Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Ігор - князь сіверський - Руданський Степан Васильевич - Страница 1

1
Изменить размер шрифта:
                       Руданський С. В.
                ІГОР - КНЯЗЬ СІВЕРСЬКИЙ
                                   1
Чи ж не го­же ж то нам бу­де
Словом давнім, бра­те,
Словом труд­них оповідок
Пісню над­по­ча­ти,
Пісню то­му Іго­реві,
Святослава си­ну,
Що во­див ко­лись на бійку
Храбрую дру­жи­ну?
Та й по­ча­ти тую пісню,
Як би­ли­на бає,
А не з дум­ки, не з за­мис­лу,
Як Бо­ян співає.
Бо Бо­ян той, як ко­му лиш
За пісню бе­реться,    
То мис­лею по де­реві
Так і роз­те­четься.
І га­няє сірим вов­ком
Через го­ри, яри,
І літає ор­лом си­вим
Під самії хма­ри.
І лиш бу­ло усо­биці
Давні спо­га­дає,
Десять со­колів на ста­до
Лебедів пус­кає.
І ко­то­рую лебідку
Сокіл до­ти­кає,
Та лебідка по­пе­ре­ду
Пісню і співає
То ста­ро­му Ярос­ла­ву,
То то­му Мстис­ла­ву,
Що ка­созько­го Ре­де­дю
Зарізав на сла­ву.
Або ко­ли спо­га­дає
Недавню го­ди­ну,
То й Крас­но­му Ро­ма­нові,
Святослава си­ну.
Не со­колів на лебідок
Той Бо­ян пус­кає:
То він пальці свої віщі
На стру­ни спус­кає.
І на живі тії стру­ни
Лиш пальці нас­ко­чуть,
То во­ни вже самі сла­ву
Князям і бренько­чуть.
Так пічне­мо ж собі, бра­те,
Пісню ту співа­ти
Від Вла­ди­ми­ра ста­ро­го
До Іго­ря то­го,
Що закріпив собі ро­зум
На буйнії волі,
Що на­ост­рив своє сер­це
Одвагою в полі;
Що з од­ва­ги і дру­жи­ну
Повів мо­ло­децьку
За рідную зем­лю руську
В зем­лю по­ло­вецьку.
2
Глянув Ігор про­тив сон­ця -
Сонце по­мер­ка­ло,
І од не­го ціле військо
Тьмою прик­ри­ва­ло.
А він ка­же до дру­жи­ни:
"Браття і дру­жи­но!
Лучче ж нам по­тя­тим бу­ти
Ніж в по­лоні ги­нуть!
А ся­де­мо, милі брат­тя,
На бистрії коні,
Подивимся, по­гу­ляєм
По синьому Доні!"
Спала кня­зеві охо­та
Дону скуш­ту­ва­ти;
І в за­палі за­був знам'я
І став про­мов­ля­ти:
"Хочу з ва­ми, ру­си­на­ми,
Військом мо­ло­децьким,
Коп'є своє при­ло­ми­ти
В полі по­ло­вецькім
Хочу в полі по­ло­вецькім
Голову зло­жи­ти
Або До­ну ве­ли­ко­го
Шеломом по­пи­ти!.."
О Бо­яне мій, Бо­яне!
Старий со­ловію!
Пощебечи пол­ки тії,
Бо я не умію.
Ти по де­реві мис­леннім
Соловейком граєш,
Ти до хма­ри і до не­ба
Думкою літаєш.
Ти споїв би враз і сла­ву,
І тодішнє го­ре,
Ти слідив би за Тро­яном
Через ліса-го­ри.
Скажи ж мені, як по­ча­ти,
Подай мені ру­ку!..
Може, бу­ло так співа­ти
Олегову вну­ку:
Не со­ко­ли че­рез по­ле
Од вітру не­суться,
Галичі ста­да до До­ну
Великого б'ються.
Або, мо­же, мій Бо­яне,
Велесовий вну­че,
Може, мені так по­ча­ти,
Може, бу­де луч­че:
Іржуть коні за Су­лою;
В Києві весілля;
Трублять тру­би в Но­вог­раді,
Стяги край По­тив­ля.
Ігор тілько Все­во­ло­да
Милого че­кає.
Аж Все­во­лод при­бу­ває,
Брата і вітає:
"Один ти, мій бра­те-світе!
Одна моя сла­ва!
Таж обид­ва ми, Іго­рю,
Сини Свя­тос­ла­ва!
Сідлай, бра­те, свої коні,
А мої го­тові,
Там, у Курська, осідлані
Стоять на­го­тові.
А мої ку­ря­ни - жваві
І свідомі діти:
Вони в ме­не під тру­ба­ми
Змаленьку впо­виті,
Кінцем коп'я го­до­вані,
Зросли у ше­ломі,
Путь-дороги їм відомі,
Яри їм зна­комі.
У них лу­ки на­тяг­нуті,
А ту­ли одк­риті,
У них шаблі на­ост­рені
Ще й крівлею злиті.
Самі ска­чуть се­ред по­ля,
Як вов­ки кро­ваві,
Шукаючи собі честі,
А кня­зеві сла­ви!"
І всту­пив мо­гу­чий Ігор
В стре­ме­но но­гою.
І поїхав з своїм військом
По чис­то­му по­лю.
Сонце йо­му путь-до­ро­гу
Тьмою зас­ту­пає,
І ніч стог­не і грізьбою
Птахів роз­буд­жає,
І звіри­на се­ред сте­пу
Свище, за­ви­ває
І на де­реві ви­сокім
Диво вик­ли­кає.
І шле чут­ку на По­мор'є,
Сулу і Су­ро­же,
Волгу, Кор­сунь і до те­бе,
Тьмуторканський бо­же.
І по­ловці не­го­тові
Дороги об­ра­ли
І до До­ну ве­ли­ко­го
Степом пробіга­ли.
І скрипіли їх теліжки
В опівнічну по­ру,
Як ле­беді роз­пу­щені
По синьому мо­рю.
Веде Ігор своє військо,
К До­ну поспішає,
А біда йо­го без ча­су
Птахів по­па­сає.
Та й вов­ки в ярах по­доб­но
Лиха виг­ля­да­ють,
І ор­ли на кості клек­том
Звірину скли­ка­ють.
На чер­воні щи­ти бре­шуть
Степові ли­сиці…
О Руськая зем­ле, зем­ле!
Ти вже на гра­ниці!
Довго-довго ніч смер­кає,
Зоря-світ за­па­ла,
Мла по по­лю роз­ко­ти­лась,
Поля повк­ри­ва­ла.
Заснув ще­бет со­ловійний,
Галки по­чи­на­ють,
А ру­си­ни се­ред по­ля
Міцно спо­чи­ва­ють.
І все по­ле зго­ро­ди­ли
Своїми щи­та­ми,
Шукаючи собі честі,
А кня­зеві сла­ви.
chitat-online.com

Несмотря на то, что в наши дни Интернет уверенно набирает позиции, все больше образованных и интеллигентных людей предпочитают проводить свободное время за чтением книг. Наш сайт предлагает совместить инновации «всемирной паутины» с «поглощением» литературных шедевров. Здесь Вы можете совершенно бесплатно и без регистрации читать онлайн как классические, так и современные тексты.

Почта для связи: [email protected]
  • © chitat-online.com 📚 Бесплатная Онлайн Библиотека | Читать Книги Онлайн Бесплатно и без регистрации 2024