Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий - Страница 53

Алi подали чималу торбу, боки якої напинались, мовби вона наповнена була волоськими горiхами.

Хлопець зразу заволав:

- Нi в який Хормуз я не попливу!.. Якщо брат скаже – попливу!.. Я тобi не присягав на вiрнiсть!

- Та як ти смiєш таке патякати?! Щеня! Присягаюсь розлученням i звiльнень своїх рабiв, якщо ти не пiднiмешся на корабель, я тебе розiпну на хрестi!

- Я пожалiюсь Абу Хасану! Я йому все розповiм!

Мiж щитами з'явилась голова руббана.

- Швидше, швидше! Починається вiдплив. Або – або!

- Капiтане! Спускай линву, ми зв'яжемо цього балакучого негiдника – i тягни його собi!

- На який бiс вiн менi? Ви що, бедуїни, жартуєте? Це ж пуголовок! Менi потрiбен коняр! Коняр!!!

- Половина половини! I нi фалсу менше! Може, ти не вiриш, та присягаюсь розлученням, це такий iблiс, що без нього ти не вправишся! Аллахом присягаюсь. Втiм, як не береш, я його втоплю в болотi. Вiн менi обрид! Ану, хлопцi, тягнiть мотуз!

По тому, як бринiв голос богатиря, Алi вiдчув – йому кiнець! Вiн заволав:

- Руббане! Присягаюсь розлученням! Присягаюсь iм'ям пророка! Ти не досягнеш зеленої води! Молю тебе – викупи мою кров у цього шаленого!

Малий не витримав, упав навколiшки i обняв ноги шейха.

- Молю тебе, не вбивай мене!!! Заклинаю тебе iм'ям Отверзаючого Браму!

- Слухай, руббане! – змилосердився шейх.– Сто динарiв за цю шкуру й костi! Згода?!

- Згода,– вiдповiв горбоносий руббан.– Хлопцi! – закричав вiн до своїх.– Кiтвицi нагору! Линву i монети в тарiду!

Алi, з усiма своїми гараздами за плечима, вчепився в линву й полетiв угору, на палубу вiтрильника.

Коли вiн ступив на палубу, впав навколiшки, обхопив колiна руббана i заволав:

- О руббане! Доброта твоя, свiдчу перед Аллахом, не має межi!!! За це я тобi вiдкрию таємницю… – зашепотiв Алi…

- Що ти верзеш, дурнику? – зневажливо проказав руббан.

- О найславнiший моря! – закричав Алi, а тодi пошепки:– Присягнись, що нiкому не скажеш! Присягаєш?!

- Присягаюсь Аллахом, твої базiкання нiкому не викажу! Пiдведися тепер i говори менi все…– Капiтан з кривою посмiшкою нахилив горбоносе лице до хлопця.

Алi, прикрився долонею вуста, сказав йому про коней. Коли скiнчив, капiтан хапонув повiтря, бо йому не стало духу.

По хвилi руббан зi свистом видихнув затримане повiтря. I тихо покликав своїх трьох помiчникiв.

- Вiтрила!!! Весла!!! Виходимо на головний канал! Модфи 4 сховайте! Дрiт тримати розпеченим! Стрiльцi по обидвi щогли! Стрiли з трутом! Всi вiльнi – на весла! Поспiшайте! Аллах кличе!!!

Всi кинулись на свої мiсця, а хлопець розгублено стояв бiля руббана i не знав, що робити. Капiтан просунувся до нього:

- А ти хоч трохи тямиш у конях?

- Думаю, що трохи тямлю…

- Тодi поспiшай униз до коней. Дивись, щоб вони не дрочились i не гоготiли. Зможеш?

- О руббане! Це я зможу!..

Алi полiз у черево вiтрильника, де на линвах-розтяжках зависли скакуни, ледь торкаючись копитами дерев'яного настилу.

20. ПАСТКА В ТРЮМI

Отак Алi опинився внизу, в черевi корабля, бiля коней. Хлопець швидко звик до примарного свiтла, що пробивалося крiзь щiлини палубного настилу. Захвату його не було меж – вiн був у черевi велетенської дерев'яної риби! Отакої, як на Корабельному островi будував старий майстер. Скiльки, скiльки тут дерев'яних частин, брускiв, дощечок, паличок, гвiздкiв! I все перев'язане мiж собою, прошите, з'єднане незлiченною кiлькiстю тонких i премiцних, кокосового волокна, мотузок i канатiв.

Та добре роздивитись незвичнi нутрощi вiтрильника йому не довелось-починав дрочитись та iржати кiнь у самому носi корабля.

Алi зразу ж наготувався, щоб кинутись до неспокiйної тварини, та згадав, що завжди казали базарнi конярi – з кiньми треба неквапно, ласкаво, м'яко.

Вiн повiсив речi на кiлочок, що стирчав для чогось iз шпангоута. Тiльки торбу iз зiллям перекинув через плече i обережно й плавно прослизнув до неспокiйної тварини. Кiнь тупотiв, метеляв головою. Та коли Алi погладив його по шиї , вiн зразу заспокоївся. Хлопець огладжував i огладжував його лiвицею, а правицею вийнявся кульку зiлля i дав коневi. Але тiльки перший кiнь заспокоївся, як в iншому ряду почав гоготiти другий.

Алi перелякався, бо зрозумiв – горбоносий руббан хотiв проскочити повз залогу на вежах-маяках та вартовi барiджi . Ще задумав щось руббан, та Алi не був мандейцем-звiздарем i не мiг цього вiдгадати. Тiльки розумiв – для успiху потрiбна тиша в трюмi. Конi повиннi мовчати!

Хлопець легко, нiби в танцi, прослизнув до другого коня i почав його боркати…

А корабель набирав швидкостi.

Крiм горбоносого руббана та стернового, всi причаїлись у схованках.

Тiльки рипiли реї та гудiла напруженi линви корабельного оснащення.

Алi вiдчув, як крiзь щiлини палуби в трюм проникає ядучий бiтумний чад.

«Невже вiн запалив смолоскип, щоб сповiстити вартових, що на кораблi пошесть?!!» – з жахом i захопленням здогадався Алi.

Корабель на повнiй швидкостi щасливо проминув сторожовi вежi – щогли,

Iз двох заякорених вартових барiдж опустили по ланцюгу на дно, i вiтрильник пронiсся в проходi мов пiдбитий гусак – нахилившись на лiвий борт i болiсно розпустивши сiрi крила-вiтрила.

Якби Алi знаходився на палубi, то вiн би побачив, що на правiй баржi з'явився його мучитель в зеленiм дорогiм вбраннi. Вiн загорлав у мiдну дудку з широким кiнцем:

- Що з вами?!

- Чума, схоже!!! – заволав у вiдповiдь руббан.

- Не пiдходьте до берега п'ять днiв!!! – надривався начальник митницi.-Куди збирались?!!

- До Хормуза! – ревiв горбоносий руббан.

- Тримайтесь правiше! Лiворуч – пiски! – аж захлинався начальник митницi.

Вiн кинувся на корму барiджi, i його яскравий одяг зник у кормовiй каютi.

Руббан теж не гаяв часу. Наче мавпа, вiн видерся по снастях на самий верх другої, меншої щогли.

3 височини руббану було добре видно, як над кормою знялися вгору, один за одним, п'ять гострокрилих голубiв-поштарiв.

Чадiли два бiтумних смолоскипи на кормi та носi вiтрильника.

I всi зустрiчнi морськi суда, рибальськi й вантажнi човни кидались урозтiч з дороги цього погибельного дхау.

Ось i сонце почало котитися за смарагдової хвилi. Тiльки тодi руббан спустився зi щогли, щоб разом з усiєю командою сотворити намаз.

Усi полегшено вiддихнули – тепер, як i на всiх вiтрильниках, великi вiтрила згорнуть i тiльки на другiй щоглi поставлять невеличке нiчне вiтрило. Та сталося навпаки – руббан наказав стати по троє до здоровенних весел i працювати без упину три години веслами. А їхня змiна мала вiдпочивати, спати цi три години, аби потiм замiнити веслярiв.

Команда здивовано зашепотiла. Переморгувались один з одним, стенали плечима, але вголос матроси нiчого не висловили. Горбоносий розлютився вiд цього шемрання, засвистiв щосили у свiй срiбний сюрчок i, вихопивши з-за пояса криву джамбiю, загорлав несамовито:

- Нас обдуриш! Цi чортовi злодюжки, болотнi шакали, продали нам крадених коней. За нами женуться! I нiхто з вас, навiть зiндж-нурець – i той не виправдається, якщо потрапить у лабети митника i його стражiв! Всi ми зависнемо на хрестах! I басрiйськi чайки повидзьобують нашi очi! Ви що, схотiли перед очi Аллаха, хай святиться його iм'я, в день Страшного суду постати слiпими?!! Клянуся розлученням i всiма клятвами – нам не буде нiякої пощади, якщо ми попадемось! Бо в це дiло замiшанi сам емiр Басри i його митник!!! А зараз ставайте однi до весел, другi пiдкрiпляйтеся наїдком i лягайте спати.

Вiн сам став до стерна, а стерновому наказав вiдпочивати.

Алi потихеньку, в повнiй темрявi, обiйшов коней, злегка догладжуючи їх говорячи лагiднi слова. Всi тварини були теплi, живi, жодна не шарпалась, не хропiла, не пускала слини й слизу з храпу. Та Алi вiдчував, що вже дiйшов час їх напоїти. Тому й видерся нагору. Капiтан якраз закрiпив румпель линвою до бортiв, а сам стояв пiд щоглою i щось обраховував по зiрках.