Ясні зорі - Гринченко Борис Дмитриевич - Страница 11

Навіщо він не пожалів мене?!.

(Ридаючи, схиляється на груди Фатимі.)

Завіса

П'ЯТА ДІЯ

Похмура тюрма. Вгорі малесеньке віконце з ґратками. Праворуч у кутку якась примостка.

 ВИХІД І

Ліворуч, назад сцени, сплять Невільники, лежачи долі. Праворуч, на примостці, сидять Дмитро, Олена й дід Панас.

Панас

Минає ніч. Держать нас у тюрмі,

А голови іще на в'язок цілі.

А нахвалявсь догляда, що утнуть

Нам їх кати... а декому по оку

Геть випечуть... Оттако утекли!..

Воно б дарма, якби тебе, Оленко,

Тут не було... А все ж ти не сумуй:

Всім тільки раз, дитино, умирати!..

А може, ще пошле нам щастя Бог,

Що і живі зостанемось: без Його

На світі цім не робиться ніщо.

Олена

Ні, годі вже! Немає вороття!..

І я мою дитину любу, сина

Ніколи вже на руки не візьму,

Не пригорну маленького до лона,

Цілуючи!.. Ой, Боже-світе мій!..

Якби сама я тільки умирала,

То легше б це... Тепер же сталось так,

Що я його (на Дмитра) моє кохання й щастя,

І вас усіх до смерті довела:

Я б не прийшла, то не було б нічого.

Панас

Оттак скажи!.. Однак тікали б ми,

То все одно того б ми не минули...

Дмитро

Це винен я: якби я не грішив,-

Не так воно тоді б усе складалось…

Простіть мене!.. А ти мене найбільше,

Єдиная, прости, що я збавляю

Тебе життя!

Олена

О, Боже правий мій!

Я ж смерть тобі з собою принесла!..

Дмитро

Як згадую, де був я і куди

Я міг зайти і чим я міг зробитись,-

Горить моє обличчя з сорома!

Ні, краще смерть, аніж таке життя!

А ти мене від його врятувала

І від гріха найгіршого, від зради,

Ти доброю рукою одвела.

Я дякую, єдина, вірна, люба!

Ти доброго та чесного життя

Вже не могла мені назад вернути,-

Дак ще мені зосталась чесна смерть.

Панас

Так, синку, так, бо смерть усяка ліпша,

Аніж стидке та зраднеє життя.

Як не судив Господь нам умирати,

То не вмремо й тепер, хоч близько смерть;

Коли ж звелить, то це вже неминуче...

Не винен тут ніхто, бо це сам Бог...

Утіштеся, дітки, не нарікайте!

Спочиньте ще!.. І я піду спочить...

(Іде ліворуч і лягає з невільниками.)

Дмитро

(До Олени.)

І я б умер, життя не пожалівши,

Якби й тебе на смерть страшну не вів.

Якби могла ти знов щаслива жити,

Вернувшися додому в рідний край,

Старенькую там доглядати матір

Та одинця кохати сина й тим

Маленькому всю душу напоїти,

Чим батькові його ти напоїла,

Щоб зрісши він, за батька й рідний край

Як лицар став,- я вмер би з упокоєм

У цій тюрмі. Тепер же смерть твоя

Мені докір, мій непрощений гріх.

Олена

Ні, Дмитрику: Бог милосердний може

За смерть таку простити всі гріхи,

І на тому нас не розлучить світі,

Як на цьому докупи звів на смерть.

Дмитро

Коли і там Господь нас не розлучить,-

Не страшно нам і смерті,- хай іде.

Чути, брязкає замок, одчиняються двері.

Олена

Оце вона прийшла-уже до нас.

 ВИХІД ІІ

Аміна ввіходе й спиняється спершу біля порога.

Аміна

Як темно тут... Не бачу я нічого...

А! ось де ви: укупці сидите!..

Прийшла до вас поласувати я,

Поглянути, як ви тут перед смертю

Милуєтесь... Кажіть мені спасибі,

Що вас отут докупи я звела!..

А чом же ви не кажете нічого,

Не хочете подякувати? га?

Дмитро

Тобі того, щоб тіло вбити, мало,

Дак ти прийшла ще й душу нам вразить?

Аміна

А чом же ні? А ви хіба жаліли

Усе мене? Ти, зраднику, жалів?

Ти не вразив?

Дмитро

Так, правда, я караюсь

За вчинок свій. Я дуже помиливсь,

Зробив я гріх: на тебе очі звів…

Я мусив так ніколи не робити...

Аміна

Ха-ха-ха-ха!.. Якої він співа!..

Ну, зраднику, скажи мені ти щиро:

На кого це ти проміняв мене?

Хіба вона така, як я краса?

Чи з нею ти мене рівняти можеш?

Дмитро

В душі її великая краса.

Ти хвалишся обличчям, що сп'янила

На мить одну та й годі, а тепер

На смерть мене даєш немилосердно.

Вона ж бо так зо мною не зробила,

Хоча її я й тяжко уразив.

Намучившись, вона мене знайшла:

А ні шляхів далеких не злякалась,

А ні країн чужих,- сюди прийшла...

І не любов вона зустріла,- зраду,

Та, добрая, не метилась, а простила!

Аміна

Еге, хвали, хвали!.. Але ж за те,

Що я така погана, а вона

Такая то вже гарна,- я і знищу

Її, таку вже гарну... Я баші

Її віддам,- йому на втіху буде,

Із неї він знущається нехай;

А як уже зганьбить її до решти

Тоді звелю її в мішок зашити

Та й кинути у море. Що? Гаразд?

Скажіть, чи так вам буде до смаку?

Дмитро

Ой, Боже мій!.. Олено, серце, бідна!..

Олена

Ні, Дмитре, ти того не бійсь ніяк.

(До Аміни.)

Я думала, що ти таки людина,

Аж бачу - ні! Ти в людськім тілі зло

Безмірнеє, лихе... Та я зробити

Не дам тобі того, що хочеш ти:

Мене баші не можеш ти віддати,

Бо зараз же я розкажу йому,

Що ти його ізрадила,- тоді

Вже не мене - тебе в мішок зашиє

І втопить він. Сама це добре знаєш

І ти баші мене не віддаси.

Дмитро

Я сам про це, про наш з тобою гріх,

Кричатиму, як виведуть на страту,

Благатиму башу мене скарати,

Її ж відсіль додому відпустить.

Аміна

Чи ба! Вони це зрозуміли добре!

Ну, не віддам її баші, але ж

Звелю убить обох вас тут, в тюрмі,-

Хіба вже так вам байдуже про смерть?

Дмитро

До неї ми уже наготувались,

То нам вона і не страшна тепер.

Олена

Та й роду ми козацького і смерті

Вже звикли ми у вічі зазирати.

Тим часом дід Панас, голосної розмови дочувшися, підводиться й встає; за їм прокидаються й інші невільники.

Дід Панас

(ставши перед Аміною)

Чого сюди прийшла ти, зла людино?

Іди відціль!.. Готові ми на смерть:

Своїм катам скажи - нехай ідуть,

Сама ж до нас ти не мішайся більш

І не займай огидними словами

Ти нам душі!.. Йди, зраднице, відціль!

Аміна

Гаразд, піду... Хай з вами кат говорить!..

Дід Панас

Нам ліпший кат, ніж бачити тебе.

Невільник 1

Мерзеную лукавую змію!

Невільник 2

Бодай би ти й на світ не народилась!

Невільник З

Вродившися ж, пропала той же час!

Невільник 4

Бодай тобі і сонце не світило!

Невільник 5

Щоб люди скрізь усі тебе кляли,

Де ти ступнеш, де словом озовешся!

Невільник 6

Щоб і земля не приняла тебе!

Аміна

(поступається назад і мов хоче оборонитися рукою)

Завіщо ви так кленете мене?

Невільник 1

За те, що ти ізрадила своїх.

Невільник 2

Стоптала хрест і рідний край під ноги.

Невільник З

І нас усіх на муку віддала.

Аміна

Робити зла я не хотіла вам,

Це я його (на Дмитра) хотіла накарати.

Дмитро

Так ти мене самого і карай,

А їх пусти,- вони ж усі невинні.

Пусти й її: чим винна єсть вона,

Що викупить мене прийшла з неволі

Не знаючи нічого, що тут є?

То ж тільки звір не може розібрати

Хто винен є, хто ні, і рве усіх,-

Людина ж ти, повинна розуміти!

Дід Панас

Грішила ти, а ми за гріх гидкий

Своїм життям повинні заплатити!

Хай наша кров на тебе упаде

І хай поб'ють тебе невинні сльози