Байда, князь Вишневецький - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 3

А честь у прос­то­люд­но­му ли­царстві.

Один з поб­ра­тимів

Лицарства прос­то­люд­но­го все панст­во,

Всі ко­ролі, царі й князі бо­яться.

Не тим єсьмо по­тужні, щоб хо­ва­ли

Срібло та зо­ло­то в своїй скарб­ниці,

А тим, що ти­сячі і тьми ко­зацт­ва

Одною во­лею і ду­хом ди­шуть.

Другий

Нехай си­дять на зо­ло­тих прес­то­лах,

Під бал­дахіна­ми із ок­са­ми­ту:

Столець твій, кня­зю, ще тогді прос­ла­вивсь,

Як їх ім'я на світ не на­ро­ди­лось.

Третій

Варязьке сер­це завіща­ли пред­ки

Тобі в наслідство ра­зом із ти­ту­лом,

І ним-то Бай­да сла­вен між ца­ря­ми,

За нього Бай­ду чест­ву­ють да­ра­ми.

Четвертий

Бо чу­ють, що у Бай­ди в руських гру­дях

Сидить за­ло­гою ко­зацька си­ла.

П'ятий

Вона, мов та Фор­ту­на таємни­ча,

Народам щастє чи біду віщує.

Шестий

За ко­го Бай­да на кри­вавім суді

Тягтиме ру­ку, той і візьме го­ру.

Тим і ко­роль впа­дає ко­ло Бай­ди,

І цар мос­ковський, і сул­тан ту­рецький.

Байда

Та де ж пос­ли? Не так ос­ти­ло

Мені на зам­ку че­лядь їх поїти

Да з бе­сур­ме­ном хрис­ти­ян ми­ри­ти,

Як тут сидіти у князькій по­вазі

Серед мо­го ко­зацт­ва-поб­ра­тимст­ва,

Мов той вла­ди­ка по­се­ред попівства.

Тульчинський

Ідуть… Се так мос­каль сту­пає важ­ко.

Таке пре че­ре­во по­пе­ред се­бе,

Що за­да­вив би і ко­ня бах­ма­та.

Під зо­ло­том та жем­чу­га­ми ша­та

В пу­за­тої мос­ковської ка­зю­ки. [10]

Насилу вдвох ве­дуть йо­го під ру­ки.

Силкуючись, дя­ки аж по­потіли,

Мов ті во­ли у ко­по­ви­цю, впріли.

У роз­чи­нені ши­ро­ко двері пе­ред мос­ковським пос­лом не­суть со­болі з су­то­зо­ло­тою пар­чею. Ви­пе­ред­жу­ючи один од­но­го, пос­ли спер­лись у две­рях.

Турецький по­сол виз­во­ливсь із тис­ку.

Москаль

Как! ты опе­ре­дил ме­ня, не­вер­ный,

Ко кня­зю хрис­ти­анс­ко­му с при­ве­том?

Турчин

О Бай­до, воїне ве­ли­ко­душ­ний!

Не по­пус­ти впосліди­ти сул­та­на,

Що си­лою прес­лав­ною ца­рює

Над чо­тир­ма кон­ця­ми світу. Дай нам

Його да­ри по­пе­ре­ду яви­ти,

Як пе­ре­дує власть йо­го у світі.

Москаль

Един под солн­цем царь наш пра­вос­лав­ный,

Наследник им­пе­ра­то­ров ве­ли­ких,

И вот те­бе его по­да­рок царс­кой,

Князь Виш­не­вец­кий, ви­тязь хрис­ти­анс­кой!

Тим ча­сом вно­сять і ту­рецькі гос­тинці: блис­ку­чий кінський на­ряд і ке­леп, сад­же­ний ізум­ру­да­ми.

Турчин

Не в со­бо­лях тобі потіти, кня­зю,

І не пар­чею по­ли ве­ли­ча­ти:

Коня ли­царсько­го тобі в гос­ти­нець

Та ке­леп шле наслідник Ма­го­ме­та.

Москаль

Наследник Ма­го­ме­та-са­моз­ван­ца,

Гаремного про­ро­ка про­хо­дим­ца.

Турчин

Дозволь нам, кня­зю, бо­жий суд вчи­ни­ти,

Поставити бойців пе­ред то­бою.

Чий упа­де, не­хай се бу­де зна­ком,

Що прав­да лжу но­га­ми по­пи­рає.

Байда

Не ли­чить нашій честі і по­вазі

Вбачати кров по­сольську в се­бе до­ма.

Хто з ва­ших по­тен­татів більший-стар­ший, [11]

Розсудить те ко­лись ру­ка гос­под­ня.

Тепер же я про­шу вас, любі гості,

(Устаючи і вкло­ня­ючись їм).

Прийняти за­ра­зом од ме­не дя­ку.

Нема в нас, ко­заків, срібла та зла­та,

Щоб за да­ри да­ра­ми відпла­ти­ти.

Ми кров'ю пла­ти­мо ца­рям за лас­ку,

Стережемо царст­ва їх од на­пасті.

Москаль

Мы с тем и при­бы­ли, князь хрис­ти­анс­кой,

Чтоб во­инст­во твое приз­вать на по­мощь

Против не­вер­ных на­ших су­пос­та­тов.

Велик наш царь: од­ной по­лой пок­рыл он

Ливонию со мо­рем со Бал­тий­ским, [12]

Другою - всю Си­бирь со оки­яном;

Рукою до­сяг­нул до Бе­ла мо­ря,

Поставил но­гу твер­до на Хва­лынс­ком. [13]

Он даст те­бе в корм­ленье во­еводст­во

Величиной со всю Лит­ву и Польшу.

Турчин

Не слу­хай, кня­зю, мо­ви ту­лум­ба­са,

Московської, гуч­но­пус­тої боч­ки.

Сягає ши­ро­ко зем­ля Мос­ковська,

Да тісно, сум­но там людсько­му сер­цю.

В снігах уто­неш, у бо­рах заб­лу­диш,

З вед­ме­дя­ми, з вов­ка­ми жи­ти бу­деш.

Москаль

Эх, ты, баш­ка, об­ви­тая за­во­ем,

Узорами рас­пи­сан­ная кук­ла!

Тебе ли знать, чем слав­на Русь свя­тая,

Чем пра­вос­лав­ная креп­ка, мо­гу­ча?

Турчин

У нас ти, кня­зю, знай­деш край розкішний,

Як рай зем­ний. Едем бар­вис­то­пиш­ний,

Хороброму у нас хва­ла і сла­ва,

Розумному - ша­но­ба і по­ва­га,

Веселому - пісні, танці, му­зи­ки,

А доб­ро­му - свя­те доб­ро вовіки.

Чи схо­чеш, над бист­рим Ду­наєм ся­деш,

На страх і жах на­ро­дам ка­то­лицьким;

Чи схо­чеш, ко­шем ста­неш про­тив пер­са,

Як гро­мо­ва у блис­ка­ви­цях ту­ча.

Тінь бо­га на землі, каліф ве­ли­кий,

Тебе своїм бла­гос­ло­веннєм зи­ще

І оси­па­ти­ме те­бе довіку

Щедротами без міри і без ліку.

Байда

Шановні гості, слав­них по­тен­татів

Намісники і реч­ни­ки дос­той­ні!

Не мо­жу я те­пер вам обіця­ти,

Кому з вас бу­ду скор­ше по­ма­га­ти:

Бо обіця­ти і зро­би­ти в ме­не

Вимовлюється ділом, а не сло­вом.

Скажу вам тілько, що Річ Пос­по­ли­та [14]

Козако-україно-запорозька

На те стоїть, на те жи­ве й воює,

Щоб лю­де в світі не за­бу­ли прав­ди.

Дарами нас не мож­на підку­пи­ти,

Шкода й сло­ва­ми пиш­ни­ми лес­ти­ти.

Чи в хрис­ти­ян, чи в турків більше прав­ди,

За тих і кров ми бу­дем про­ли­ва­ти.

По мові сій, шап­кую вас, вітаю

Та й до домівок з ми­ром од­пус­каю.

Турчин

Виходимо, та про­сим не за­бу­ти,

Де куб­литься рес­публіка ко­зацька:

По са­му Рось, по Селістряні Бур­ти

Лежить зем­ля наслідня От­то­манська. [15]

(Виходить із своїм поч­том).

Москаль

Смекаешь, князь? Смот­ри же, пом­ни твер­до,

Где хрис­ти­анст­ва глав­ная за­щи­та.

Сидишь ты на стольце ва­ряжс­ком гор­до,

Да у ца­ря - пус­тяк Речь Пос­по­ли­та.

Хозяйничать в хо­зяй­ст­ве он ве­ли­ком

Умеет луч­ше всех вла­дык под не­бом,

И как ты ни храб­ришься в По­ле Ди­ком, [16]

А жить при­дет­ся на­шим рус­ским хле­бом.

(Выходит со сво­им поч­том).

Байда

Наторохтіла пов­ну ха­ту боч­ка…

Чого в мос­ковську го­ло­ву не прий­де?

У нас рілля - хоть по­са­ди ди­ти­ну,

То ви­рос­те: та­ка зем­ля пло­дю­ща;