Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий - Страница 36

Негр здер з хлопця одяг. Лишалася тiльки на поясi в нього здоровенна в'язка ключiв. Уперше рудий посмiхнувся.

- Я бачу, що тi дурнi мали його ключi за золото! Кажуть менi: «Бряжчало золото пiд сорочкою!» Йолопи! Певно, нiколи не чули, як бряжчить золото! Невiгласи! Але вони добре прослiдкували його шлях… Я можу тобi, сину золотаря й базарної повiї, сказати, де й коли ти був. Чуєш мене?!! Гнила ти лушпайка! – I ледь вимовив лайку рудий, як бегемотiв батiг рiзонув у п'яти вогнем. Вперше Алi не стримався i заверещав.

- Шугони його так, щоб дихання забрало.

Негр врiзав Алi по п'ятах. I свiтло вибнухло в очах Алi червоними й зеленими колами. Потiм свiтло розкололося на безлiч зелених скалок. I зразу очi залило зеленим мороком i все попливло нiби в туманi. Вiдчув, що падає в молочно-зелений морок. Його занудило, i вiн втратив розумiння всього…

Коли хлопець почав приходити до тями, то вiн не мiг ще розплющити очi й тiльки вуха ловили слова, що промовлялись над його головою.

Хлопець або сам дiстав, або Кадарiя його напоумила i показала мiсце, з якого перстень кинула…

Ви всi були пiдпилi, i Кадарiя могла кинути iнший перстень. А справжнiй перстень сховала в рукав, або за пазуху, або за щоку…

- Я бачив – це був той перстень з лалом!

- Я знаю – ти п'єш, як християнська свиня! Ти впиваєшся, як монах-несторiанин! Знаю я твої звички! I якби не ласка правителя, ти знаєш, що я покарав би тебе доброю карою за твої гидоти… Та зараз справа не в тобi!.. Ось лежить передi мною малюнок персня. Ти признаєш, що це малинок того персня?.. Цю пожадливу сучку я добре знаю!… Вона не могла кинути лал. Вона кинула iнший перстень. Але побоялась вийти iз свого кварталу i пiти до Бен Сахла. Вона знає, що Бен Сахл пiд добрим моїм наглядом! I вона пiд моїм пильним оком!

Але ж їй треба було за цей перстень одержати грошi.

Для чого їй потрiбнi такi грошi? Просто так ця прожерлива сучка нiчого не робить… Щось вона задумала!.. Ти знаєш, хоча б приблизно, скiльки коштує такий перстень?! Та цiна, що ти її знаєш, то лише частка його справжньої цiни… Ось у мене в руках малюнок персня… Дивись!.. Бачиш, який дорогий i тонкий папiр?!

Сотнi джмелiв гудiли в головi Алi. Вiн лежав, притиснутий до пiдлоги безсиллям, i млость накочувалася на нього хвиляста. Якiсь слова пливли, гудiли, перекривали одне одного, то нiби розтягуючись у пiсню, то скачучи, як удари калатала в бубон.

Минув якийсь час, i знов Алi почав розрiзняти слова.

Письмена арабськi, але якщо читати, то виходить щось незрозумiле. Якась iнша мова. Я покликав iндуса-капiтана. Вчений чоловiк, знає граматику й мови кiлькох народiв. Вiн послухав i сказав, що нiчого не розумiє… Перську мову знаю не гiрше, нiж ти. Нiчого подiбного в листi! Тюркську мову знаю! Жодне слово не звучить схожим на твою мову. Я закликав вiрменина i прочитав йому оцей таємний лист. I вiн стояв навшпиньки i ловив кожен звук. Але так i не впiзнав жодного слова. Я покликав тих, хто iз Країни Хiнд, хто знає мову тамiлiв4. З'явився один тамiл, поважний моряк, знає граматику i складання вiршiв. Вiн сказав, що мова не тамiльська… Яка це мова? Це не iудейська! Я iудейську трохи розумiю!.. Цi слова, що написанi арабським письмом, звучання їх не пiдходить до жодної з мов, якi можна почути в Басрi, чи й Маскатi, чи в Хормузi. Якби цих кiлька слiв означали арабською або iудейською мовою, ми б точно знали, що це писав Бен Сахл. Але як я доведу, що це писав вiн?! Коли це писано нi iудейською, нi арабською, нi iндiйською, яку вiн теж знає! I кому, кому нiс голуб малюнок i слова?!! Дивись, який тонкий папiрець! Це самаркандський папiр з кори тутового дерева! Хоча, може, й з бавовняних ганчiрок. Мої молодцi, мої соколики-шахiни5 взяли його голуба за кiлька миль вiд Басри, за болотами…

- Мiй шановний повелителю, але звiдки ти знаєш, що це його голуб?!-плавав у вухах Алi улесливо медовий голос.– В Басрi багато голуб'ятникiв! Вважай, всi рух-бани6 тримають голубiв… Он у Рустама аж двi голуб'ятнi… Одна, правда, занедбана. Та все ж два євнухи опiковуються голубами… Його гiнцi, я певно знаю, вiд'їздять вiд нього з його голубами i прибувають до нього з чужими голубами…

- Все так, все так!.. А давай повторимо знов – бачили хлопця в Кадарiї вранцi? Бачили! Щось вона йому передавала? Передавала! Нiс вiн щось iудею? Був у нього чимало часу? Був! I потiм я спитав, коли це все було. Менi точно вказали висоту сонця! Бен Сахл мiг дати цей папiрець?.. I потiм, подивись, якою твердою, вправною рукою намальовано перстень i слова!

Бен Сахл не вмiє малювати… Крiм того, вiн, як клiщ, тримається своєї вiри…

- Що ти верзеш йолопе! Коли йдеться про такi грошi i про таке дiло, хто тут тримається яких заповiтiв i заборон?! Яку завгодно покуту можна потiм прийняти, аби лишень у своїх руках тримати… Та й не тiльки про цей скарб мова! Якщо я вiд пацюка матиму достеменну вiдомiсть про те, що вiн продав цей перстень iудею, то iудей цього разу буде в моїх пазурах i не вислизне нiкуди! Я б йому за все заплатив… Але менi потрiбне справжнє свiдоцтво, а не вимушене свiдчення!..

Шейх, о найславнiший шейх, я знаю, що ти на нього маєш найбiльшу лють у свiтi! I вiн це знає також! Хiба ти сумнiваєшся? Вiн хитрий i обережний… I знов тебе обведе навколо пальця… Вiн мене майже обiграв… Та не зовсiм… У цього хлопця треба взнати, чи носив вiн перстень продавати цьому лихваревi? Чи продав?

- Ну, нiчого, нехай вiн отямиться. Я з ним порозмовляю, може, вiн бачив, як Бен Сахл цей перстень малював?

Мiцнi пальцi вiдiрвали Алi вiд пiдлоги, i хтось тицьнув йому пiд носа чи якийсь розчин гостропахнучий, чи якусь сiль, i вiн швидко почав приходити до тями. Його тримали за лiктi, i вiн стояв на колiнах перед рудобородим.

- Ти, худющий глистюк! Син байстрюка i сам байстрюк! Ти скажи – це малюнок Бен Сахла?!

- Бен Сахл не бачив персня з лалом! Перстень з лалом бачив я, бачила Айша, бачили тi, хто були на пиятицi.

- Вони брали в Кадарiї подивитися перстень?!!

- Не знаю. Я на пиятицi не був…

- А як же ти бачив цей перстень?

Алi замовк i похнюпив голову.

Тодi цей сильник i вельможа покликав когось, хто стояв у сусiднiй кiмнатцi за завiскою.

- Чжан! Спробуй взнати в цього базарного глистюка, чи бачив вiн, як Бен Сахл малював персня?

Алi тодi заговорив, тремтячи вiд жаху – яка ж нова тортурна його чекає:

- Присягалось Аллахом! Я не брешу! Бен Сахл цього персня не бачив.

- Тодi скажи – де ти бачив перстень? I чи правильно намальовано перстень з лалом на паперi? I взагалi, це той перстень, що його кинула у воду Кадарiя? – Чоловiк у зеленому простяг перед очi Алi його ж власний малюнок.

Папiр було обрiзано до самого креслення, а з другого боку розмальовано прегусто лiтерами арабської в'язi. Папiр був добре зiм'ятий i наче навощений.

- Ти письменний, шакале ти мерзенний?

- Нi, я не знаю грамоти. Я не мав часу, щоб учитись, а батько не мав грошей, щоб мене вчити…

- Скажи – це малював iудей?

- Нi, не Бен Сахл.

- А звiдки ти знаєш, що малював не Бен Сахл? Значить, ти його малював?

- Я неписьменний, присягаюсь Аллахом!

- Ну добре, зараз ти нам скажеш тодi всю правду – хто ж таки малював цей малюнок?

Ззаду негр схопив Алi за руки, голову затис своїми лiктями, а пальцi хлопцевi простягнув уперед.

Перед ними з'явився чоловiк у синьому дешевому халатi i чорнiй шапочцi на круглiй голенiй головi. З верхньої губи спускались чорнi, тонкi, як пацючi хвости, вуса, i з пiдборiддя теж обвисали довгi чорнi волосини. Лице зовсiм жовте, i на ньому чорнi щiлини очей.

У лiвицi жовтошкiрий тримав пучок тоненьких, загострених каламiв. Такими очеретяними каламами ой як вправно пишуть листи i всякi прохання багдадської базарнi писарчуки.

- Тримав! Добре тримав! – проговорив люб'язно жовтий негровi. Вiн висмикнув iз пучка каламiв один i гострим кiнцем потонув пiд нiготь великого пальця лiвої руки Алi.

Алi навiть не мiг скрикнути чи застогнати – вiд дикого болю перехопило горло, притисло шлунок. I вiн лише засопiв носом, мовби з нього, як iз старенького мiха, видавлювали повiтря. Жовтолиций всадив пiд нiготь вказiвного пальця другий калам. Потiм третю очеретину загнав пiд нiготь, потiм четверту. Коли вiн загнав очеретину пiд нiготь мiзинця, тог зрештою, легенi вiдпустило. Алi набрав повнi груди повiтря i заверещав несамовито, як собака вищить, з якого живцем луплять шкiру на бубон. В очах знову то плавали, то кружляли зеленi й червонi плями i нудота пiдступила до горла. Обливало тiло холодним потом. Вiн став геть мокрий, нiби його витягли iз води. Пiт чурiв у нього попiд пахвами, зливався вниз по черву, по грудях, поза вухами по шиї.