Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий - Страница 86

Чому ж тодi ти, звiздарю, попередив, що коли хто-небудь кривдитиме одного отрока, на того впадуть всякi халепи та бiди? I чому тодi це попередження пiдтвердилося вповнi?!

Часом, але надзвичайно рiдко, i таке буває – в зiрках вiдкривається воля Аллаха. Але повторюю, таке трапляється дуже рiдко! А от погода, вiтри, затемнення сонця й мiсяця, зорепади й комети – тi всi явища Аллах дозволяє бачити тим, хто повсякчас вивчає знаки й попередження всевишнього.

Гравець на аль-утi розкрив рота, аби що сказати злого лоцмановi, та його перебив виночерпiй.

I зразу стало зрозумiло, що цей молодий красень – їх да'ї.

– Балачки й виправдовування нашому славному Ан-Насiру, хай Аллах покрiпить його, не потрiбнi.

Ти краще витлумач, як ти розумiєш ось цi знаки зоряного неба.– I тицьнув у руки старому аркуш, списаний по-арабськи та з точнiсiнько такими позначками, якi вже були у потаємному листi з латинською абеткою.

Лоцман пiдсунувся ближче до свiтильника, пiдправив гнiт i заходився уважно читати письмена. Було двi помилки в позначках широт та у висотi зiрок над обрiєм. Можливо, цi двi помилки – пастка для нього. I вiн вирiшив вияснити цi помилки, щоб якось себе забезпечити. Пояснив фальшивим кадiбам Ан-Насiра, де помилки.

– Це все має вагу чи для вас, звiздарiв, чи для руббанiв. Ти скажи, можна взнати по цих позначках, звiдкiля було вiдправлено цього листа?!

Мандеєць потер скронi, рукою прикрив очi, мовчав.

– Нi, точно не можна встановити. Не визначенi iншi прикмети, не дано опису прибережних вод i ознак, не сказано про вiдмiннi вiтри! А по широтi цим мiсцем могла бути i Софала, мiг бути i Цейлон, i Суматра, i Малайський пiвострiв. Отут мiг бути вiдправник цього листа…

Знову старший за вiком хашашiн почав прискiпуватись до лоцмана:

– Ти не хочеш нiчого певного нам сказати, бо уникаєш вiдповiдальностi за свої вчинки! Так ми тобi скажемо – кiлька рокiв тому ти приймав у себе одного пронозу, коли той з ворохобними замислами мандрував iз Йемену до Багдада. Ти знов будеш викручуватись i скажеш, що в мiсяць рамадан до тебе не приходив страннiй?

Мандеєць пiдвiв обидвi руки до неба, нiби говорячи: «Що я можу сказати? Ви краще за мене все знаєте!»

Знов почалося! Слухай, старий, цей шакал має з'явитись у Басрi. Як тiльки ти взнаєш, що вiн прибув або прибуває в Басру, зразу сповiсти нас!..

Я такими справами нiколи не займався. Навряд чи зможу вам допомогти.

Нiчого, навчишся i зможеш! Хто не хоче вчитись, того ми лiкуємо вiд лiнощiв! – I молодик витяг iз пояса дамаської роботи чингал.– Ось цим лезом прочищаємо вуха, щоб краще слухав! Слухай, старий, i запам'ятовуй –зайдеш на Зелений базар до харчевнi Абу Сабаха. Там скажеш, що мандрiвник повернувся. I все…

Мандеєць довго сидiв нерухомо, мовчав. Нарештi процiдив крiзь вуса:

– Що поробиш?.. Доведеться сповiстити. Але скажiть, ради Аллаха, що такого наробив цей йєменець?

Виночерпiй розреготався вголос i зi стуком загнав чингал у пiхви.

Старий єретику, годi придурюватись! Ти й сам добре знаєш, i знаєш, що ми знаємо, що це твiй старий друг Алi, син старого смiттяра Хасана.

Правовiрнi! – заволав лоцман.– Та як ви можете менi приписувати дружбу з людиною, яку я бачив не бiльше трьох разiв за своє життя?!

Старий, ти або чаклун, або новий шейх Сiнан 6. I тобi виднiше, як можна дружити i покривати людину, з якою бачився всього три рази в життi. Мир твоєму дому… але пам'ятай, краще нас не дурити…

Коли цi троє, забравши скатертину з рештками наїдкiв i глек, полишали вдосвiта оселю, старий плюнув їм услiд i кинув три кiсточки вiд об'їдених сушених слив. А тодi ще й проказав старою мовою своїх пращурiв закляття проти них.

Цiлий тиждень звiздар займався вивiренням старих зоряних таблиць, спостереженням сонця, мiсяця та зiрок у глибинi небесної банi i обчисленням градусiв усiх зворотiв майбутнього шляху купцiв. Вiн по кiлька разiв звiряв свої записи iз записами звiздарiв минулого та славних мореплавцiв.

Зрештою прийшов сiрiєць iз Шама, i старий лоцман, виводячи останнi лiтери, виголосив:

– Аллах велик i милостив, i вiдкрив менi, нiкчемному, ось таке. Пiвденно-захiдний мусон буде найпевнiший за всi останнi десять рокiв. Проте зворотнiй шлях iз Китаю вийде небезпечний, бо погода в тих частинах Машрiку цього сезону буде дуже непевна, нестала… А тепер, дорогий гостю, слухай. Це я склав лише чернетку. Тут багато виправлень, бруду. Почекай ще тиждень, поки я перепишу набiло, а ти якраз пiдготуєшся i все владнаєш з грошима, товарами i кораблем…

Шамський купець згодився, на тому вони й попрощалися. А мандеєць пiшов до мiста купити доброго самаркандського паперу.

По виходi з книжної лавки лоцмана ледь не збив з нiг хлопчина-мулат. Вiн тицьнув старому в руку якусь тонку цидулочку i, навiть не вибачившись, побiг далi.

Вдома мандеєць розгорнув папiрець. На паперi чиясь тверда рука тонким каламом викреслила падучу зорю, харчевню Абу Сабаха i слiди людських нiг, що ведуть до харчевнi. По чiтких рисах малюнка зрозумiв: рука Алi. А до всього, вiн радить сам пiти до Абу Сабаха i сповiстити про знак вiд Алi.

Хоча в харчевнi Абу Сабаха збиралися лише шиїти, сам господар зразу ж з'явився перед лоцманом, тiльки той переступив порiг.

О достославний шейх! Радий тебе бачити в моїй убогiй харчевнi! Наставнику всiх наших звiздарiв, чого бажає твоя душа вiдвiдати з моєї кухнi?

Пампушок з буйволячим кисляком, господарю!

Яке щастя, що тiльки-но зняли з вогню мої найкращi пампушки! Егей, джарiє, для нашого славного гостя пампушки! Та швидше!

Абу Сабах сам злив на руки мандейцевi i подав рушника.

Мандеєць їв поволi, подовгу розжовуючи кожен шматочок пампушки, з насолодою сьорбав буйволячий кисляк. Абу Сабах, високий, довготелесий, аж йорзав на мiсцi, так йому натерпiлося почути щось вiд лоцмана.

– Знаєш, хазяїне, коли люди доживають до моїх рокiв, то часто з ними починають траплятися дивнi речi. Вони бачать дивнi сни, їм чуються часом дивнi голоси. А iнодi вони одержують дивнi послання… Наприклад, мене сьогоднi попередили…

– Хто попередив?! Ти запам'ятав?!

– Мене сьогоднi попередили, що до Басри прибуває один чоловiк. А я вже багато рокiв його не бачив… Навiть сумнiваюся, щоб я його впiзнав, коли вiн приїде… А тут якраз треба потурбуватися про свої пальми на островi… домовитись iз поселянами, щоб вони все упорядкували перед великою повiнню. А повiнь цього року почнеться в кiнцi мiсяця нiссана i принесе людям багато лиха. Треба поїхати на два-три днi до своєї садиби на островi…

Пiсля вранiшньої молитви наступного дня, так-сяк поснiдавши, лоцман вiдв'язав свого човна вiд палi бiля дверей будинку. I бадьорi струменi вiдпливу потягли його по мiлiючих каналах через галасливе мiсто.

Вiн тiльки спинився бiля крамницi з папером, потiм бiля крамницi з усiлякими приладами з дерева, потiм бiля крамницi, де продавали мiднi та залiзнi прилади, а також замки, потiм – бiля лавки зеленяра.

I всiм сповiстив, що нарештi вибрався оглянути свiй острiвець.

Також вiн спинився перед тим ханом, де проживав купець iз Шама. I передав його слузi, щоб попередив купця – лоцман обов'язково зробить обiцяне, i зробить своєчасно…

Не встиг мандеєць домовитися з наймитами-поселянами про очищення свого острiвця вiд смiття та про огляд i обробку пальм, як на гостроносiм, чорнiм i лискучiм човнi прибув чорний, як воронове крило, слуга-зiндж iз сусiднього острова. Вклонився, привiтав за правилами гречностi звiздаря i вiд iменi господарiв острiвної вiлли запросив на першу весняну вечiрку…

Сусiди були хоч дуже багатi, проте не родовитi. Та добрi й гостиннi. Особливо ж полюбляли вони збирати в себе всяких казкарiв, спiвакiв-бедуїнiв, лицедiїв, просто дотепних людей. Взагалi вчений-звiздар (здається, таки останнiй у Басрi, бо про молодих не було нiякої чутки) не дуже часто гостював у цих торговцiв деревиною. Та сьогоднi наче щось його пiдштовхнуло пiд бiк i сказало: «Iди! Розважся серед них, хоча вони й не рiвня тобi. Ти так стомився за зиму…»