Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий - Страница 15

Кружляла пташка над вiтрильником i сiла стомлено на вершок реї перепочити. Чи є ще сили у коханої не складати крил чекання i чи не спустилася вона на чужий корабель?! Чи є ще сили у коханої не скласти крил, чекати його повернення з далеких країв, чи не зморила ще втома крил її терпеливої любовi?..

Матроси, вантажники i рибалки кричали з греблi, деякi навiть плакали, деякi, пiднявши над головою руки, ляскали в долонi i пританцьовували… I човняр так пiдпав пiд чари пiснi, що господинi Айшi довелося його смикнути добре за одяг. Тiльки тодi вiн схаменувся i швидко направив човна в бiчний канал.

Музика повела iншу мелодiю на аль-утi, а розпалена спiвачка, розкривши вуста, важко дихала, прихилила повiки, i її пальцi, вмащенi хною, рухались, нiби це вона торсала голосистi струни.

До малого багдадця повернулась здатнiсть щось думати, i вiн з жахом спитав себе, чи не хворий вiн? Адже його тiло схопила незвична млость i в головi був наче легкий туман. Човен спинився пiд вузьким пiдходом бiля високої стiни. Човняр допомiг вилiзти жiнкам, потiм виставив на палi важку корзину з пригощенням.

Господиня Айша довго перераховувала дрiбнi монети в жменi, доки, зрештою, не вiддала перевiзнику. Вiн теж не поспiшав розпрощатись, а перерахував дрiбнi, майже стертi монети i сплюнув.

– Бодай на тобi не було благословення Аллаха i на твоїх дiтях! Скупердяйка чортова! Дякуй дiвчатам – вони ублажили пiснею душу мою – не хочу нi з ким зараз сваритись…

Айша тим часом поспiшила вхопити ручку важкої корзини, Алi за другу, i потягли до невеличкої хвiртки в цеглянiй стiнi. Айша швиденько видобула з глибини свого одягу ключа i вiдiмкнула грубi дверi. Поки вони корзину затягували, поки заходили дiвчата, а господиня Айша замикала дверi хвiртки, що скорiше скидалась на стулки фортечної брами, Алi встиг роздивитись подвiр'я. I йому стало страшно – посеред двору пiд засохлою пальмою лежав на боцi здоровенний морський човен – справжнiй корабель. Линви – зав'язки обшивки поперетлiвали – гнутi дошки де-де повiдпадали жовтою шкаралущею на землю i човен свiтив крутими шпангоутами крiзь дiрки, немов загниваюча риба на прибережнiй рiнi. Купою валялись коров'ячi та кiнськi черепи, буйволячi роги, верблюжi кiстки, старi сiдла й корзини, з яких визирали шматки рiзного дрантя. Пiд стiною зачиненої, нежилої будiвлi здоровенна гора шматкiв деревини рiзної породи та якостi. Були там також купи битого череп'я i великi корзини, заповненi фiнiковими кiсточками.

Звивистою стежкою через велике, геть захаращене подвiр'я Айша повела всiх до триповерхового старого будинку.

I тiльки коли пiдiйшли до важких рiзьблених дверей червоного дерева, Алi второпав, що це ж той самий будинок, до якого вiн сьогоднi с iншої вулицi вперше вступив.

У кiмнатi з одними глеками Айша витягла з корзини квiтки i загадала дiвчатам сплести з них вiнки.

Корзину з наїдками заперла в комiрчину i вискочила зустрiчати повiй.

Алi не побачив, як вона їх привела i через якi дверi, бо вiн добiг нагору до Абу Амара.

Дверi були вже вiдчиненi, а сам Абу Амар сидiв пiд стiною, вбраний у тонкий перський каптан, бiлу льняну сорочку, перепоясаний дорогоцiнним срiблотканим поясом.

Мосулець сидiв непорушно, стулив повiки i перебирав чорнi зернини пацьорок.

Алi, не чекаючи наказiв, заходився прибирати постiль, пiдмiтати пiдлогу, протирати пил з рiзьблених тахтiв.

Потiм вiн попiдмiтав сходи.

Внизу почулися верескливi дiвочi голоси.

Айша покликала малого вниз, i вiн при свiтлi тьмяної лампи побачив трьох дiвчат – розмальованих наче глечики. Вони щось шепотiли одна однiй, хихотiли, кривлялися, наче мавпи в клiтцi, i з неприязню поглядали на спiвачку та музику.

Айша сказала однiй повiї, перевдягненiй на хлопчика, так званiй гуламiйят 2»:

– Понесiть нагору з хлопцем корзину. Але та вiдкопилила червонi пухлi вуста, як двi вишнi, з тонким чорним пушком на верхнiй губi:

– Я не служниця-наймичка, щоб тягати корзини.

Довелось Айшi з Алi перти нагору корзину з пригощанням.

Запалив вогонь Алi у чотирьох свiтильниках, розстелив скатертину, розклав на нiй всякi ласощi.

Мосулець пiдвiв очi на хлопця – i малий Алi злякався: погляд був у нього зовсiм чорний i холодний, а лице таке, як у рiзника, коли зготувався вдарити вола ножем. Мосулець пiдвiв непомiтним рухом лiвицю i приклав пальця до своїх стиснених вуст. I Алi добре його зрозумiв: «Мовчи i не подавай виду, що б не сталося!» I малий теж мовчки i швидко опустив повiки: «Розумiю i пiдкоряюсь».

6. П'ЯНА НIЧ

Знизу почувся передзвiн аль-ута, почав наближатись, пiдiйматися до кiмнати. Ось розчинились дверi, i бiля порога стала Айша, загорнена в покривала. А попри неї вступили в кiмнату малесенька музика та, вихляючи крутими стегнами, спiвачка. I далi вже, на певнiй вiдстанi, хихикаючи та штовхаючи одна одну, вступили розмальованi повiї.

Музика бадьоро перебрала струни, i персiянка проспiвала привiтання мосульцю i благословення всьому дому.

Мосулець же лагiдно поздоровив усiх прибулих i показав рукою пiд бокову стiну – де вже Алi розклав подушки i розгорнув квiтчастий килим.

I ось всi розсiлися, i сам Алi притулився навпочiпки до дверей, готовий щомитi схопитись i виконати наказ Абу Амара.

Абу Амар пiдняв руку – i зразу ж Алi був поруч.

– Пригости дiвчат солодощами!

Алi нахапав на тацю всього потроху i з такою мiшаниною пiдiйшов до спiвачки, як до найстаршої.

Вона ж узяла тацю з його рук i подала музицi.

Та вибрала собi якийсь медовий коржик i обережненько вiдхилила пригощання. А спiвачка без поспiху вибрала найсмачнiшi i найдорожчi солодощi. I, не озираючись, передала трьом дiвкам решту. А тi вже заходились над пундиками, аж плямкання було чути.

Музика тим часом пiдтягла струни, пiдправила лади аль-ута i тонесеньким голоском заспiвала:

Алi вперше чув, як складаються вiршi, отак зразу, як ото птах щебече? На багдадських базарах спiвцi часом складали пiснi в присутностi захоплених болiльникiв-слухачiв. Але то були пiснi про вiйськовi подвиги предкiв чи про нещасне кохання, а малого Алi те зовсiм не цiкавило. Знов дивне вiдчуття якогось чи то туману, чи то млостi напливло на хлопця, хоча в цiєї плосколицьої невеличкої дiвчини не було нi сили голосу, як у персiянки, нi п'янкого звучання.

Здивувався собi Алi i навiть вщипнув себе, бо подумав, що вiн сьогоднi цiлий день крутиться, а їв лише в полудень. I чи млость у нього не вiд голоду раптом? Але й голоду особливого вiн не вiдчував – їсти хотiлося як завжди.

Хлопець перевiв очi на свого тимчасового господаря. Бо вiн знав, що настане час, коли Аллах поверне до нього обличчя удачi. I вiн, Алi аль-Багдадi, попливе за обрiй на бiлобокому, крутобокому басрiйському вiтрильнику.

Побачив, що нiздрi його хазяїна роздулися, немов нiздрi ошалiлого коня. Подумав вiн: «Чом я не мандеєць?! Що вона, ця музика, проспiвала образливого, поганого? Коли такi обличчя у вантажникiв на багдадськiм базарi-суку, вони вже не сперечаються – в їхнiх руках блищать ножi!»

Абу Амар же клацнув пальцями, i Алi, немов стрибунець, пiдскочив до нього.

Мосулець стяг з мiзинця важкий перстень з червоним лалом, поклав на порожню тацю i прошепотiв:

– Вiднеси музицi Кадарiї i скажи їй, щоб вoна згадала слiди старого бабiя Омара i пройшлася по тих слiдах своїми маленькими нiжками.

Хлопець виконав побажання хазяїна.

Запала дивна тиша, коли музика Кадарiя крутила в тонких пальчиках iскристий червоний лал. Її подруга Нiссо збiлiла лицем пiд товстим шаром рум'ян, а нiгтями вп'ялася у власнi долонi.