Бондарівна - Карпенко-Карий Иван Карпович - Страница 7

Бондар (цілує її). Як будуть в нас такі, як ти, жінки, не скоро можна козацьку силу звоювать!.. А що, Маріє, чи все у нас готове на весілля?

Марія. Ото! За десять день та щоб всього не наготовить?.. Слава богу, наїдяться, хоч всі нехай зберуться на весілля: і ковбас, і холодцю доволі є! А все останнє можна й після наготовить; не я ж одна готовити тут буду, багато є помічників!.. Коли б наш молодий скоріше вернувся, а то Тетяна частіш, ніж перше, в віконце поглядає!

Бондар (шуткуючи). А скучила? Скажи!.. Бачу, що скучаєш!.. Скоро буде: як не сьогодня ввечері, то завтра вранці певно.

Тетяна. Та то Марія так шуткує, а я щаслива, нема чого мені вже сумувать! Хоч правду, тату, вам скажу я, що як Тарас поїхав, пройшло ще десять день, мені ж здається - год минає!.. Другому б я цього і не сказала, а вас я не соромлюсь, так вже привикла вам свою я душу повірять!

Бондар (цілує її в голову). Не нарадуюсь на тебе, не надивлюся, така дитина гарна ти!.. Слухай, Маріє!.. Треба б нам завтра заколоть і третього ще кабана, бо як харчів не стане на весілля, то на всю Січ ти осоромиш старого Бондаря.

Марія. Від радощів готові ви порізать все; куди ж його дівать? Повірте вже мені: сто душ ввесь тиждень прохарчуєм!

Бондар. Гляди, бо буду сердиться! Єй-богу! Та от ще що, хоч меду в нас доволі, а й варенухи треба стільки ж, бо запорожці на весіллі не вміють жартувать: я знаю добре по собі...

Марія. І лишенько вже з вами!.. Вам добру чарку меду дать, то ви й готові!..

Бондар. Еге, не знаєш ти, який я був колись!.. По-давньому й за других я міркую... Бувало... Е, що тобі казать!

Марія. Бо й правда!.. Що згадувать про те, що вже минуло.

Бондар. А чим же й жить на старість літ, коли не тим, що змолоду в душі осталось. О, як то любо в душі старій носить малюнки молодії!.. Я, як тепер, ще бачу себе на воронім коні з товаришами: і в поході, і з бусурменом в Січі!.. Тарас мій дорогий збудив в моїй душі вояцькії заміри, готов я знову думкою хоч воювать, бо вже не маю сили навсправжки з ворогом поміряться. О молодосте-одрадосте, пройшла! Тепер коли б діждаться ще онуків господь благословив, тоді й в дорогу...

Марія. Діждете, як дасть бог!.. А я й забула вам сказать: до вас уранці жид Мордохай чогось приходив.

Бондар. Та знаю я, чого він лазить!.. Тож він купив для Гершка солоної чотири вози риби з тим, щоб перевезти в Кров'янку моїми чумаками. Сьогодня треба б вже везти по договору, і хлопцям я велів, щоб накладали, а вони, бач, пішли кудись,- мабуть, що загуляли!.. Тепер не знаю, що й робить?

Марія. А що ж робить? Ждать прийдеться до ранку!.. Пора ж мені ще й по хазяйству... Ходім поможете хоч ви переточить горілку.

Бондар. От добре, що згадала, я й сам хотів про це тобі сказать!.. Ходім. Та треба подивиться ще, що з рибою зробить...

Марія і Бондар пішли в хату. Темніє.

Тетяна (одна). Важко на душі у мене, як згадаю, що ми поберемося і Тарас мене покине зараз, коли поїде на війну!.. І любо серцеві, що биться буде він за рідний край. О, як би гарно жить було на світі, коли б вже ворогів у нас не стало!.. Хранив його господь від смерті, як він малим ще був; вернув його знов з бусурменської неволі в рідний край! То і тепер поверне його цілим з війни, щоб не розбить мого молодого щастя! Як чудно: і радісно мені, і туга якась моє оповиває серце!.. Сумно так зробилось, наче що я дороге загубила!.. Чого воно?.. Чи, може, що з Тарасом сталось, чи так вже я за ним скучаю? Серце занило!.. О милий мій!.. Прилинь скоріше! Зірко вечірняя, на своїм промені подай моєму милому від серця вісточку!.. Встрінеш в дорозі де - шепни йому, щоб прудко їхав, а як ночує де - нехай приснюсь йому...

Показується Герцель.

Ізнов несе сюди противну ту гадюку. Піду мерщій у хату та богу помолюсь, щоб він послав щасливую дорогу милому. (Пішла).

Виходить Герцель.

Герцель (до себе). Утекла! Ха-ха-ха! Тікай, тікай! Ми й там тебе найдемо!.. (До шляхтичів). Нехай же йдуть в корчму і з другими разом ждуть.

Шляхтич. Добре, добре.

Герцель. Та щоб усі були готові, може, прийдеться пустить в діло і шаблі, і пістолі.

Шляхтич. Добре, добре!

Герцель. Старого ж, якщо зостанеться у хаті, треба вбить, бо гвалту він наробе і все на гвалт збіжиться. Так вам тоді трудніше буде себе оборонять, ніж зразу вбить одного!..

Шляхтич. Добре, добре! Я його так проткну, що він і не писне!

Герцель. Тим часом я попробую старого виманити з хати, то буде далеко краще, а ви позирайте, як тілько вийде, миттю хапайте Тетяну на коней і вихром мчіть до гаю, нехай потім шукають!

Шляхтич. Добре, добре! (Йде).

Герцель. Покличте сюди Мордохая!

Шляхтич. Добре, добре!

Герцель. Далеко краще буде, коли старий піде з хати! Входе Мордохай.

Ну що?

Мордохай. Наймити вже сплять як мертві.

Герцель. А старий?

Мордохай. Я ще не вспів сходить до нього.

Герцель. То йди ж мерщій, чого ти мнешся?

Мордохай. Ой пануню, я боюся, щоб після він не догадався, що й я тут винен. Тоді кому скрутиться, а жидові змелеться!..

Герцель. Бидло, патинок! Слухай, я тут зостанусь, і як ти вийдеш з Бондарем - тебе почну я лаять. Тоді побачить він, що між нами немає згоди!.. Ну, йди!.. А там що буде, мудруй вже сам своєю головою; не можна ж все тобі дощенту розказать.

Мордохай. Щось у мене в колінах ноги згинаються і наче попід шкурою комашня бігає.

Герцель. Я тобі дам комашню! Хоч пропади!.. Пізно вже вертаться: червінці взяв? Іди!..

Мордохай. Віддайте мені решту, може, я сміливіший стану.

Герцель. Я як чесну тебе цим палашем по голові, то ти забудеш страх!..

Мордохай. Ще й Бондаря немає тут, а ви не тілько лаєте, а й бить збираєтесь. (Ідучи в хату Бондаря). Пропали п'ятдесят червінців!.. Коли вже палашем лякає, то грошей не віддасть!.. Ой вей мір!.. Єхидний чоловік! (Пішов у хату).

Герцель (сам). Щось і мене вже страх обняв... Ану, як хто надійде, та не один?.. Чернь зробилася чогось чутка: тілько що шерхне, зараз і голову підійме... Нехай сам Михал справляється тут, а я піду звідціль і буду ждать коней. Коли Михал діло справить, то я покористуюсь, а як його застукають, нехай він своїми боками плате, бо у мене щось мало охоти підставлять голову. Найкраще загрібати жар чужими руками, а дурнів, слава богу, є доволі! Коли ж Михайло руки попече, у мене боліть не буде!

Входять Мордохай і Бондар.

Бондар. Нащо ж ти, чортів сину, їх напоїв? Мабуть, могоричив, щоб більше риби положили?

Мордохай. Єй-богу, ні, вони самі понапивались.

Герцель. Чуєш ти, поганий жид... Чи довго я тебе тут буду ждать?!

Мордохай. Зараз, зараз, постривайте, пануню!.. Мені ось треба з ними побалакати за рибу.

Герцель. Іди, іродів іудо, зараз до пана старости і неси гроші, бо я тебе тут так потасую, що з тебе самого риба посиплеться!.. Бач, він з рибою возиться, а я повинен ждать. Пішов!.. (Штовха жида, жид перед ним присіда і зводить до нього руки).

Мордохай. Зараз, зараз! Єй-богу, зараз! (До Бондаря). А як же риба так стоятиме: надворі, у розташованих возах і без догляду?.. Піде дощ - замоче, і хто захоче - візьме скілько йому треба!.. Досить того, що сьогодня не повезли, та ще розтаскають!..