Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий - Страница 73

Руббан прудко звiвся i без усякого вже лицедiйства, але гостро i суворо сказав:

- Вiн мусульманин! А мусульмани, крiм єретикiв, усi рiвнi! Бо вони всi раби Аллаха, милостивого i милосердного!

- Руббане! Ти знаєш шарiат, та не забувай про адат 2! Вiн мусульманин, але з низької касти! Тут Iндiя, руббане! А зараз мої люди перепишуть твiй достаток i твоїх людей, i тодi я дозволю вiтрильнику зайти в порт.

Алi чув як руббан скригнув зубами, але схилив голову i промовив:

- О раїсе! Слухаю i пiдкоряюсь! На вухах i на очах! За твої щедроти дарую тобi коня! Егей! Горобець, покажи золотогривого раїсу!

I тут Алi заволав зi щогли, граючи дурника – дуже сподобалось йому лицедiйство руббана:

- О му'аллiме! Жах проймає мене – ми маємо потонути! Менi снився сон, що корабель потоне бiля берега разом з кiньми!.. Ми вже потопаємо. Менi зверху видно, що вода в трюмi прибуває!

- Вiн що у вас – вiщун? – занепокоївся раїс.

- На жаль, часом буває… Сновида… Я б його не взяв, так за ним гнались однi… Вiн напророчив, що вони понесуть збитки i їх обдурять…– скрушно хитаючи головою, промовив руббан.

- Знаєш що, руббане! Пливiть у гирло i садовiть на мiлину корабель…

I спiшно наказав пахолкам спустити себе в карiб. Його веслярi занурили гостроконечнi лопатi весел у прозору воду i повели карiби попереду вiтрильника.

Зiнджi заходилися знов вичерпувати воду.

Веслярi так гребли, як не старались ще пiд час усiєї шаленої подорожi. Аж димок блакитними хвостиками почав схоплюватися з-пiд дерев'яних кочетiв.

Алi сидiв на щоглi до тiєї митi, коли корабель проповз у гирло рiчки i лiг своїм понiвеченим днищем ва бiле пiщане дно.

Алi скотився вниз по линвах, ледь не спаливши собi долонi та пiдошви нiг – так поспiшав на тверду землю!

Не менше за нього поспiшали й митники. Тiльки з берега на корабель. 3 каламами й книгами податкiв, нiби зi знаряддями тортур, кинулись вони на беззахисний корабель. Всюди пхали свого носа, зазирали у всi шпарки. I все щось писали та писали. Нiкого не пускали з корабля. На березi стояли списоносцi, а на водi в карiбах лучники.

Раїс у своїй бiлiй чалмi пiдносився над усiма. Його паланкiн тримали здоровеннi чорнi раби, а один ефiоп незворушно простер над ним прездорову парасолю.

Уздрiвши таку халепу, хлопець знов видерся на щоглу. Внизу галас, то сперечались митники й моряки. Охрипло горлав руббан. Iржали конi, щось лементував папуга на плечi слов'янина.

Та Алi не став тим перейматись – вiн був на iндiйський землi!

I вiн споглядав iз своєї височини портовi причали, велетенськi будови складiв. А он у морi, трохи вiддаль вiд гирла кiлька величезних тупоносих багатощоглових кораблiв . На височенних деменах тих велетiв свiжий вiтер трiпав шовковi жовтi стяги. А на стягах, мов павуки каракурти, розповзались чорнi написи.

Вiтер з моря на хвилю притишився, i вiд портових будiвель понесло тонкими пахощами терпкої гвоздики, п'янкого аромату цинамонової кори i нiби якимось солодким вином, гiркуватим дурманом i запашною солодкуватою олiєю.

За складами пiднiмалися стiни мусульманського кварталу. Над мурами височiли округлi банi мечетей i стримiли стрункi мiнарети.

Далi пiдносились зеленi верхiв'я велетенських дерев, знов стiни кварталiв, а за ними – низькi будiвлi, критi тростиною та пальмовим листям. I скрiзь iз рожево-вохристого каменю, немов велетенськi тiстечка, що продавали в християнських монастирях, пiдносилися високi храми iндусiв. I скрiзь, де тiльки мiж будiвлями, мурами й деревами було трохи вiльного простору, виднiлись юрмища темношкiрих, майже голих людей.

I на причалах теж з'юрмився чималий тлум людей. Геть усi майже голi, коричневошкiрi. I нi в кого, на вiдмiну вiд арабiв-морякiв i стражiв митницi, нiякої зброї – навiть ножа за поясом.

Краєм ока Алi спостерiг, як враз над пальмовим дахом довжелезної будiвлi з'явився темношкiрий патлатий чоловiк з якимось гаком чи топiрцем в руках. I вiн, о диво, поплив злегка похитуючись, над дахом будiвлi. За ним ще з'явилися з-за дерев люди з подiбними гачкуватими палицями в руках i теж почали рухатись на рiвнi пальмового даху. Та нiхто в їхнiй бiк i не зиркнув.

Алi аж рота роззявив вiд несподiваного видовища. Та ще мить – усе стало зрозумiло. 3-за рогу будiвлi виступив слон з погоничем на горбку. За першим ще слони iз погоничами. Всi тварини тягли в хоботах здоровеннi в'язанки довгих вохристих жердин.

Як тiльки тварини вийшли на берег, то зразу ж, керованi погоничами, почали складати у купу в'язанки жердин.

Алi аж у ротi пересохло вiд хвилювання – ось-ось вони, поруч зовсiм, чудеснi iндiйськi слони! Серце калатало, хотiлося кричати вiд радостi й захвату – не тому, що вiн побачив такого велетенського звiра, а тому що цей велетень такий зграбний i слухняний! Алi не витримав i заволав у захопленнi вiд цього чудесного творiння Аллаха: «Аллах акбар!!! Аллах акбар!»

А слони, склавши свiй вантаж, спускались до рiчки.

Коли вони зайшли у воду i почали купатись, поливаючи себе з хоботiв водою, Алi геть збожеволiв вiд захвату. Вiн тiльки викрикував, наче дервiш на зiкрi: «О Аллах, о Аллах, о Аллах!!!»

Один iз митникiв почав кликати Алi щоб вчинити йому допит пiд присягою, як i всiм мусульманам з корабля. Та Алi навiть не позирнув униз.

Спека рiзала людям тiла, забивала дихання, витискала з усiх пор хворобливий липкий пiт.

Руббан не витримав ї закричав до раїса митницi:

- О достойний i ласкавий! Припини цю тортуру! Ще пiвгодини – i конi почнуть падати! Кiнь не може стояти без руху пiд таким сонцем… Заклинаю Аллах, будь милосердним i справедливим!..

Раїс у вiдповiдь не став кричати. Тiльки розвiв руками, мов говорячи: «Я нiчого не можу вдiяти… Закон є закон!» Руббан уже без всякого лицедiйства схопився за голову i заволав у розпачi:

- О Аллах! Милостивий i милосердний! За що ти караєш мене так тяжко?!! О Аллах! Взиваю до твого милосердя!!!

I тут захропiв наврочений кiнь. Кiнь бився у корчах, на тонких губах у нього зависла пiна.

I майже водночас на кормi пролунав зойк i з глухим стогоном упав один митник. Та стогiн змовк пiсля дзвiнкого удару його голови об дошки. Вiн тiльки мовчки, як риба, жував повiтря, а з носа в нього цiвками лилась кров.

Всi з жахом вiдскочили вiд нього.

В одну мить не лишилось на кормовiй палубi й одного митника,

Руббан миттю отямився i засвистiв у сюрчок. Наказав хлопцям на линвах витягати коней iз трюму.

Одностайно, не вагаючись i митi, всi кинулись до працi. Навiть Алi поспiшив iз свого «сiдала».

I не жалiючи себе, надриваючи собi жили, моряки витягали коней на линвах нагору i опускали на рiнь. А конi нiкуди не кидались, не вихали, не скаженiли, а зразу ж простували до води. Тут слов'янин не витримав i закричав руббановi, що не можна давати коням води досхочу, а треба їх негайно поставити в затiнок. I, не чекаючи нiяких наказiв, заходився вiдганяти коней вiд води i в'язати в тiнi навiсу бiля складу. Ще не всiх коней переправили на берег, як руббан допустився помилки. Але вiн i не мiг вчинити iнакше, бо був правовiрним мусульманином. Вiн наказав зiнджам-iдолоклонникам винести на берег покiйника i вимити вiд кровi палубу. Тiльки-но вони виконали наказ руббана, як зразу ж митники видерлися на корабель i почали свiй розбiй.

I тепер виходило, що команда вивантажувала коней, а митники виносили з корабля на берег до митницi все, що тiльки можна було потягти з корабля. Навiть палубнi дошки!

Потiм усю команду загнали в довгий i напiвтемний сарай митницi.

I там у кожного мусульманина пiд присягою випитували iм'я кожного, хто його батьки, звiдкiля вiн, який його достаток, що вiдбувалось пiд час плавання.

Одночасно iншi митники порпалися в купi матроських речей i корабельного начиння.

Потiм, пiсля такої пригоди, матроси багатьох своїх речей так i не вiднайшли.

Приступили митники i до Алi, щоб пiд присягою допитати його. I почали вже, схопили вже, щоб потягти в окрему комiрчину для допитiв.