Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Лірникові думи

Руданський Степан Васильевич

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Лірникові думи - Руданський Степан Васильевич - Страница 11

Изменить размер шрифта:

А тим часом що день божий

Дощики спадали;

Всюди гори і долини

Зеленіти стали.

Ліс, травиця і пашниця

Стали виростати.

Но даремне: що минуло

Тому не бувати.

На аршин трава піднялась -

Да і засихає.

За Адамову травицю

Ліс відповідає.

То, що мохом називали

Допотопні люде,

Бур'яном у нас зоветься

Да і зватись буде.

А що люде, бідні люде

На що ізвелися!

Як комахи, комашнями

Тілько завелися.

Ниньки родиться на радість,

Завтра умирає;

Ранком грає против сонця,

Вечором згниває.

Но й за теє ми повинні

Господа хвалити,

Що й такими нам позволив

В білім світі жити.

Додаток

Загорділи великани

Бога прогнівили

І пропали з світу сего,

Ніби і не жили.

І пропали - як не жили!

Пам'ять стеребилась.

Аж недавно (кажуть люди)

Їх нога з'явилась.

І у Києві чи Львові,-

Бог то святий знає-

Серед церкви нога тая

Баню підпирає.

(14 вересня 1856 р.)

3. ЦАР ДАВИД [8]

Був колись-то цар на світі,

Що Давидом звався,

Спав на сріблі, в діамантах,

В золото вбирався.

Палац в него був на диво:

Стеля вся шкляная,

І над стелею ходила

Рибка золотая.

Стіни в перлах-діамантах,

В люстрах вся підлога,

І на милю вкруг палацу

Срібная дорога.

Да і жінка гарна була,

Нічого казати:

Лиш поглянути на нюю,

Гріх не покохати.

Тілько б жити-поживати

Та молитись богу,

Но Давид пішов з розкоші

Не на ту дорогу.

Люди охали, стогнали,

З голоду вмирали,

А Давид, що тілько бачив,

Грабив напропали.

Дівчат гарних й молодиців

Зводив він нінащо.

Через него й його жінка

Пустилась в ледащо.

Стид і сором, віра й правда

Все то замирало.

Повернулось все в палацах

І пуття не мало.

І задумав бог Давида

До пуття привести.

Нарядився купцем дальнім,

Став товари везти.

Їздив всюди й до Давида

В місто заїжджає.

Давид чує: «Купець дальній»

В гості запрошає.

І приїхав купець дальній.

Став Давид питати:

«Звідки, купче чужоземний?

Що маєш продати?»

Купець каже: «Я з Єгипту.

Найясніший царю,

Но при собі на сю пору

Не маю товару.

Все-м розпродав меж царями

Що йно мав продати;

Тепер хочу в тебе, царю.

Палац торгувати!»

«Много грошей, купче, маєш,

В тім надію маю.

Лиш чи будемо сватами.

Того я не знаю.

Як насиплеш тілько злота,

Що всі мої люде

Наберуться, кілько зможуть,

То твій палац буде!»

«Все то буде, ясний царю! -

Купець одвічає.-

Нехай тілько цар вельможний

Свій народ скликає!»

III

Затрубили рано труби,-

Голос розіллявся;

І до ранку до другого

Весь народ зібрався.

І повів їх купець дальній

Меж високі гори,

І в минуті стали гори,

Як золоте море.

«Беріть, люде! - купець каже

Доки вволю буде!»

І зачали злото брати

Давидові люде.

Брали, брали і ховали,

Далі перестали.

«Годі з нас! ми всі довальні!»

Разом закричали.

Закричали й розійшлися,

Звідки хто узявся.

І з Давидом меж горами

Лиш купець остався.

«А що, царю! - купець каже.

Не програєсь, може?»

Но Давид йому говорить:

«Не спіши, небоже!

Чия хата, того й правда.

А не дам нічого.

Та ще дякуй, як тебе я

Випущу живого!»

«Твоя правда, ясний царю.

Все ж таки годиться

Нам з тобою, ясний царю,

У людей судиться.

Живі люде не розсудять-

До вмерлих підемо:

Там в півночі на могилах

Правду ми найдемо».

вернуться

- напівлегендарний староєврейський цар (II ст. до н. е.). Церковники приписують йому авторство Псалтиря (книги псалмів). Насправді ж ця книга складалася протягом багатьох віків.