Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Лірникові думи

Руданський Степан Васильевич

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Лірникові думи - Руданський Степан Васильевич - Страница 24

Изменить размер шрифта:

XXVII

Матір божа тогді спала

На горі Оливній,

І над нею сни снувались

І страшні, і дивні.

І прийшов до неї господь,

Став її питати:

«Ой чи спиш ти, чи ти чуєш,

Рідна моя мати?»

«Ой, спала я, милий сину,

Спала, та збудилась,

І о тобі, все о тобі

Річ страшная снилась.

Виділа я, що ти, сину,

У саду молився,

Що опівночі з жидами

Іуда явився.

І зв’язали тобі, сину,

Пречистії руки

І повели до Кайяфи

На страшнії муки.

Тебе збили, ісплювали,

К стовпу прикували

І вінок терновий сплели

І коронували.

І із голови твоєї

Страшно кров спливала,

І плоть твоя пресвятая,

Як кора, спадала.

А потому, на Голгофі, [25]

До хреста прибили

І ребро твоє святеє

Копієм пробили...»

«Все те правда, - господь каже, -

Все те живо буде:

Все те маю я терпіти

За мир і за люди!»

XXVІІІ

Наступає жильний вечір [26]

Сонечко згасає,

І апостолів до себе

Господь зазиває.

І зійшлися всі дванадцять.

Просить господь сісти

І зачав вечерю тайну

З ними разом їсти.

Повечеряв разом з ними,

Зо всіма простився

І пішов від них до саду,

І в саду молився.

І молився... і кровавий

З него піт котився.

Аж опівночі з жидами

Іуда явився.

І невірнії зв'язали

Христу-богу руки,

І повели до Кайафи

На страшнії муки.

Стали бити і плювати,

До стовпа кували

І на голову пречисту

Тернину наклали.

І струями по всім тілі

Кров його спливала,

І плоть його пресвятая,

Як кора, спадала...

Аж приходить і Іуда,

Як глянув на муки -

Грішми в землю, а сам плаче,

Ходить, ломить руки.

Наостаток з того жалю

Прибігає к лісу,

І у лісі на осиці

Віддав душу бісу.

XXIX

А тим часом на Голгофу,

Стали бога вести

І звалили хрест на него

І казали нести.

І іде він, і несе хрест,

Силоньки немає:

Що пройде їднії гони -

Да й із ніг спадає.

І за брамою звалився,

І не може встати.

Аж несе їден убогий

Яйця продавати.

І кладе він їх під браму,

Бога підіймає.

Підіймає і хрест тяжкий

Нести помагає.

От і сама Гологофа,

Вбогий повернувся...

Коли гляне... його кошик

Злотом нагорнувся.

Да і яйця межи злотом

Були - не пропали,

Ще й, на диво,- крашанками

Й писанками стали.

І відтогді стали й люде

Писанки писати.

І в Великдень всіх знайомих

Ними дарувати.

А тим часом на Голгофі

Хрест уґрунтували

І на нему Христа-бога

Страшно розіпняли.

Розіпняли... руки й ноги

Цвяхами прибили

І ребро його святеє

Копієм пробили.

XXX

Тяжко мучиться наш господь,

Тяжко умирає,

І із жалю все замовкло,

Голосу не має.

Тілько горобці погані

Понад хрест літали,

І літали, і скакали,

І «жив-жив» кричали.

Терпів господь милосердний,

Далі став казати:

«Всяку птицю я приймаю,

Буду доглядати.

Горобця лиш не догляну

І не нагодую.

І нечистому на волю

Погань ту дарую».

І узяв їх чорт у руки,

Да і доглядає,

І на Семена [27] мірками

Всіх переміряє.

Міряє їх в очереті

І мірчук збирає,

І дну міру зоставляє,

Дев'ять мір пускає.

І від Семена до весни,

То і діти знають,

Горобці всі табунами

По світі літають.

вернуться

- гора в Єрусалимі, на якій нібито розп’ято Ісуса Христа. В ті часи була за межами міста.

вернуться

- Жильний вечір - перший понеділок великого посту.

вернуться

- за церковним календарем 14 вересня.