Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Оповідання - Васильченко Степан Васильевич - Страница 13
З-за пазухи витягає Ларько пляшку і перехиляє до рота. Потім обережненько ховає її.
- Що таке Ларько? - бубонить він сам собі.- Ларько - не простий чоловік. Е-ге! Ларько дорогий чоловік... Хто Ларька не знає!
Ларька таки знали люди. Знали й гомоніли, що він - справді дорогий чоловік, хоч часто ходить і битий і лаяний, хоч часто п’яний валяється з своєю скрипочкою по бур’янах та ровах. Гірке було життя Ларькове - всі бачили, та ніхто не чув, щоб жалівся він на його коли словами. Словами він міг тільки попрохати собі у добрих людей чого-небудь, коли був тверезий, та голосно лаятися, як був п’яний. Своє ж горе, свої жалі оддавав він де-небудь на безлюдді живій скрипці, а вона вже голосно плакала й далеко односила Ларькову тугу. Не раз бувало, що серед глухої ночі будила людей пекуча струна і тоді казали люди, що то десь під тином проснувся Ларько та й засумував.
Іде оце Ларько степом, сяде один собі край битого шляху, щільно, мов дитину, притулить до грудей свою скрипку, схилить низенько до неї свою пропащу головоньку - і заплачуть, заквилять струни, немов у тій скрипці озивається живе Ларькове серце. І бачили люди, що плакав тоді Ларько. І плакали разом з ним чужі люди, що проїжджали мимо його степом.
Отакий Ларько...
А тепер він дуже впився і йде собі у полі по снігу. Йому здається, що відкілясь узялися і йдуть поруч дьогтяр Панас та колесник Таран. Ідуть і щось розказують, сміються і пхають його головою в сніг.
- Ну й нащо ви це робите, хлопці! - докоряє їм Ларько, встаючи з снігу.- Не шуткуйте! Годі! - А вони не слухають: тільки встане Ларько - знову пхнуть. Ларько сидить серед снігу, й лається. Одпочив трохи, встав; немає ні Панаса, ні Тарана, пішов шляхом сам. Іде серединою шляху й помічає, що хтось став серед дороги й не пускає його далі; одступився назад, хотів поминути - знов наткнувся на його.
Ларько став і думає.
- Еге! - засміявся він.- Це ж, либонь, я вже в хутір прийшов! Скоро як - і не помітив! - дивується собі. Далі причепуривсь, щоб до панів іти.
«Та які ж химерні пани! - думає Ларько, видираючись по чомусь угору.- Які кумедні: заберуться не знати куди, та й видирайся до їх... Коли б ще не обірватися та в’язів собі не скрутити».
Разів скілько Ларько зривався й падав у сніг, аж таки виліз...
Боже, боже... які розкоші, краса яка! Стоять скрізь столи, застелені дорогими килимами, рядочками креселка з червоного бархатину; в чудових зільниках ростуть дивовижні квітки, а серед кімнати висить кришталеве панікадило... Люстра, золото, срібло... Так і сяє все, так і сяє... За що не візьмись, де не сядь - усе хитається. Придивляється Ларько і бачить, що крізь муровані стіни видніється небо з зорями, і не розбере він, чи вони в будинку, чи за будинком.
Ось одна зірка зірвалася і покотилась так низько над Ларьком, що він аж прищулився, щоб по щоці не вчепила.
- І до чого вже дійшли ті пани! - дивується він.- Навіть небо забрали в свої покої.
По покоях проходжають пани, панянки й паненята, всі в шовках та в золоті. Ось одна з білим личком, як вишневий цвіт, і з темними, як чорнобривці очима... Ступає легесенько, як пух...
«Ех, коли б я був малярем! - думає Ларько.- Змалював би я це личко та й на божник поставив».
Ходить Ларько скрізь, розглядається, і любо йому, любо...
Та чого ж це всі одвертаються од Ларька? Йому так бажається, щоб панночка глянула, промовила до його слово; він би розпитав її за квітки, за все...
Зайде він з одного краю до панянки - вона губки надимає, одвертається; зайде з другого боку - те ж саме. Паненятка малі - й ті не хочуть на його дивитися.
«Чого ж це вони такі непривітні, чого?» - гадає Ларько і почуває, як тихенько туга серце йому тисне.
Коли підходить до його пан сивий, суворий.
- Хто ти такий? - питає пан.
Ларько не знає, що йому сказати, потім пригадав:
- Я ж Ларько, пане, отой, що ходить по людях грати.
- А ще хто ти такий?
Ларько сказав би, та й сам не знає, хто він іще такий.
- А чого це в тебе чоботи в болоті, чого солома на тобі, чом голова не розчесана? - допитується пан.
Тоді пригадав Ларько все: пригадав, що давно вже він зап’янствував, що не раз з кимсь побився, що ночував у болотах, в ожереді на полі,- і потупив він перед паном очі.
- А чого ти тут? - спитав пан.
Мовчить Ларько.
- Не знаєш? А я знаю: ти прийшов, щоб украсти що-небудь, як украв минулого року срібну ложку, що пропив у Ічні в жида Пенька.
Ларькові так соромно, що й місця собі він не знайде.
А пан каже:
- Вон звідціля, Ларько, бо ти злодій, п’яниця й мужик! - і рукою на поріг показує.
Тоді промовляють тихо, мов листом десь шелестять, панянки:
- Геть Ларька, геть з покоїв! Од його горілкою тхне.- І шовковими рукавами носики затуляють.
І промовляють маленькі паненята:
- Геть Ларька, бо він забере нас у торбу!..
Ларькові робиться чогось шкода, боже, як шкода!..
І знову каже одна панянка, каже друга, і всі кажуть:
- Геть, геть, геть Ларька! - Підбігають і штовхають його в спину маленькими кулачками.
Заплакав Ларько та й пішов до порога. Коло порога його взяв такий жаль, що він аж спинився.
- Пани! - благає він, приклавши руку до серця,- не проганяйте мене - я не красти... я... я Христа славити прийшов,- пригадав він,- благословіть, пожалуста! - і зводить на панів заплакані очі.
Стоїть пан спиною до його, мовчить, і всі змовкли.
«Змилувались, благословили!» - думає Ларько і почуває, що робиться йому легше.
Поспішаючись, щоб, бува, не передумали пани, нала-годює він свою скрипку.
Стоїть Ларько у панів коло порога, грає, і одна в його думка засіла в голові: коли б тільки, коли б усю правду сказати!..
Чує Ларько, що серце його, як було вже не раз колись, із струною розмовляти починає.
«Ой щось буде...» - думає.
І от засумувала, затужила струна... знялася в грудях у Ларька гаряча хвиля, закипіло, забилося щось, стиснуло серце так, що хочеться тарахнути йому скрипкою об мур, щоб в тріски розлетілася. Його пальці впиваються в струну, смичок літає по струнах, і чує ухом Ларько, що струна говорить правду. Зсувається вага з Ларькового серця, на душі затишніше, крапельки гарячі по лиці пливуть.
Глянув Ларько на панів.
Всі повернулися до його, дивляться, немов сказати хочуть: «Так ти он який, Ларько!» І лиця в їх стають ласкаві до Ларька і смутні.
«Заждіть - ви ще не знаєте Ларька,- заждіть!»
І знов захопило дух Ларькові: вже й не чує він, чи є в його руках скрипка, чи немає. А серце затужавіло, зробилося як криця, і болить, і болить, і не перестає.
А по йому щось креше, і летять од його скалки золоті, срібні, білі... віхтями, снопами... і осяяли Ларька на всю кімнату... Стоїть, мовби в огні.
І чує він, що над ним щось тужить; не тужить - криком кричить, правду Ларькову розказує. І догадується він, що то - струна.
Підвів очі Ларько; посхилялись панночки, білими хустинками очі витирають, плачуть. Плаче стара пані, плачуть паненята. Заплакав і старий пан, головою схилившись до столу на ріг.
«Ага, пани! - думає Ларько.- Що, п’яниця Ларько? Злодій?.. Тепер бачите, який Ларько?»
І от затужили всі, підбігають до його.
- Ой годі вже, Ларьку, годі, не грай уже! - благають.- Ой годі, бо серце з жалю розірветься.
І дітки плачуть і благають:
- Годі вже! Годі, годі...
За руки хапають його, за смичок...
«Ні, не перестану, не перестану!» - думає собі Ларько.
- Ларьку, Ларьку! - ясно чує він інші голоси, що гомонять усе дужче та дужче.
- Ларьку! Злазь, бо замерзнеш к сучому батькові! - і Ларько почув, як хтось штурхає його києм у спину.
...Злазить Ларько з верби і бачить: над вербою світить місяць, а кругом степ, засипаний снігом.
Стоять якісь люди, чоловіки, жінки, діти, всі гарно зодягнені...
- Що це тобі Ларьку?.. Опам’ятайся: ось до утрені йдуть люди.
- Перехрестися, Ларьку,- гомонять кругом.
- Предыдущая
- 13/60
- Следующая