Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Маруся Богуславка

Кулиш Пантелеймон Александрович

Выбрать книгу по жанру

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Маруся Богуславка - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 4

Изменить размер шрифта:

ДУМА ШОСТА

Не вернувсь Левко з човнами

На лиман із моря,

А вже люде дознавали

На Вкраїні горя.

Вже кругом палають села,

Гонять скот, отари…

Людський плач і голосіннє -

Під самії хмари.

Кинувсь піп з дяком у церкву,

Слізно Бога просять,

А піддячі не співають,

Голосно голосять.

Зачинивсь Господь на небі

З усіма святими:

Мабуть, люде прогнівили

Вчинками лихими.

Налетіла з Криму буря

На село щасливе:

Гумна палять, хати граблять,

Ясирять, що живе.

І по-нашому говорять,

Хвалячи Аллаха,

Що ясир сей їм дарує

Лицар-сіромаха. [17]

«Не схотів, - мовляють, - з панством

Вийти на Цоцору,

А метнувся на купецтво

Проти договору.

І Аллах, защитник правди,

Покарав невірних:

Оддав їх нові осади

В руки правовірних.

І Аллах, гонитель зради,

Подав з неба голос:

Попалив огнем осади

Ще й на нивах колос.

І Аллах, помститель кривди,

Простер з неба руку,

І пійшли гуртом єхиди

У ясирну муку.

Через лютих людоморів

І благих карає:

На Цонорі, мов на морі,

Хляби одверзає.

Позирнувши в ті безодні,

Сліпнуть ваші очі,

Обіймає і хоробрих

Пополох жіночий.

І Зулуш, кому в лицарстві

Рівного немає,

Головою наше царство,

Порту [18] прославляє…» [19]

ДУМА СЬОМА

І чує се немов крізь сон старенька,

І трусяться у неї руки й ноги.

Тремтить, як лист, Маруся молоденька,

Поблідли щоки й губи у небоги.

«Аллах! Велик єси в твоїй щедроті, -

Промовив бородатий татарюга, -

Тепер ходитиму я ввесь у злоті:

Се падишаху Роксолана друга, [20]

Гаремне божество, відрада у турботі».

Спасибі, кобзарі, вам за співаннє

Про дивну красоту, якої звіку,

Мовляли, бачити і без коханнє

Не снилось-бо й вві сні ще чоловіку!

Я серцем віщим чув, що тільки в нашій

Співочій серед сліз гірких пустині

Так народиться, чого ще очі

Людські не бачили на Україні.

І серце привело мене д' оселі очей.

III

Попаде! З радощів тобі признаюсь»

Що я - твій брат Івась. Мене вхопили

Січовики в ясир, і я збираюсь

Давно побачить сей куточок милий,

Сю старосвітську низькорослу хату,

Де ти мене, маленького, учила,

Як слухать матері, коритись тату,

Де мати няньчила мене, пестила,

І спатки на руках односила в кімнату». -

«Івасю! Братику!.. Про що ж лякаєш

Словами нас ти хижими й звичаєм?

Хіба ж не бачиш лиха і не знаєш,

Що й так уже душі в собі не маєш?

О! Як же се Господь із рук поганських

Тебе ослобонив? А ненька з горя…» -

«Поганських, навісна? Ні, з християнських!

Бо не орда була то із-над моря

Набігла, а свої у башликах татарських». -

«Як? Що?.. Кажи-бо! Я мов зо сну чую»,-

«Кажу тобі, попаде; повбиралось

Татарами козацтво. Гната Шую

Я й знав: бо вже не раз мені траплялось

Сидіти в нього на коні і в поле

З ним із села летіть по-запорозьки,

«Гала! Гала!» - кричать, а я, на горе

Нещасній матері, прибіг і «коськи»

Прошусь. Він і продав мене в ясир за море». -

«Як! Що ти кажеш? Він? Та він же в ченці

Збирався цілий вік!» -

«Воно й не шкодить,

Як биті талярі бряжчать в кишеньці:

Такий-то й монастир скоріш знаходить». -

«Так ти оце з неволі вже втікаєш»? -

«Ні, там-то й воля: там моя домівка.» -

«О, що ти кажеш! Нащо нас лякаєш?

Хіба ж бо з турчином, з ордою накладаєш?!» -

VII

«Не накладаю, ні! Бо я між ними

Немов на світ удруге народився

І думками про божество святими,

І правдою без хиби просвітився.

Аллах один; нема у нього роду.

Всесилен він, не требує підмоги;

Цурається мерзенного народу,

Що оббиває у царів пороги

І вносить прах земний в небеснії чертоги». -

вернуться

- Що татаре по-нашому насміхались із нашого люду, про се писав ще в XVI столітті знакомитий колонізатор Фастова, воювник і політик, біскуп київський Юзеф Верещинський.

вернуться

- Порта - вживана в європейській літературі і дипломатичних документах назва уряду Османської імперії, а часом і самої імперії.

вернуться

- Преславний коронний гетьман Жовковський зветься в турецьких літописях Зулуш. Голову його, стяту на Цоцорі, повішено в Стамбулі під тими ворітьми, що по ним турецьке царство прозвало себе Високою Портою, Блискучою Портою і Щасливими Ворітьми.

вернуться

- Йдеться про дружину турецького султана Османа II (1605-1622) Милікію, яку П. Куліш вважав Марусею Богуславкою. Більш-менш вірогідних історичних даних про Марусю Богуславку нема. Роксоланою називалась Настя Лісовська (1505-1561) - українка з Рогатина (тепер Івано-Франківської області), дружина турецького султана Сулеймана II. У 1520 р. потрапила у татарський полон і була продана у султанський гарем. Відігравала значну роль у політиці Османської імперії. З її ім'ям пов'язано спорудження ряду архітектурних пам'яток у Стамбулі і його околицях. У тексті однієї із попередніх редакцій поеми Куліш зробив такий коментар: «Хто не знає чи забув про Роксолану, попівну-бранку з Червоноруського Рогатина, що зробилась можновладною імператрицею в султана Солимана І, нехай читає про неї в ХХХ-й главі моєї «Истории воссоединения Руси».

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Маруся Богуславка - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 4