Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Приказки

Руданський Степан Васильевич

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Приказки - Руданський Степан Васильевич - Страница 17

Изменить размер шрифта:

РОЗУМНИЙ ПАНИЧ

Привіз дідич раз на свята

Зi школи сина

I не може натішитись,

Що вчена дитина.

Раз здибає гуменного

I тому хвалиться:

«Ото, - каже, - мій синочок

Як у школі вчиться!..

Та i розум, що за розум!

Як тобі, Іване?»

«А Meнi то щось не так-то

Здаеться, мій пане!

Бо якби наш панич мали

Розуму доволі,

То нічого їм би було

Вчитися у школі!»

МША

Здумав дідич помолитись,

Добрая душа!

Посилає до костьолу,

Чи правиться мша.

Пішов козак до костьолу,

О світі забув...

Подивився, роздивився,

Назад повернув...

«А правиться мша в костьолі?» -

Дідич запитав.

«А бог його святий знає! -

Козак відвічав. -

Мшить не мшить, музики грають,

А ксьондз coбi п’є:

Має бути, що i костьол

Жидам продає!..»

ПОЛЬСЬКИЙ I РУСЬКИЙ КІТ

Несе м’ясо руський кіт,

Польський вихилясом:

«Що ти, котику, несеш?»

А той каже: «М’ясо!»

Та як «М’ясо!» вимовляв,

М’ясо i упало,

I з ним польського кота

В минуті не стало.

Несе м’ясо польський кіт.

Руський i питає:

«Що ти, котику, несеш?»

«Mieso!»- відвічає.

I як «Miеso!» вимовляв,

To так стиснув зуби,

Що бідняка, руський кіт,

Лиш облизав губи.

ЗЕЛЕНИЙ ПЕС

Зайшов німець раз на бал,

3 панною сідає,

Мовчить-мовчить, далі раз

Сусідку питає:

«Чи зелений коли пес

Пані не здибала?»

«Та нi, - каже, - або що?» -

Німця запитала.

«Та нічого, - каже той, -

Я так лиш питався,

Бо з зеленим, пані, пес

I я не здибався!»

ЛИСТ

Іден дідич мав у школах

Кохану дитину,

Ото раз до неї й пише:

«Милий ти мiй сину!

Як ти здоров - слава богу,

А як добре вчишся,

То не візьме тебе дідько,

Про те не журися;

Моя жінка, твоя мати,

Без відома мого

Посилає на opixи

Toбi золотого.

А я тобi посилаю

Старі ногавиці,

Зроби coбi жупанину,

3 рештків - рукавиці,

Та учися, милий сину,

Та читай багато,

Бо ти дурнем зостанешся,

А я- твоїм татом!»

ЖИВОТИНА

«Де то, доню, животина

Так?!»

«То то, мамо, коло тина

Дяк.

Все, бувало, грає, грає

Та й...

Все, бувало, примовляє:

«Дай!»

Раз підсунув було ручку

В то...

А я кажу: «Дай обручку,

То...»

A він каже: «На обручку!

Дай!»

Я пустила його ручку,

Та й!»

8 мая

СЛАБИЙ ЗУБ

Сидить шевчик на стільці

На кумові постільці

Пришиває латку.

Аж у сінях двері - скрип!

Далі двері в хату рип! -

Шелеп кум у хатку!

«Здоровенькі ви були!

А що ж мої постоли -

Вже, мабуть, готов!?»

«Зараз будуть... Погодіть,

Що ж ви стогнете, як дід?

Чи вже ж нездорові?»

«Та не то щоб, боже, крий,

Був я дуже так слабий,

А так тілько нудно;

Розболівся вражий зуб

Та зapic тобі, як дуб,

Що й вирвати трудно...»

«Не журіться, - каже швець, -

А сядьте-но на стілець!..»

На стілець саджає,

В дратву зуба замотав,

Кінці разом посплітав,

До ноги чіпляє.

Але, звісно, у шевців

Все дірявії стільці,

Щоб то не душило.

Ото шевчик i зайшов,

Стихача діру найшов

Та хвать кума шилом!...

Кум підскочив, як той цап,

Та рукою ззаду лап

За грішнeє тіло:

«Недаремне ж я стогнав,

От коріння попускав -

Аж там заболіло!»

ЖОНАТИЙ

Била жінка мужика

Та й вигнала з хати.

Пішов, бідний, по полях

Притулку шукати.

Ходив, бідний, цілий день,

Все кляв молодицю,

Наостаток десь заліг

На руді в копицю.

Аж дивиться на руду,

Що бугай хороший

Ходить coбi по траві,

Мукає з розкоші,

Та й i каже неборак:

«Щасливий ти, брате,

Колись i я так співав,

Як був нежонатий!»