Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Лірникові думи

Руданський Степан Васильевич

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Лірникові думи - Руданський Степан Васильевич - Страница 6

Изменить размер шрифта:

XIV

Аж з'явився бог до раю.

І все затихає.

І усіх чортів із раю

В бездну виганяє.

І чорти, як тая хмара,

3 неба полетіли

І, де бога спом'янули, -

Там вони і сіли;

Хто на небі, хто під небом,

А хто над водою;

Много на землі осталось.

Много під земльою.

Но хоть зразу з переляку

Бога споминали,

Та потому всі до змія

Як їден пристали.

І тепер чорти на світі

Лихо виробляють:

Домовії всіх у хаті

До гріха склоняють.

Лісовії й польовії

Водять бог де знає;

Водяний до ніг частенько

Камінці чіпляє.

А хто вішатися хоче -

Тому помагають

Ті чортяки, що в повітрі

Над землей літають.

Піднебеснії чортяки

Бога не бояться

І, як в хмарі господь ходить,

З господом дражняться.

Господь на них і пускає

Громовії стріли;

І стріла їх скрізь находить,

Де б вони не сіли.

Часом мухою чорт стане,

Налетить на кого,

Грім тут чорта забиває

Й чоловіка того.

(Не впевняю, чи то правда,

Но говорять люде,

Кого грім лиш забиває,

Той безгрішний буде).

А як в небі загоряться

Свічі восковії,

Ті чортяки, що на небі,

Світять смолянії.

Тоді ангели там ходять

Свічі відіймають

І на землю їх з чортами

З неба іскидають.

І не раз в ясненьку нічку

Видно, як спадає.

І де впаде - там смолою

Травка запливає.

XVI

І говорить бог Адаму:

«Сину мій, Адаме!

Нащось тріпав позад себе

Мокрими руками !?

ОЙ! від сего стережися,

Поки будеш жити.

Да і дітям своїм теє

Закажи робити!»

(І тепер то пам'ятають

Всі хрещені люде,

Да і послі мир хрещений

Пам'ятати буде).

Знав то господь милосердний,

Що Адаму гоже,

Знав він добре, що для серця

Жінка лиш поможе.

І в минуті сон на него

Господь насилає,

І над сонним чоловіком

Думоньку гадає.

І гадає, і не знає,

Звідки що почати:

«З голови возьму,- подумав,-

Буде за лоб брати;

Возьму руку - жінка мужу

Ввік не дасть покою;

Возьму ногу - но муж буде

В неї під п'ятою.

Тра, щоб жінка чоловіка

Лиш могла кохати».

І роздумав - і ребро став

Лівеє ламати.

XVII

І в минуті з ребра того

Жінка із'явилась.

Поглянула на Адама,

Збоку положилась.

І іде господь до неба,

Їх благославляє,

А тим часом із Адамом

Єва засипає.

І Адаму сниться, сниться,

І все так миленько,

І обняв рукою Єву,

І здихнув легенько .

І здихнув - і пробудився ...

Милая годинаї

Коло него, як калина,

Сонная дівчина.

Билось мило його серце,

Душа веселилась,

Тут і Єва потягнулась,

В чарах пробудилась.

І обоє меж собою

Щиро поглянули,

Поглянули, обійнялись,

І за все забули.

І пройшла для них минута

Першого кохання -

І приніс Адам для Єви

Яблук на снідання.

І поснідали обоє,

І пішли вздовж раю,

І їм сонечко спочило

У самого краю.

І обоє разом стали,

Богу помолились,

І під деревом крислатим

Спати положились.

XVIII

Спить Адам, но змій лукавий

Сну чогось не має

І до себе на пораду

Всіх чортів скликає.

І злетілися чортяки,

Бездну всю зайняли,

І, як слуги перед паном,

Перед змієм стали.

І говорить їм лукавий:

«Діти мої, діти!

Полетіть мені до раю,

Вісті принесіте.

Чогось скучно мені стало,

Нічого робити,-

Тра щось думати, гадати.

Щоб людей згубити!»

І сто тисяч підійнялось,

З бездни полетіло,

Полетіло, понеслося,

Де сонечко сіло.

І в годині повернулись,

Змію розказали,

Що у раю край дороги

Адам з Євой спали.

І піднявся змій лукавий,

Зо всіма простився,

І ще до світу, до рання,

У раю з'явився.

І звинувся - й перескочив

Річку вогневую,

І в садочку обвинувся

На яблуньку злую.