Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських - Павленко Марина - Страница 28

– Ти радий? – спитала традиційно.

– Це ж на хату зайвий рот! В’їжджаєш? То я був єдиним спадкоємцем, а тепер… В принципі нормально!

– Вітаю.

– О, мало не забув! Стара тебе на вечерю запрошує. На честь об’єднання родини й повернення блудних синів. Припливеш? Інші плани? – засмутився Вадим. – Це не в кайф, але що вдієш?..

– До побачення! Коли щось нове – свисти!

– Покедово!

– Софійко-о-о! – долинуло з вікна.

Вибігла на балкон. Внизу, біля дороги, стояв Сашко.

– Привіт! – помахала рукою. – Чого тобі?

– Як сьогодні спалось?

– Нормально! Якби не будили всякі, то й зовсім би добре! А нащо питаєш?

– Як це нащо? Ти що, не знаєш, яка це була ніч?

– І яка ж?

– Це була ніч у повню!!!

– Леле! Я й не помітила! Спокійно все, тихо.

На якусь мить Софійка забула про Сашкову звістку. Вулицею проходив Валентин. Очевидно, щойно повернувся з Києва. З ним була… його київська Іринка. Ішли бадьоро, сміючися і перекидаючися новеньким футбольним м’ячем.

Зла до нього не почувала. Ще б пак: якби тоді не його шоколадка, хто зна, як би все повернулось!..

– То кажеш, усе чудово, Софійко? – нагадав про себе Сашко.

– Все чудово, Сашку! Ця казка – щаслива!..