Улюбленець слави - Кері Джойс - Страница 3

В другій трилогії («Улюбленець слави»; «Ніхто, крім бога»; «Якби не ставив я честь найвище») Кері повністю зосереджується на зображенні політичної сфери життя. Романи трилогії, які охоплюють великий проміжок часу в житті Англії (з середини XIX століття до 1926-го року) багаті на історичні події та політичні колізії. Але не тільки це визначає «обличчя» трилогії. Кері розумів політику як «мистецтво людських стосунків», і тому його цікавило не стільки політичне життя, скільки життя людини в політиці. Так само як інші твори Дж. Кері, романи трилогії тяжіють до «людського центру», яким у кожному романі виступає образ героя-оповідача, а в контексті всієї трилогії — образ політика Честера Німмо. Німмо — постать вигадана, проте він має прототипів серед англійських політичних діячів зламу століть: Ллойд Джорджа, Бівена та інших, на що якось в інтерв'ю вказував і сам Кері. Ми бачимо Честера Німмо очима його дружини Ніни, яка намагається його зрозуміти і захистити, очима Джіма Леттера, антипода головного героя в суспільно-філософському плані й суперника в особистому житті, а також, так би мовити, його власними. Кожне з цих «бачень» суб'єктивне, але водночас містить частку об'єктивної істини.

Роман «Улюбленець слави», яким відкривається трилогія, написаний у формі мемуарів Ніни. З перших же слів Ніна декларує поставлену перед собою мету: розповісти правду про свого першого чоловіка з тим, щоб захистити його від наклепів і брудних домислів. Ніна веде полеміку з дійсними та гіпотетичними опонентами Честера, коментує його вчинки, розставляє вірні, як на її погляд, акценти і т. ін. Але скільки нюансів в інтонаціях оповідачки, скільки винахідливої, тонко розрахованої гри з читачем в її розповіді! Вона рясніє уточненнями, відступами, думками в дужках, словами в лапках і т. ін., проте вони не так прояснюють, як затемнюють суть справи. Це враження посилює багатоголосий іронічний підтекст: тут і іронія Ніни у ставленні до Честера та його оточення, і її самоіронія, й іронія письменника над словесною казуїстикою оповідачки, над її намаганнями видати себе за наївнішу і простішу, ніж вона є насправді. Манера розповіді героїні краще, ніж її самохарактеристики, розкриває її жіночність, гострий розум, звичку згладжувати гострі кути. Цілком щирі нотки прориваються в голосі Ніни, коли вона розповідає про особливо аморальні вчинки свого першого чоловіка. Правда, ці визнання вона відразу ж намагається замаскувати в словесному плетиві, ніби згадавши, що вона має виправдовувати, а не звинувачувати Честера. Але вони фіксуються читачем і стають фундаментом, на якому він будує своє уявлення про Честера.

Кері справедливо визнають майстром жіночих образів. Він вважав, що жінка, якій сама природа призначила бути творцем нового життя й охоронцем домашнього вогнища, є водночас і новатором, і консерватором. Зіткнення між новаторськими й консервативними началами її душі надає напруженості і драматизму її внутрішньому світові, робить його надзвичайно цікавим як об'єкт художнього дослідження. На думку Кері, жінки обдаровані, порівняно з чоловіками, більшою душевною гнучкістю, самовідданістю, чуйністю. В такому нібито «романі без героя», яким є «Улюбленець слави», Ніну підносить здатність співчувати, прощати, любити. Але реалізувати ці кращі якості своєї натури їй в її середовищі — нелегко. Любов марно намагається подолати егоїзм, співчуття — байдужість, а вміння прощати робить жінку схильною до компромісів і навіть до капітуляції перед злом, як це і сталося з Ніною, із Сейрою з «трилогії про митця», Табітою з роману «Тривожна радість» та іншими героїнями Кері.

З Ніниних мемуарів постає досить-таки дивний світ з розмитими моральними критеріями. Складається враження, що вона не хоче суворо засуджувати Честера, а точніше кажучи, не може, бо засвоїла уроки його моральної вседозволеності.

У романі «Улюбленець слави» Честер Німмо постає в зеніті своєї політичної кар'єри. Проте ми бачимо цього видатного політика переважно в сфері особистого і сімейного життя. І це цілком природно, адже про нього розповідає його дружина. Один з естетичних принципів Кері — ніколи не примушувати своїх героїв говорити про незнайомі їм речі або не властивою їм мовою. Ми дивимося на державного діяча з того боку, який нікому, крім Ніни, не видимий, а тому й не відлакований ретельно. Ми проникаємо разом з Ніною у найпотаємніші думки Честера, які він приховує від інших, і перед нами вимальовується дуже неприваблива постать людини нещирої, морально нерозбірливої, безпринципної. Розвінчуючи устами Ніни Честера-людину, Кері викриває його і як політика, адже, за твердим переконанням письменника, «неправда завжди залишається неправдою. Суспільна мораль і особиста мораль засновуються на одних і тих самих законах. Знищення однієї людини з лихих намірів чи з глупоти так само злочинне, як і знищення мільйонів».

Чи не найтяжче свідчення проти Честера — доля його сина Тома. Сюжетна лінія Тома до певної міри продовжує традиційну тему зіткнення мистецьки обдарованого юнака з диктатом буржуазної респектабельності, яка втілювалася, скажімо, в образах Джоліона молодшого із «Саги про Форсайтів» Дж. Голсуорсі чи Христіана із «Будденброків» Т. Манна, тільки у Кері замість «сімейної честі» фігурує «політична кар'єра Честера Німмо». Вихований у любові й повазі до Честера, Том драматично переживає розчарування в ньому. Воно виливається у нищівний шарж «Міністр-ліберал», за який Том фактично заплатив життям. Крім психологічного, цей конфлікт має і філософський бік, істотний для концепції роману. Поділяючи людей на новаторів і консерваторів, Кері водночас вважає, що чіткої грані між ними немає, що новатор за певних обставин з часом може перетворитися на консерватора. Честер Німмо, щедро обдарований творчим духом, починав як новатор (у тому специфічному значенні, яке Кері вкладав у це слово), далі ж, роблячи блискучу політичну кар'єру, він перетворюється на консерватора, охоронця старого, існуючого суспільного ладу. Том як представник нового покоління, невдоволеного світом, що йому дістався у спадок, і як митець кидає виклик системі, яку підтримує лорд Німмо. Звідси неминучість конфлікту між ними, що має закінчитися трагічно. Так на всіх рівнях змісту свого твору — соціальному, психологічному, філософському Кері розвінчує свого героя, показує, як егоїзм і безпринципність буржуазного політика руйнують людську особистість.

Отже, виправданням Честера Німмо Нінині мемуари не стали. Зате вони чудово прислужилися іншій меті, яку «авторка» ніде прямо не декларувала: захисту й виправданню її коханця Джіма Леттера. У розповіді Ніни Джім постає, м'яко кажучи, не дуже інтелектуальною, зате чесною і принциповою людиною. Суб'єктивне ставлення до нього оповідачки дещо применшує духовне убозтво й егоїзм Джіма, так само як і його войовничий консерватизм, але не може їх затушувати. Ніна кохала Джіма, тому й розповідає про нього не іронічно, як про Честера, а з доброзичливим гумором, можливо, й мимовільним. До кінця Джім викриває себе сам у третій частині трилогії.

Роман «Якби не ставив я честь найвище», написаний від імені Леттера, продовжує сюжет роману «Улюбленець слави». Трагедія, яку передбачала Ніна («Джім може тільки вбити мене»,— такими словами вона завершила «свій» роман), розігралася, і тепер, чекаючи на страту, Джім диктує в тюрмі свою сповідь, яка за стилем більше схожа на діловий рапорт. Цей сухий і безбарвний стиль чудово виявляє сутність Джіма, розкриває його як людину недалеку, духовно бідну, геть позбавлену уяви. Мотивуючи свій злочин, він наголошує на тому, що це було не вбивство через ревнощі, а помста за зневажену правду, кара за те, що Ніна була пособницею Честера в його нечесних справах. Самого ж Честера Джім таврує як лицеміра й безпринципну людину, що отруює брехнею все, до чого доторкнеться, і всією своєю діяльністю веде Англію до загибелі. Джім критикує Честера з консервативних до реакційності позицій, але об'єктивної гостроти критики це не знімає.

На відміну від Честера, Джім Леттер має тверді принципи, якими неухильно керується у житті. Але чи стає ця «людина честі» людиною справді моральною? Письменник у цьому сумнівається, і цей сумнів передається читачам. Він не приховує свого іронічного ставлення до Джімової моралі, яка зводиться до майже автоматичного слідування зашкарублим принципам аристократичного кодексу честі й раз у раз розходиться з дійсною мораллю. Зрештою, ці принципи поглиблюють характеристику героя як аристократа й крайнього консерватора.