Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Лірникові думи

Руданський Степан Васильевич

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Лірникові думи - Руданський Степан Васильевич - Страница 17

Изменить размер шрифта:

«Га, не міряв же я неба,-

Став він промовляти,-

Ану, стану ланцюгами

Море грунтувати!»

Ізробив він шкляну хату,

Ланцюги чіпляє

І із нею кораблями

В море виїжджає.

І на самій середині

Увійшов до хати,

І казав себе помалу

В море опускати.

І от в море щораз глибше

Соломон спускався,

І що море в собі має-

Все то роздивлявся.

Опускався ... ба вже й мало

Ланцюга бог має,

Аж тут рак до него лізе

І його вітає:-

«Здоров, царю Соломоне!

З моря підіймайся:

Дно побачити морськеє

Ти не сподівайся.

Двадцять літ жию я в морі

І донизу йду я,

Но дна моря не дістати,

Поки не умру я.

Може, ти і дна достанеш,

Як ланцюг урветься,

Но вже світу повидати

Більше не прийдеться!.»

І не зміряв він і моря,

Як не зміряв неба,

І пізнав він, що тих річів

Міряти не треба.

XXII

Но не так-то швидко, люде,

Теє все робилось,

Як писалось на папері,

Як нам говорилось.

Соломон прийшов до себе

Да і нагадався,

Що йому на світі жити

Тілько рік остався.

А тут він іще давненько

Мав то на предміті,

Що безсмертна гора їдна

Єсть на білім світі.

Що до неї лиш достатись -

Вічне можна жити.

Давай туди доставатись -

Нічого робити!

Узяв хліба, узяв солі,

Помолився богу.

Вийшов тихо із палацу

І пішов в дорогу.

І іде він, а бог з неба

Тілько поглядає:

«Соломоне. Соломоне! -

Стиха промовляє,-

Хоть крутися, не вертися,

Нічого діяти:

Видно діло, годі жити,

Треба умирати.

Хоть крутися, не вертися,

Смерть перед тобою,

Ти якраз зійдешся з нею

Під горою тою».

XXIІІ

Де стоїть гора безсмертна -

Колись люде знали,

Лиш тепер - нещастя наше -

Всі позабували.

На горі тій жили люде

І не умирали.

Били камінь під горою,

Хмари будували.

І явився до них господь,

Каже все лишити і,

як тілько можна скоро,

Домовину збити.

Каже збити домовину

Да і гріб копати:

«Скоро син сюда Давидів

Прийде умирати!»

І пішли всі, дошки пилять,

Тешуть і рубають,

Незабавом під скалою

Й яму начинають.

Аж приходить син Давидів,

Сумно поглядає:

«Що то, люде, з того буде?» -

Він людей питає.

«Єсть на світі цар премудрий,-

Став їден казати. -

Він зоветься Соломоном

І іде вмирати.

І ми робим домовину,

Да і гріб копаєм,

А який він, коли прийде,-

Ми й самі не знаєм!»

XXІV

От тобі й гора безсмертна!

Думав вічне жити,

Аж приходиться на нії

Голову зложити.

Що Ж робити? ЯК зложити,

Не буду втікати!

Мудрий вміє в світі жити,

Вміє і вмирати.

«А чи маєте ви міру?» -

Соломон питає.

«А бог її святий має»,-

Хтось відповідає.

«Соломон із мене ростом,-

Беріть з мене міру!»

І узяли з него міру

На чистую віру.

Зняли міру і по нїї

Домовину збили,

А по тії домовині

Й яму припустили.

Припустили і скінчили,

«Почекайте, люде!

Ану, ваша домовина

Чи до міри буде?»

«Ану, справдії - кажуть люде,-

Ляж у домовину.

Чи якраз вона пристане

Давидову сину?»

І пристала домовина,

Ніби вона сама.

«Ану, в яму опустіте:

Чи пристане яма?»

Опустили його в яму:

«Ну, спасибі, люде,

Засипайте Соломона,

Другого не буде!»

(5-7 листопада 1856 р.)

5. БОГ НА ЗЕМЛІ