Пошились у дурні - Кропивницький Марко Лукич - Страница 12

Дранко. Лю­ди ж сміяти­муться!

Ничипір. А в ха­ту я не піду, до­ки не розх­вабрюсь!

Дранко (убік). От шту­кар! Ну, та й шту­карі ж оці го­родські па­ничі! (Побіг у двір).

Ничипір. Од­на­че горілка здо­ро­во вда­ри­ла у го­ло­ву!

Василь і Ан­тон (з дворів). Кре­пись, Ни­чи­по­ре!

Ни­чипір. Ще креп­люсь! Ого-го!..

Кукса і Ничипір.

Кукса (ви­хо­дить з-за ти­ну). Ку­ди ж це він дівся? Бігаю, бігаю, шу­каю, шу­каю, не­ма! (По­ба­чив Ни­чи­по­ра). Чи не він оце? От так мур­му­лад! (До нього). Ми­лості про­сю в гос­по­ду! Ви від Лахтійо­на Хве­до­ро­ви­ча?

Ничипір. Мо­же! А ви хто та­кий?

Кукса. Кук­са.

Ничипір. На яку но­гу?

Кукса. Ні, це, бач­те, та­ке моє прізви­ще, хва­милія моя та­ка!..

Ничипір. Ну, то здрас­туй­те!

Кукса (співа).

Ни­чипір.

Кукса.

Ничипір.

Кукса.

Ничипір.

Кукса.

Ничипір.

Кукса.

Ни­чипір.

Кук­са.

Ни­чипір.

Кукса.

Ничипір.

Кукса.

Ничипір.

Кукса. Та годі тобі сміхот­во­ри­ти! От який, єй-бо­гу, втішний! Ка­жу ж, що я вже до­га­дав­ся.

Ничипір. До­га­да­лись? Тільки ши­воріт-на­ви­воріт…

Кукса. Як ши­воріт-на­ви­воріт?

Ничипір. Вов­ною на­верх!

Кукса. Що ти го­во­риш?

Ничипір. "Здо­ров,- ка­же,- Ісаю!" - "Та чай­ок шу­каю!" - "А чи жив-здо­ров?" - "Вже чо­ти­ри знай­шов!" - "Що ти, дур­ню, го­во­риш?" - "Та ста­рої не вло­виш".

Кукса. Що та­ке?

Ничипір. Кур­ку­лю-мур­ку­лю! Роз­бе­ри, що я го­во­рю.

Кукса. Ну, та й шту­кар же ти, па­ни­чу!

Ничипір (дов­го ди­виться на нього). Дай­те сю­ди дівку!

Кукса. Як?

Ничипір. Не сердьте ме­не, а робіть, що я при­ка­зую! Ну, жи­во, хут­ко! Дівчи­ну сю­ди і доб­ру чар­ку горілки!

Кукса. От який втішний! По­ба­чи­мо, що з цього вий­де. (Побіг).

Ничипір. Отак їх по­по­га­нять, як же­ребців на ар­кані!

Антон і Ва­силь (з дворів). Кре­пись, Ни­чи­по­ре!

Ни­чипір. Ого-го-го! Ще креп­люсь! Здо­ро­во креплюсь!

Ничипір, Дран­ко, Кук­са, Гор­пи­на і Ориш­ка.

Дранко (тяг­не Гор­пи­ну). Хо­чеш, щоб за пат­ли те­бе по­тяг?

Горпина. Пустіть, я й са­ма піду! (Ви­ри­вається і йде до Ни­чи­по­ра). Ви хотіли на ме­не по­ди­ви­тись? Ну, дивіться!

Кукса (тяг­не Оришку). Іди, іди, нічо­го там страш­но­го не­ма!

Оришка (лед­ве здер­жу­ючись від сміху). Ох, я ж со­ром­люсь!

Кукса. Та чо­го-бо ти, ду­роч­ко! Во­но тільки спер­шу трош­ки якось ніби ніяко­во! (Підно­сить Ни­чи­по­рові горілку; по­ба­чив Дран­ка з доч­кою). А це що та­ке?

Ничипір (до Ориш­ки). По­доз­вольте на вас при­ди­ви­тись!

Дранко (Ни­чи­по­рові). Навіщо той чорт ли­сий прити­рив сю­ди свою сли­ня­ву?

Кукса (Ни­чи­по­рові). Навіщо це мій сусіда при­пер сю­ди свою витрішку­ва­ту?

Ничипір (до дівчат). По­доз­вольте вам по­ди­виться в зу­би!

Дівчата. З якої речі?

Дранко (Гор­пині, сміючись). Роз­зяв вже йому ро­та!

Горпина. Не хо­чу!

Кукса (Оришці). По­ка­жи вже йо­му зу­би!

Оришка. Ніза­що на світі!

Кукса. Ди­вись, я свої по­ка­жу! Що ж тут та­ко­го?

Дранко. Ди­вись, я свої вишкірю. Не­хай ди­виться!

Ничипір. Як ба­чу, то ви ду­же це­ре­монні.

Дранко (Гор­пині). Роз­зяв, по­жа­лус­та!

Кукса (Оришці). По­ка­жи, зділай ми­лость!

Дранко (Гор­пині, сер­ди­то). Роз­зяв, ка­жу тобі!

Кукса (Оришці). По­ка­жи, ка­жу тобі!

Дівчата втіка­ють: з дворів на­род наб­ли­жається до воріт, і де­які по­чи­на­ють гу­ка­ти: "Сва­те! Чи ско­ро ми по­ба­чи­мо ва­шо­го же­ни­ха?"

Дранко і Кук­са (до своїх дворів). За­раз!

Дранко (убік). Пев­но, що Лахтійон Хведоро­вич обом нам од­но­го же­ни­ха прис­лав!

Кукса (убік). Пев­но, цей же­них зап­лу­тав­ся!

Дранко. По­ди­ви­тесь опісля! Кінчай­те, бо­га ра­ди!

Кукса. Опісля заг­ля­да­ти­ме­те хоч і щод­ня! Тільки боржій до­водьте діло до кінця!

Ничипір. Я вже скінчив!

Кукса. Ви, мо­же, ду­маєте, що сусіда мій - то це я; а що я - то це мій сусіда?

Дранко. Пев­но, ви ду­маєте, що я - то це мій сусіда, а що мій сусіда - то це я?

Ничипір. Ні, я нічо­го не ду­маю!

Кукса. Ну?

Дранко. Ну?

Ничипір. Ну? Та не сіпай­те-бо ме­не, як ци­ган дох­лу шка­пу! Я, од­на­че, ніяк не роз­бе­ру, про віщо тов­куємо?

Ті ж Ва­силь і Ан­тон.

Василь (до Дран­ка). Ха­зяїн! Піп прис­лав, щоб швидш їха­ли, бо церк­ву зап­ре!

Антон (до Кук­си). Вже му­зи­ки прий­шли; пи­таю чи по­чи­нать грать?