муку, сором...

Все винесла - за усміх дорогий:

В їх очах - рай, в їх голосках - музика,

В орлятах цих - всі радощі мої!

О зірочки, о мої ясні квіти,

Як вас люблю!

Ганна

Так ти лишишся тут?

І лицаря-дружину зацураєш,

Та ще яку дружину?!

Маруся

Боже, ні!

Моє життя... і серце недобите...

І вся душа його - за них, за них!

Сохрон

Марусенько! Чи ж переможеш муки?

Безвинна ти... То доля навісна

Оповила в таке нас горе...

Маруся (простяга руки)

Друже!

Сохрон (палко)

Не можу я і вірить у той рай...

Ох, а коли б... усе, усе забуду...

Їх полюблю... себе переборю...

(Рішуче.)

Бери дітей!

Маруся (кидається)

Мій любий!

Ганна (зупиня строго)

Зглянься, доню!

Навіщо нам сей поквил, глум і гріх?

Невже йому (на Сохрона) віддячиш так жорстоко?

Кохає ж він... Образа в них...

Маруся (стеряно)

Ох, так!

А я... Ой, що ж?.. Я все зроблю... я мушу...

Ганна

Та й їм, діткам, тут краще, у паші.

Сохрон

Хай візьме їх... Хай українці будуть

І вороги напасникам!

Маруся (бореться з собою)

Ой, ні!..

Не слід... вони... Ох, мати правду кажуть...

Так, я сама... Ой діточки мої! (Обнімає.)

Прощайте! Я... (припада) вас більше не побачу!

(Пригорта. Встає, хитається.)

Тепер - твоя! (Мліючи, трохи не впала.)

Сохрон (підхоплює, держить)

Моя! Моя! Моя!!

Невольники.

Андрій

Все скрізь пала, добро вже на байдарах.

Сохрон

На байдаки! Додому!!

Леся

Слава всім!

Усі вирушають до моря.

Ганна (Марусі)

Ну, поспішай!

Сохрон

Вона слаба, зомліла...

Я на руках... (Хоче взять.)

Маруся (прочумалась, жахнулась)

Ой, пробі! Дайте раз...

Хоч раз один... останній... приголубить

Моїх діток! (Кидається до них.)

Мої, мої! (Пригорта.)

Діти (ввесь час тремтіли перелякані)

Ой мамо!

Не кидай нас!

Маруся (не при собі)

Хай вас господь...

Ганна (одрива її від дітей)

Хапайсь!

Голос Охріма

Отамане, хутчій, бо чути голос:

Гірей-паша, либонь, то поспіша!

Маруся

Ой, діти... він!

Її майже тягнуть.

Сохрон (одгукує)

Рушайте всі! Я зараз!

Я понесу її мерщій!

Маруся (виривається)

Ні, ні!

Нема снаги... немає в мене сили!

Розшарпані - і серце, і життя!

Не можу дать тобі я щастя, втіхи:

Тут діточки... тут батько любий їх...

Там мати, люд, дружина, край коханий.

Яка ж мені порада, друже мій!

Одна нудьга, один прокльон і горе!

(Тне себе кинджалом.)

Сохрон

Марусю! (До неї, піддержує.)

Ганна

Ай!

Маруся (вмираючи)

Не прокляніть мене!..

І їх... і їх!.. (Витягається.)

Сохрон (кладе її; сам стоїть каменем).

Умерла! Боже!

Ганна (припада з риданням)

Доню!

Дитя моє! Моя нещасна кров!

Пауза.

Чути, як одчалюють чайки. Тихий покрик: "На весла! Разом! Наляж!!" Полум'я розжеврює. Мінарети займаються.

Сохрон (падає перед трупом на коліна)

Прости мене!.. Я теж твоїм був катом...

Не перемігсь... і квітоньку скосив...

Не проклинай! (З сльозами.)

Яка бліда, хороша...

Мольба її застигла на виду,

А рученьки безвладні... (Рішуче.) Мамо, мамо!

Беріть дітей: душа її у них...

А я - цей скарб... (Підніма труп.)

Ганна пригорта дітей.

О мій підбитий квіте!

Клянусь ховать твій заповіт повік,

Твоїх дітей любить, як найрідніших,

Украйні й їм - віддати все життя!!

Палац і тюрма валяться в огні. Навдалі розлягається гук гармат.

Завіса хутко спада.

1896 р.

Драма створена на основі народної думи "Маруся Богуславка" з використанням мотивів, образів народних пісень - про брата, що продав сестру в неволю; про матір, яка шукає дочку-бранку.