Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Приказки - Руданський Степан Васильевич - Страница 1

1
Изменить размер шрифта:

Руданський С. В.

ПРИКАЗКИ

ПРЕСЛІВ’Я

Вір не вір, а не ка­жи: «Бре­шеш».

I
Народився я на світ,
Як їдно­го ран­ня
Моя ненька за­баг­ла
Шпаків на снідан­ня.
А я, хло­пець-мо­ло­дець,
Пожалував ма­ми,
Серед лісу відпи­тав
Дупло зі шпа­ка­ми.
В дуп­ло ру­ку - не іде,
Голови не впхаю,
Сюди-туди край дуп­ла -
Та й сам улізаю.
Ходжу го­лий по дуплі…
Шпаченят до ка­та!
Я в па­зу­ху й за­гор­нув
Тії шпа­че­ня­та.
Вилізати б, так не то!..
Я й до­муд­ру­вав­ся,
Лиш со­ки­ру при­та­щив,
З дуп­ла про­ру­бав­ся.
Гиц із ду­ба на ко­ня!
Кінь собі бри­кає,
А со­ки­ра моя все
Зад йо­му ру­бає.
Нагадався за сім миль,
Назад по­ди­вив­ся,
А у ко­ня, як на сміх,
Лиш пе­ред ли­шив­ся.
Я і взяв­ся йо­му зад
З вер­би підправ­ля­ти,
І підпра­вив, та й заліг
На го­дин­ку спа­ти.
А кінь хо­дить по траві,
І пе­ред па­сеться,
А зад рос­те та й рос­те,
Аж до не­ба пнеться.
А для моїх шпа­че­нят
Того бу­ло й тре­ба -
Додряпались по вербі
До са­мо­го не­ба.
Пробудився - до шпаків -
Та де вже до ка­та!..
Аж на небі по­ло­вив
Свої шпа­че­ня­та!..
Ото зно­ву до вер­би!
А вер­ба й про­па­ла,
Бо ко­ня­ка на­пас­лась
Та й, знать, поб­ри­ка­ла.
Щастя тілько, що святі
Не горш­ки ліпи­ли,
Але якось на той час
Гречку мо­ло­ти­ли.
Розказав я їм біду,
Випросив по­ло­ви
Та з по­ло­ви ізсу­кав
Мотуз през­до­ро­вий.
Вп’яв до не­ба та й униз!
Мені й го­ря ма­ло!..
Аж до ни­зу на сім миль
Мотуза не ста­ло.
Згори й ка­жуть, що ска­чи!
Але я не хо­чу,
Що вгорі собі ур­ву,
То вни­зу над­то­чу.
І спус­ка­юсь собі вниз,
Мало й ос­тається,
Ще б ур­ва­ти кілька раз,
А мо­туз не рветься.
І висів я кілька літ,
Мамина ди­ти­на,
І ви­сох­ла, як дуп­ло,
Уся се­ре­ди­на.
А рій якось пролітав
Та ту­да й заб­рав­ся,
Наніс ме­ду, щільників,
Розхазяювався.
Наніс ме­ду кілька пуд,
Ну йо­го з бідою!..
Мотуз рветься - я в баг­но
Чуть не з го­ло­вою.
А тут якось по багні
І кач­ка хо­ди­ла,
На чуп­ри­ну наб­ре­ла,
Гніздо собі зви­ла.
Яєць мно­го на­нес­ла.
За дітей по­мов­ка,
Аж не­чис­тая не­се
Голодного вов­ка.
Та фур­ну­ла з го­ло­ви,
А той за­ви­нув­ся,
Поїв яй­ця та й на чуб
Хвостом обер­нув­ся.
А я за хвіст: «Гут­тю-га!»
А вовк на­ля­кав­ся
Та як ско­чить - я і - гоп!
На світ по­ка­зав­ся!
II
І ото вже я підріс,
Літ де­ся­ток бу­ло;
Дід хо­див ще без штанів,
А батька й не бу­ло.
То, бу­ва­ло, ко­ли хто
В гості зап­ро­шає,
То дід ся­де на по­лу
Та ме­не й пи­тає:
«А хто ж, си­ну, піде з нас?»
То я йо­го глад­жу:
«Та хто б, - ка­жу, - не пішов,
Все то їдно, - ка­жу. -
Або я піду ту­ди,
А ви сидіть, діду;
Або ви собі сидіть,
А я ту­ди піду».
А зи­мою хо­лод­но,
Нічим за­то­пи­ти,
То й пи­тається дідунь:
«Що, си­ну, ро­би­ти?»
А що ж, - ка­жу, - тра ко­мусь
Їхати в ду­би­ну!»
То, бу­ва­ло, й ка­же дід:
«Хто ж поїде, си­ну?»
То я й ка­жу: «Хоч сидіть,
А я не поїду!
Хоч по­сид­жу я за вас,
А ви їдьте, діду!»
То, бу­ва­ло, й їде дід…
А раз та­ки, в біса,
Потягнувся вже і я
За дідом до ліса.
Тілько вхо­ди­мо у ліс,
Аж ку­па ло­мач­чя!
Я со­ки­рою гу-гуп! -
Заєць з-під ло­мач­чя.
А ми собі не страшкі!..
«Гуттю-га!» - на зай­ця!
Та жи­венько до ло­мач -
Аж там сиві яй­ця.
«Заберімо!» - «За­берім!»
Зважили дрюч­ка­ми,
То на­си­лу що згор­нув
У шап­ку ру­ка­ми.
Ото я їх і приніс,
А в нас на ту по­ру
Розквокталася сви­ня,
Квокче ко­ло дво­ру.
«Пійміть, діду!» Дід пійняв,
Посадив на яй­ця…
То ми ма­ли шість волів,
Як орлів, від зай­ця.
Зараз та­ки й зап­ряг­ли,
Припічок зо­ра­ли,
То та­ко­го ж, ка­жу, ми
Того хліба ма­ли!..
Що як то вже нам женців
Прийшлося зби­ра­ти,
То без­ру­кая якась
Сама прий­шла жа­ти.
І на­жа­ла ж во­на нам
Та кіп наск­ла­да­ла,
І стеб­ла вже не бу­ло,
А та іще жа­ла.
«А що, си­ну? - ка­же дід. -
Треба спо­га­да­ти,
А де-то ми ті стир­ти
Будем зак­ла­да­ти?»
То, бу­ва­ло, я сид­жу
Та й дідові рад­жу:
«Адже у нас ко­мин е,
На ко­мині! - ка­жу. -
На ко­мині як скла­дем,
То й не тра су­ши­ти,
А на печі, як бог дасть,
Будем мо­ло­ти­ти!»
То, бу­ва­ло,свя­тий хліб
Аж ко­мин ко­ли­ше!..
Їдна тілько нам біда,
Що вклю­ну­лись миші.
А кіт якось на по­лу
Із діду­нем грав­ся,
Від діду­ня гиць на піч,
В за­кут­ку зак­рав­ся…
Та як хвос­том за­мах­нув -
Жиди б йо­го з’їли! -
То в по­мий­ни­цю стир­ти
Так і по­летіли!
chitat-online.com

Несмотря на то, что в наши дни Интернет уверенно набирает позиции, все больше образованных и интеллигентных людей предпочитают проводить свободное время за чтением книг. Наш сайт предлагает совместить инновации «всемирной паутины» с «поглощением» литературных шедевров. Здесь Вы можете совершенно бесплатно и без регистрации читать онлайн как классические, так и современные тексты.

Почта для связи: [email protected]
  • © chitat-online.com 📚 Бесплатная Онлайн Библиотека | Читать Книги Онлайн Бесплатно и без регистрации 2024