Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Приказки - Руданський Степан Васильевич - Страница 14


14
Изменить размер шрифта:

ЧУПРИНА

Питалися ко­за­ка:
«Що то за при­чи­на,
Що в вас го­ла го­ло­ва,
А звер­ху чуп­ри­на?»
«А при­чи­на то та­ка:
Як на війні зги­ну -
Мене ан­гел по­не­се
В не­бо за чуп­ри­ну».
Питаються му­жи­ка:
«Що то за при­чи­на,
Що в вас го­ла го­ло­ва,
А звер­ху чуп­ри­на?»
«А при­чи­на то та­ка:
Нас біда обсіла -
Голимося до крівлі,
Щоб куз­ка не їла!»

ЗГУБА ДУШІ

Раз про­па­ла на сте­пу
В чу­маків со­ки­ра,
До од­но­го всі взя­лись:
«Ти та й ти, псявіро!..»
Той їх го­дить, ха­ме­нить,
Той їм роз­ва­жає,
Вже й кля­неться на чім світ,
Богом при­ся­гає…
Ні! Не вірять! Аж чу­мак
Против не­ба гля­нув:
«Коли я со­ки­ру взяв,
Най я ля­хом ста­ну!..»
«Стій, чу­ма­че, не гу­би
Ні душі, ні віри!
Вірим-вірим! Ти не брав
Нашої со­ки­ри!»

НЕ МОЇ НОГИ

Серед лісу, се­ред гаю
У неділешній обід
Заснув му­жик у чо­бо­тях,
Прокинувся без чобіт.
Прокинувся, про­тер очі,
Разів кілька позіхнув,
Разів кілька босі но­ги
З по­дивлінням по­вер­нув.
«Не мої се,- ка­же,- но­ги,
Присягаю на чім світ,
Бо мої в чо­бо­тях бу­ли,
А сі - босі, без чобіт!»

ЗАГАДКИ

Позбирались ду­качі,
Добре підгу­ля­ли.
«Давай, Мош­ку, за­га­док!» -
До жид­ка прис­та­ли.
А жи­док собі бім-бім,
Пейси підви­ває:
«Як зав­да­ти, так зав­дам,
А хто не вга­дає?»
А ті ка­жуть: «Не жу­рись!
За то бу­де пла­та.
Хто не ска­же, що то є,
Заплатить ду­ка­та».
«Угадайте ж,- ка­же жид,-
Що удень чорніє,
Що біліє уночі,
А ран­ком синіє?»
«Добре!» - ка­жуть.
От прий­шли -
Гадали-гадали,
Далі ба­чать, що не сил,
По ду­ка­ту да­ли.
«Що ж то, Мош­ку, та­ке є?» -
Жидюка пи­та­ють.
А той: «Гирс­ти! Що то є?
А я почім знаю?»
«Ну ж бо, Мош­ку, не жар­туй!»
«Та жар­ти до ка­та,
Я і сам собі даю
Цілого ду­ка­та!»

САМ ПОЇДУ!

Що зас­лаб­не, бу­ло, жид
І ра­би­на про­сить,
Рабин тілько з-за две­рей
Палицю ви­но­сить
Та й па­хол­ка сво­го шле
З нею до сла­бо­го…
От па­хо­лок ку­ру­вав
Жида не їдно­го.
Аж раз якось до­ве­лось
Слабу ку­ру­ва­ти;
От па­хо­лок і прий­шов,
Щоб па­ли­цю взя­ти.
А той ка­же: «Хто сла­бий?
Чи жид, чи жидівка?»
«Не жид,- ка­же,- а їдна
Молода жидівка».
Рабин жи­во із стільця,
Палиці й ні сліду.
«Живо коні! У, біда!
Сам,- ка­же,- поїду!»

26 фев­ра­ля

ВОВКИ

«Чого, жид­ку, так збілів?
Що з то­бою ста­лось?»
«Ах, за мною че­рез став
Аж сто вовків гна­лось!»
«Бог з то­бою!.. Сто вовків!..
Та б се­ло по­чу­ло…»
«Та во­но пак і не сто,
А п’ятде­сят бу­ло».
«Та й п’ятде­сят ди­во в нас…
Де б їх стільки взя­лось?»
«Ну Іван­цю! Не­хай так,
Але де­сять гна­лось».
«Та і де­сять не бу­ло!
Знать, один усього?»
«А як один? Аби вовк!
Страшно і од­но­го…»
«А мо­же, то і не вовк!»
«А що ж то хо­ди­ло?
Таке си­ве та ма­ле,
А хвос­тик, як ши­ло».

ГОЛОДНИЙ ЖИД

Небагато орен­дарі
В са­баш на­ва­ри­ли
Та й, на ли­хо, убо­го­го
Їсти зап­ро­си­ли.
А убо­гий, ще й го­лод­ний,
На то не вва­жає:
Як при­пав­ся га­ти­ли­ти -
Як у тор­бу пхає.
Та і ні вже як од мис­ки
Біду одірва­ти,
Ото во­ни й за­ду­ма­ли
Дечого пи­та­ти.
«Чи маєш ти,- ка­жуть,- батька?»
А той ка­же: «Маю!»
Їсть і ка­же: «Батька маю,
І ще й ма­му маю…»

СТРАШНИЙ СУД

В страш­но­суд­ную неділю
Ксьондз ка­зан­ня го­во­рив,
Став за бо­жий суд ка­за­ти
Та й, на гріх, пе­ре­со­лив.
Слухав-слухав бідний ма­зур,
Далі тя­женько здих­нув,
Подивився на Jezu­sa
Й го­ло­вою по­хит­нув.
«Коли так,- про­мо­вив,- Jezu,
Ти су­ди­ти нас бу­деш,
То, будь пев­ний, сам, як па­лець,
Серед раю за­жи­веш!»