Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий - Страница 89

– Старий, давай зiграємо? – запропонував йому, звертаючись до нього без всякої гречностi та поваги… Вiн згодився, i ми сiли грати.

Спочатку гра не йшла нi в мене, анi в нього. Вiн, видно, добряче забув усе за стiльки рокiв, а я крiм гри пильно стерiгся, щоб вiн не дав менi понюхати якогось порошку чи не вколов голкою або кличем. До того ж дiйти, щоб обшукати його, я не мiг. Та й взагалi намагався бути вiд китайця на такiй вiдстанi, щоб його рука не досягла мене. Потiм гра пiшла краще, i вiн двiчi виграв у мене. Це знов-таки за рахунок того, що я все пильнував за його рухами, а не запам'ятовував карти. Приймаючи карту, я ущипливо йому зауважив:

– Ти добрий картяр, старий. Але скiльки ж рокiв ти боявся зустрiчатись iз своїми, що так занедбав своє мистецтво!

Чжан не образився, сумно захитав головою:

Ти стаєш третiм у мене на очах. Отак, як зараз ти мене стережешся, так усi роки пiсля втечi з батькiвщини я стерiгся i всiх своїх землякiв, i тих, хто там довго жив i знав нашу мову й звичаї.

Ти натякаєш, старий, що й менi доведеться все життя блукати вдалинi вiд рiдного краю?

О нi, моряче!.. Ти повернешся, i якщо однi тебе шукатимуть, iншi тебе сховають. Мене ж нiхто не сховає. А мiй фах зразу ж видасть мене у руки влади. Я найкращий з лiкарiв, хто зараз займається голками, але нiчого iншого я не вмiю робити.

Лiкарi, особливо такi, як ти, шалено заробляють. Повернися додому, купи собi будиночок i тихо живи на заощадження. Хiба тобi багато треба?

– О мореплавцю! У захiдних землях я за багато рокiв розледащiв. Звик смачно їсти, звик до слуг i доброго житла, вбрання хорошого… Та й гараздiв нiяких не назбирав – багато моїх скарбiв поглинуло море пiд час переїздiв, багато припливло до загребущих лап раїсiв та катiбiв… Але не в цьому справа… Не можна менi живому повертатись на батькiвщину… А хто згодиться i за яку плату перевезти мої кiстки в рiдну землю?..

Старий! Не хочу твоєї близької смертi, але я б це мiг вчинити!

Ти? А ти мiг би! Проте вся бiда в тому, що ти Падуча Зоря Морiв! Ти не можеш сидiти тут, у Канбалi, й чекати, поки я помру. Ти повинен мандрувати. Подорож – усе в твоїм життi. Тебе ваблять ночi та зiрки. Та що даремне базiкати: ти –Падуча Зоря Морiв!.. Але… але на всяк випадок я тобi розповiм, де треба поховати мої кiстки. Пам'ятай: перевезти кiстки можна тiльки тодi, коли згниє плоть. Я про все подбаю – про ящик i про обгортку для моїх кiсток. А все iнше полагоджу з мiсцевими купцями-iудеями. А ти купцям покажеш оцей нефритовий перстень… Бачиш, вiн якраз пiдходить тобi на мiзинець лiвицi. Тiльки попереджаю тебе: все треба буде зробити дуже обачно, потаємно та обережно! Бо навiть мiй рiд, якщо взнає, що ти привiз мої кiстки, вiддасть їх владi. Тому я мушу розповiсти тобi про себе. Почну з самого малечку. Мiй дiд i батько торгували городиною i зiллям. Серед наших постiйних покупцiв було кiлька лiкарiв. Я змалку крутився в лавцi й допомагав старшим. I уважно приглядався й прислухався до лiкарiв. Вони це помiтили i почали вмовляти дiда та батька вiддати мене в науку до них. Дiтей у нашiй сiм'ї багато, статки невеликi, i мене вiддали в науку до лiкаря. Повiр менi, мореплавцю, я був найкращим учнем, якого будь-коли мали всi мої вчителi! Добре казали нашi предки: «Кожен приходить до вчителя зi своєю чашею». Не напружуючись, я випитував у старших усе про хвороби, про лiки й рiзнi iншi засоби. I що дивно – лiкарi дiлилися зi мною своїми скарбами! А ти ж знаєш, як кожен фахiвець намагається свої знання зберегти в таємницi! I все, що вони чи пояснювали, чи оповiдали, чи я випадково чув, усе так добре запам'ятовувалося менi, що я й зараз можу повторити слово в слово чи вiдновити рецепт! Аж самому не вiриться! Рокiв за шiсть я випередив свого вчителя в голковколюваннi. А що не цурався гострого скальпеля та рiзного зiлля, то став першим серед лiкарiв нашого мiста. Про мене пiшла велика слава, i мене запросив на службу сам правитель мiста. Вiн страждав нападами страшних болiв у шлунку. А менi пощастило з першого разу миттю вгамувати його страждання. В нього цi напади траплялись при змiнi води або при великому хвилюваннi. Тому вiн скрiзь возив мене iз собою i запаси води з власного колодязя. Те, що вiн мене скрiзь тягав, вiдривало вiд хворих. А справжнiй лiкар не може вдосконалюватися без хворих. I тодi менi прийшла одна думка – чому б менi, як i лiкарям минувшини, не вправлятися на злочинцях, засуджених до страти? При нагодi я виклав свої мiркування правителевi, i вiн охоче дозволив менi робити дослiди на смертниках. Тепер я мав папiр вiд нього до начальникiв охорони, щоб вони менi допомагали, якщо я попрошу, i щоб мовчали про мої дослiди над злочинцями. Я користався грамотою без всяких обмежень, i скажу тобi – з великим натхненням i без упину. Я мiг голками за один день зламати найсильнiшого бiйця. А мiг i найжалюгiднiшого в'язня за якийсь час, не мiняючи йому анi питва, анi їжi, хоч на кiлька годин, а повернути до людської подоби!.. Шпигуни все доповiли правителю, i вiн вирiшив сам подивитися на мої дослiдження. Моє вмiння i надзвичайна вправнiсть дуже йому сподобались. Тепер вiн став брати мене на допити небезпечних злочинцiв та бунтiвникiв. Змовникiв та бiйцiв таємних братств ми допитували втрьох – правитель, його охоронець (вiн же водночас i писар) i я… Мене смертельно боялися не лише в'язнi. Боялися до жаху й охоронцi! Бо саме вони знищували тих, на кому я вдосконалював своє мистецтво. Я випробовував на злочинцях усе – i отрути, i протиотрути, лiки i рiзне дурманне зiлля. Робив i операцiї, i розтини. Вдосконалював форми голок для рiзних проколювань. I все-все найретельнiшим чином записував. I от коли я був у найвищому розквiтi своїх сил i вмiння, сталася бiда. Як i всякий чиновник, мiй покровитель втратив пильнiсть, а разом з пильнiстю всi свої достатки, силу i владу! Як на горе, новим правителем поставили родича одного з пiдозрюваних у змовi. Я ж особливо намагався його зламати, щоб одержати вiдомостi про iнших змовникiв. Вiдчував – буде бiда, якщо вiн пiсля всього лишиться живий i зможе говорити! Але правитель чогось замудрував i наказав менi зробити все, щоб цей в'язень лишився живий. Через отаку дурiсть зрушились усi мої мрiї, перевернулось усе моє життя. Правителю нiчого. Вiн трохи погаласував перед стратою i замовк. Тепер наш колишнiй в'язень став справляти малу нужду в його розпиляний череп. А от менi через дурiсть мого покровителя життя прослалось постiйною дорогою втечi i небезпеки!.. Зрештою, так, як i тобi… Тiльки ти перед хорошими людьми нi в чому не винний… Моє ж iм'я й досi викликає в людей мого краю жах, огиду i ненависть. Поки був при владi мiй покровитель, всi цi шпигуни, чиновники, монахи, охоронцi й кати нiби понiмiли. Та коли його скинули, скiльки вони приписали менi злочинiв i звiрств! На добру тисячу лiкарiв-бузувiрiв вистачило б моїх дiянь. По всiй країнi пiшов про мене розголос…

От яку iсторiю розпорiв Чжан. Потiм вiн ретельно витлумачив менi, як вiдвезти його прах на батькiвщину. Тодi ми пiшли в портову харчевню, ласували там африканськими рибами та плодами, пили пальмове вино i всю нiч грали в карти. I вiн обiграв мене, вiд того вiн аж сяяв. Ось його слова: «Мореплавцю! Ще в мене є трохи часу i сил. А ти можеш знову вирушати в подорож. Краще за все пливи до малабарських країв. Там зараз мiжусобицi, вiйни. Я тобi допоможу дiстати доброго софальського залiза та золотого пiску з Мошони. Це в Iндiї зараз найкращий товар для збагачення».

Вiн справдi влаштував менi i доброго залiза, i трохи золотого пiску. Ще й дав превеликий запас найкращих лiкiв вiд болiв у головi та шлунку, а також усiлякого дурманного зiлля та отрут для їжi, питва i зброї. I як тi лiки менi й людям на кораблi допомогли, ти б знав, о му'аллiме! Нi, я думаю, такого лiкаря, як Чжан, найближчим часом не буде! Вiн тримав у головi не менше, нiж ти зiрок, рiзних лiкiв, трав, отрут i точок, куди треба колоти голки.

Його порошками я врятував багатьох на кораблi, бо напала на морякiв якась пошесть. Певно, через їжу. Коли я з ними прощався в Iндiї, всi вони плакали i благословляли мене. А руббан i нахуда повернули менi плату за проїзд i за харч…