Ясні зорі - Гринченко Борис Дмитриевич - Страница 13

Ти тут? чого? А в'язні де?

Аміна

Немає...

Пустила їх... давно... А що тобі?

Xаліль

Пустила їх?.. Невже?.. Сама ж зосталась

І не втекла з коханцем?.. Здивувалась,

Що знаю я? Ще вчора я дізнавсь,

Дочувшися, як ти в садку журилась,

Що забрано коханочка твого...

Я навздогін погнався за башею...

Вернувся він, шукає скрізь тебе.

Побачить він - і смерть тобі за зраду!

Аміна

Як смерть, то й смерть.

Xаліль

Це з гордощів своїх

Говориш так... Бо смерть... вона страшна,

Ти ж молода, іще ти хочеш жити...

І жаль мені... Тебе я обрятую:

Не відає ще баша всього,

Бо я сказав, ти втекти хотіла,

Тепер скажу, що помилився я,

Що в'язнів цих погано я замкнув,-

Самі втекли... Я знаю, що сказати.

І будеш ти жива, але ти мусиш

Заприсягтись, що будеш ти моя.

Аміна

Геть відціля, нікчемний! Одступись!

Xаліль

Ні, не жени, Аміно! Пожалієш,

Та вже тоді не вернеться!.. Хоч слово

Скажи одно, надії трошки дай!

Он чуєш,- хтось іде: ото вже, мабуть,

Іде баша і зараз буде тут...

Хоч слово ж бо, Аміно, хоч єдине!..

Я ждатиму... Могла ж бо ти з рабом

Кохатися, а я не раб, то чом же

Ти не могла б кохати і мене?

Аміна

Яка душа у тебе ница й чорна!

І думав ти, що я собі життя

Куплю за цю ганьбу? Що до кохання

Присилуєш, страхавши смертю? Ні!

О, без кінця, без міри вмерти краще,

Ніж у цьому мерзеному багні,

Серед таких, як ти, і далі жити!

Умерти - раз, тут мучитись - щодня!

Іди ж, кажи ти панові своєму

Про вчинок мій!

Xаліль

Умри ж, бо він іде!

 ВИХІД V

Баша

(швидко ввіходе)

Аміна?.. Тут?.. Не утекла?.. А джаври?

Xаліль

Ізрадила й пустила їх сама.

(Показує на Аміну.)

Баша

Пустила їх?

Аміна

Тобі він правду каже.

Баша

Пустила їх?.. Ти їх пустила?.. Нащо?

Аміна

В неволі їх я бачить не могла:

Вони були... були з мойого краю...

Щоб знов вони до рідної землі

Вернулися, хотіла я - й пустила...

Баша

Карати ж їх ми мусили за те,

Що утекти вони від нас хотіли.

Навіщо ж їх було пускати? га?

Аміна

О, Господи! Подай мені Ти сили!..

Пустила їх на те, що я вернулась

Знов до своїх.... душею... я зреклась

І вашої неправедної віри,

І вас усіх... В душі у мене знов

Мій рідний край, народ мій рідний любий..

Баша

Здуріла ти!.. Мовчи!.. Це божевілля!

Аміна

О, ні, не так! Не божевілля це!

Я зрадниця була й вернулась я

До того знов, чим я повинна бути.

Баша

І смієш ти таке мені казати?

Та ти мені раба й повинна...

Аміна

Ні,

Я не раба тобі й не буду я

Коритися. Гидуя я тобою

І всім твоїм...

Xаліль

А раб отой,- він був

Коханцем їй.

Баша

Той раб? Аллах!.. Це правда?

Аміно, ти мовчиш? Чому? Кажи!

Аміна

То правда все.

Баша

О, гадино зрадлива!..

Коли це так, дак умирай!

(Б'є її кинджалом у груди.)

Аміна

(падає)

Прости,

О, Господи!.. Прости мої гріхи!..

До тихих вод... до зорь... до ясних зорь.

(Умирає.)

Завіса

У Чернігові, 1894

1 У першодруці ця пісня була відсутня. Перша дія закінчувалася думою про турецьку неволю («Ой у святу неділю не сизі орли заклекотали, // Як то бідні невольники у тяжкій неволі заридали»), яка у виданні 1902 р. була винесена автором на початок твору. У виданні «Драми й комедії» Б. Грінченка 1909 р. думу було замінено на «Пісню про Байду».

2 Мається на увазі гетьман lван Брюховецький

3 Дорошенко Петро Дорофійович (1627-1698) - гетьман Правобережної України у 1665-1676 рр. У 1669 р. підписав угоду про перехід України під владу Туреччини. 1676 р. змушений був капітулювати перед військом царського уряду й подальші роки жив у Рості.

4 Многогрішний Дем'ян Гнатович (рр. н. і см. невід.) - гетьман Лівобережної України у 1668-1672 рр. Був скинутий з гетьманства старшиною і засланий царським урядом до Сибіру.

5 Мова про турецького султана Сулеймана ІІ та його дружину Роксолану (Хуррем), справжнє ім'я якої було - Настя Лісовська (1505-1561). Захоплена 1520 р. в полон та продана в султанський гарем, ця жінка відіграла значну роль у політичному житті Туреччини в 20-50-х роках XVI ст. Відомо, що вона намагалася посадити на султанський трон свого сина Селіма.

6 Росса - тобто Роксолана.