Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Цар соловей

Руданський Степан Васильевич

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Цар соловей - Руданський Степан Васильевич - Страница 10

Изменить размер шрифта:

Ще травою не покрились

Чорнії могили,

Іще крові на степові

Дощі не відмили,

Ще царівна й після сего

Балу не проспалась,

А для неї уже друга

Учта готувалась.

Біда нігди к чоловіку

Їдна не приходить,

А все кілька на підмогу

З собою приводить.

Лиш заким-то на степові

Учта тая буде,

За царевича мисливця

Спогадайте, люди.

На опівніч від заходу

Єсть ліси дрімучі,

Їх границя - гори й море,

Болота і кручі.

І ті гори на полудні,

Болота - з восходу,

Бурштин-море - з опівночі.,

Кручі - від заходу,

Не садила ліси тії

Рука чоловіка:

Тії пущі, знать, стояли

Від початку віка.

І в тих пущах ісплелися

Берест і кленина,

Граб, і ограб, і крушина,

Вільха, і ліщина.

Ісплелися і обнялись

Браття молодії,

А під ними догнивають

їх батьки старії.

Догнивають, ніби трупи,

Кора порохніє,

І, як кості, недогниле

Дерево жовтіє.

І, як тіло умерлого,

Кора відпадає,

І по нії гробак лазить,

Покорму шукає.

І їдні вже ізогнили,

Другі догнивають,

А.їднолітки живії

Віка доживають.

І то ще дуби, старії липи

На ногах держаться;

Но і тії незабаром

Трунами зваляться.

І в тих пущах від потопу

Люди не ходили,

Там літали тілько птахи

Та звірі бродили.

VII

Серед пущі тече річка,

А при ній поляна,

І поляна - то столиця

Мисливого пана.

І нема на ній палацу,

І не видно стайні,

Тілько трава зеленіє

Буйна по поляні.

І по траві по зеленій

Кінь вороний бродить,

Прищурює віщі вуха,

Головою водить.

А під липою старою

Пан відпочиває,

Заким встане й полювання

Коню загадає.

І як тілько загадає,

Віщий кінь приходить,

Ліве вухо нахиляє,

Як трубу розводить.

І царевич улізає,

Правим вилізає

І, облитий сріблом-злотом,

На коня сідає.

Після него скачуть люди,

їдні з рогачами,

Другі з ружжами, сітками,

Треті із хортами.

То на конях, то без коней,

Всякі виступають,

Виступають, кругом него

Поле укривають.

Укривають ціле поле

І ждуть приказання,

Як прикаже пан мисливий

Мати полювання.

Скаже птахів полювати -

Летять поверх пущі;

А звірину полювати -

Летять через гущі.

І вже най стома ногами

Звір який втікає,

Або най стома крилами

Пташка улітає,

Най зайде в трістя-болота,

В прірви, на дно моря,-

Попадеться лиш на око -

Не втече небора.

А кінчилось полювання -

Ізнов на поляну!

Кінь стає і вухо праве

Підставляє пану.

І заграють кругом труби,

І пан улізає.

Улізає, розбереться,

Лівим вилізає.

Потім челядь улітає

І там зостається,

Потім пан лягає спати,

А віщун пасеться.

VIII

Так і жив собі царевич

На своїй поляні,

Тілько й думи в него було,

Що о полюванні.

І в тих думах кілька років

В вічність полинуло,

І літа ті найщасливші

Для мисливця були.

Після того із шостого

Чи з седьмого року

Залягла йому гадюка

Край лівого боку,

І згризала йому серце

Зрання до смеркання,

І натхнула тяжкі війни

Замість полювання.

Отакі-то речі були!

Певними часами

Полював собі мисливий

Межи болотами.

І вбив сарну, кілька зайців,

Вовка і лисицю,

Наостаток несподівно

Напав на куницю.

Летять слуги і мисливий,

Хортів поспускали,

А куниця на болото,

Поминай як звали!

Біжить вона болотами,

Полем, чагарями,

Біжить ззаду і мисливий

З слугами, хортами.

Убігає кунка в степи,

Ба й ті не вертають

І в густий бур'ян високий

З псами убігають.

І ганяли, не догнали,

І в степу зблудили,

І насилу приблудились

На ніч до могили.

І кругом могили стали,

Стали розважати,

Чи додому повертатись,

Чи тут ночувати.

Розсудили ночувати

Слугам серед поля,

Царевичу - на могилі,

Коли буде воля.

І подякував царевич

За їх раду милу,

І пришпорив вороного,

Їде на могилу.