Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Ігор - князь сіверський - Руданський Степан Васильевич - Страница 3

3
Изменить размер шрифта:
5
Невесела ж бо то, бра­те,
Година нас­та­ла:
Вже пус­ти­ня та повітря
Силу повк­ри­ва­ла.
То в си­нах Дай­бо­га вну­ка
Злибіда ожи­ла
І на зем­лю Тро­яно­ву
Дівою сту­пи­ла;
І лебіжи­ми кри­ла­ми
Розплескала мо­ре
І у До­ну, плес­ка­ючи,
Розбудила го­ре.
Розбудила врем'я тяж­ке,
Підійнялись фінни,
А у князів на по­га­них
Усобиця ги­не,
Бо брат бра­ту став ка­за­ти:
"Се моє, мій бра­те!"
"І се моє, і то моє!" -
Другий став ка­за­ти,
І за ма­ле, як ве­ли­ке,
Стали ви­мов­ля­ти
І самі на се­бе ста­ли
Крамоли ку­ва­ти.
А по­гані зі всіх сторін
Зволікали си­ли
І на рідну зем­лю Руську
Бідою хо­ди­ли…
О, да­ле­ко ж зай­шов сокіл
К мо­рю птахів би­ти,
Та храб­ро­го вже Іго­ря
Полку не вскре­си­ти.
Жгля і Кар­на в Руську зем­лю
З кри­ком пос­ка­ка­ли
І там в по­лум'ї чер­вонім
Змагу ви­ми­ва­ли.
І спла­ка­лись руські жо­ни,
Стали го­ло­си­ти:
"Ой уже ж нам мужів на­ших
Мислю не змис­ли­ти,
Ні мис­лею ізмис­ли­ти,
Думою зга­да­ти,
Ні очи­ма ог­ля­да­ти,
Ні гос­ти­ни бра­ти,
Ні зо­ло­та, ані срібла
Не пе­ре­си­па­ти!"
Застогнав-бо вже і Київ
Жалем та ту­гою,
Зажурився і Чернігів
Напастю ли­хою,
Туга жят­ка роз­ли­ла­ся,
Наробила жа­лю,
І пе­чаль те­че, жи­рує
По русько­му краю.
А князі усе на се­бе
Крамоли ку­ва­ли,
І по­гані Руську зем­лю
Всюди оббіга­ли,
І зби­ра­ли дань по білці
Од кож­но­го дво­ру,
І си­па­ли доб­ром руським
По синьому мо­рю.
Бо тії два Свя­тос­лавці,
Бо тії дві си­ли,
Всеволод і храб­рий Ігор
Кривду роз­бу­ди­ли,
Котру батько їх київський
Приспав бу­ло ти­хо…
О, ве­ли­кий Свя­тос­лав той
Був по­лов­цям ли­хо!
Він роз­пу­див їх пол­ка­ми,
Стальними ме­ча­ми;
Він на зем­лю по­ло­вецьку
Наступив но­га­ми,
Притоптав гор­би ви­сокі
І яри гли­бокі,
Змутив ріки і озе­ра,
Висушив по­то­ки;
І Коб'яка з лу­ко­мор'я
Вихром мо­ло­децьким
Він вих­ва­тив із залізних
Полків по­ло­вецьких.
І по­пав Коб'як по­га­ний
В Київ, у сто­ли­цю,
В Свя­тос­ла­вові по­кої
В кня­зе­ву грид­ни­цю.
Тож-то німці та ве­недці,
Греки та мо­ра­ва
Князя Іго­ря не хва­лять,
Хвалять Свя­тос­ла­ва.
Того гу­дять, бо він стра­тив
Полки мо­ло­децькі
І зо­ло­то руське вси­пав
В ріки по­ло­вецькі.
Ще й для се­бе, мо­ло­до­го,
Добув сідло но­ве,
Сів із сво­го зо­ло­то­го
В сідло кощійо­ве.
6
Зажурилися заб­ра­ла,
І весілля пла­че,
І Свя­тос­лав за­жу­рив­ся,
Смутний сон по­ба­чив.
"Снилось мені, - став ка­за­ти, -
І ба­чи­ли очі,
Що в Києві між го­ра­ми
Спав я сеї ночі
І що ви ко­ло пос­телі
Тисової ста­ли
І чор­ною пап­ло­мою
Мене одя­га­ли;
Що хтось мені ви­но чер­пав,
Вино синє бу­ло
І з тяж­кою тру­ти­ною
Ізмішане бу­ло;
Що з по­рожніх че­ре­па­шок
Жемчуг ви­си­па­ли
Мні на гру­ди якісь лю­ди
І мя ми­лу­ва­ли;
Що в те­ремі зло­то­верхім
Стелю по­хит­ну­ло
І дош­ки самі сто­яли,
Сволока не бу­ло;
Що во­ро­ни ті бісові
Всю ніч-вечір гра­ли
Та у Плінська на бо­лоні
Ліса об­би­ва­ли…
А я шлю їх і не зішлю
На си­неє мо­ре…"
"Княже! - мо­ви­ли бо­яри, -
Ум заб­ра­ло го­ре!
Се ж бо в те­бе два со­ко­ли
Полетіло з ха­ти.
З от­ня сто­ла зо­ло­то­го
Щастя по­шу­ка­ти;
Пошукати Тьму­тор­ка­на,
Вернути до­до­му
Або ше­ло­мом по­пи­ти
Великого До­ну.
То вже крильця тих со­колів
То вже припіша­ли,
Тії крильця вже по­гані
Шаблями об­тя­ли,
А са­мих їх опу­та­ли
В залізнії пу­та,
Бо в день третій - пам'ятаєш? -
Темно бу­ло ту­та.
Два чер­во­них стов­пи згас­ло,
Дві сонці зтемніло,
І мо­ло­дих два місяці
З ни­ми по­темніло.
То Оле­га й Свя­тос­ла­ва
Тьма об­во­ло­чи­ла,
То й на річці, на Ка­ялі,
Тьма світ пе­рек­ри­ла…
Горе-горе землі Руській
Великеє ду­же:
Розсипались по­лов­ча­ни,
Як гніздо пар­ду­же,
Розсипались, розілля­лись,
Морем за­то­пи­ли,
І буй­ст­во їх ве­ли­кеє
Дає фінну си­ли.
І вже ганьба пе­ре­нес­лась
І ста­ла хва­лою,
Уже й нуж­да підійня­лась,
Тріснула на во­лю,
Уже й ди­во по­ко­ти­лось
По чис­то­му по­лю.
І готськії діви гра­ють
По синьому мо­рю
І по бе­резі співа­ють,
Руським зло­том дзво­нять;
Вихваляють врем'я Бу­са,
Земсту Ша­ра­ко­ня;
І ми­лу­ють тую земс­ту,
Як ди­ти­ну ма­ти!
[А нам уже, нам, дру­жині,
Весілля не ма­ти!"]
chitat-online.com

Несмотря на то, что в наши дни Интернет уверенно набирает позиции, все больше образованных и интеллигентных людей предпочитают проводить свободное время за чтением книг. Наш сайт предлагает совместить инновации «всемирной паутины» с «поглощением» литературных шедевров. Здесь Вы можете совершенно бесплатно и без регистрации читать онлайн как классические, так и современные тексты.

Почта для связи: [email protected]
  • © chitat-online.com 📚 Бесплатная Онлайн Библиотека | Читать Книги Онлайн Бесплатно и без регистрации 2024