Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Байда, князь Вишневецький - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 23


23
Изменить размер шрифта:

Княгиня

Хіба ж тобі, мій сину, мій герою,

Не ввірилась земля Московська люта?

Байда

О, добре ввірилась! Там погибає

Все, що встає за правду...

Княгиня

То про що ж ти

Вбивавсь із літа в білу зиму, синку?

Байда

Там воювать за правду стоїть праці.

Земля - як море-океан широка.

Кипить вона і рибою, і звірем;

Кипить і грає силою-снагою,

Удачею, одвагою людською.

Там тілько б велетням на світ рождатись,

На всю вселенну доблестю пишатись.

Та глибоко в ту землю кривда в'їлась,

В серцях підлиз царських закоренилась.

Вони обстали трон високим муром,

Премудрого зробили самодуром.

Крізь золоті самодержавства крати

Рикає лев сей,- трусяться палати,

А можновладство підступного слова

Все дужчає, мов гідра стоголова.

Воно й мою правицю притомило,

Погнуло і мою лицарську силу.

Та до мене весь цвіт Землі зібрався:

Ті, що з царем Казань завоювали;

Ті, з ким він Астрахані допевнявся;

Ті, що Сибір широкий здобували...

Чути труби, жоломійки, тулумбаси.

Самусю-брате! дай себе обняти.

Катрусю! дай себе поцілувати.

Се не зима московська вас вітає:

Московська Русь до себе прикликає.

Не в труби, не в жоломійки се грають:

Серця правдиві до сердець гукають.

Царська земля неправдою боліє...

За мною йде, в кім іскра правди тліє,

І кличе покликом до всіх великим,

Хто не піддавсь у нас жаданням диким:

"Гей, люде щирі! правди, правди, правди!

Нема без правди ні в чому одради!

Рятуймо Русь і Київську, й Московську,

І вольну Новгородську, й славну Псковську!

Бо татарва нова по ній нуртує,

Століття кривди й мороку готує".

Княгиня

Мій сину-орле! я не розумію

Твого завзяття й задуму нового.

Не Русь од кривди мусиш рятувати,

Своє гніздо од рарогів [119] спасати.

Байда

Чув, бачив, знаю, й добре розумію

П'яну й безрозумну хижацьку мрію.

Я б Ганжу-Куксу розтоптав ногами,

Та всобитись [120] не хочу з козаками.

Сьогодні козаки - знаряддє зради,

А завтра - воїни святої правди.

Сам Кукса, що хотів нас руйновати,

Мені в поході буде помагати.

Княгиня

Куди ж се знов поход у тебе, сину?

Байда

На Задністрянську, нене, Україну...

Княгиня

В Волощину? [121]

Байда

Що об Дунай обперлась,

Від гір до моря Чорного простерлась,

Дністром од польського меча прикрилась,

Щитом нам од Туреччини зробилась.

Шукав я правди по світах широких,

Коло престолів золотих високих;

Та бачу, що шкода її шукати,

Окрім своєї взброєної хати.

Я збройну хату за Дністром збудую,

Уз ріки й море башти помурую.

Тогді [правицю простягну цареві,

А ліву руку - панству й королеві].

Хто б ні озвався правду боронити,

Всім рівно будуть козаки служити.

Нехай живе по нас вовіки слава,

Що іншого ми не жадали права.

Княгиня

Мій сину-орле, соколе мій ясний!

Великі в тебе, вікопомні мислі;

Та чує серце матернє безщасне -

Поб'є недоля сі надії пишні.

Байда

А ти, Самусю, друже мій між друзьми!

Чи віруєш в мою лицарську долю?

Тульчинський

Поки свободно дихатиму грудьми

І ненавидітиму тьму й неволю!

Байда

Се наша заповідь свята козацька,

Се наша віра праведна лицарська,

Нехай ми всі за неї трупом ляжем,-

Ми свій завіт потомству перекажем.

Орлице-нене, соколихо ясна!

Не плач, утри залиті слізьми очі.

Недоля ваша над всі долі щасна:

Бо дух наш родиться в душі жіночій,-

Дух повен жертви, повен занедбання

Себе самого для добра людського:

Нема в людей святійшого призвання,

Нема й у бога луччого нічого!

Княгиня

Катрусю, чуєш? Ось де нововірство

Із вірою старою понялося:

Ось чим козацтво предківське наслідство

Хранити для потомків завзялося!

Нам, кажеш, серце наскрізь меч проймає...

Не бійся гострого, моя дитино,

Як не боїться воїн, що лягає

У полі трупом за свою країну.

Тульчинський

Достойне слово матері героя,

Достойне й діло огняного слова...

Нехай же і моя перед тобою

Озветься мовчазна, несміла мова...

Байда

Ні, брате! Десять років німування

Промовили за тебе більше правди,

Ніж співи трубадурного лицяння

І струни голосної серенади.

Катрусю! по всьому широкім світі,

Де рицарство з неправдою воює,

Нема нікого в мене на приміті,

Хто женщину так високо шанує.

І не знайти довіку в християнстві

Такого доблесного Паладина,

Що десять літ був сироті за брата,

А побратимській матері за сина.

Пишалась би й великая цариця

Таким преславним рицарем-слугою,

Що чатував у полі й на бойницях,

Готовий по всяк день і час до бою.

Та не до всякої цариці сватом

Прибуде Байда з тими, що під лавром

Московським срібним на весь світ сіяють

І правду над багатства прокладають.

Я врізав би свого живого серця,

Оддав би раю цілу половину

Тому, хто для коханого кубельця

Вбеспечує, як муром, Україну.

Ми, люде правди, родимось для жертви,

Ми кривду жертвою одоліваєм;

Без нас були б людські діяння мертві:

Ми їх безсмертним духом надихаєм.

Нехай же над твоєю головою

Вінець у бога жизні возсіяє:

Жіноча жертва нарівні з мужською

Грядуще царство правди приближає.

Дай, сестро, рицарю без плями руку

На трудну жизнь, як героїня жизні,

На всяку жертву і на всяку муку,

Що б ні судилося твоїй отчизні.

Катруся

Мій братику! твоє велике слово

І погляд божеський на наші муки

Освічують, мов сонечко весіннє,

Мою захмарену сирітством душу.

Убога розумом і млява серцем,

Не мушу в вас позаду зоставатись:

От вам обом рука, що до загину

За правду жизні буду подвизатись!

(Дає Тульчинському правицю, а Байді ліву руку).

Байда цілує Катрусю в уста, Тульчинський,

припавши на одно коліно, в руку.

Княгиня

(надіваючи молодим персні)

Благослови ж, всевишній, вірну пару

І дай їй вік новий благовістити!

Байда

Далекий, може, вік святої правди,

Спасенних душ надії і одради!

Заручені цілуються. Спускається завіс.

Чути весільну музику, та вона переходить у плач.

СЦЕНА ЧЕТВЕРТА

Судня світлиця над залізними гаками в Цариграді.

Великий візир засідає в дивані [122] з башами. [123]

вернуться

119

- Рароги - порода яструбів.

вернуться

120

- Всобитись (уособитись) - вступати в усобицю.

вернуться

121

- Волощина - Волоська земля, феодальне князівство на південному сході Європи, що виникло в середині 14ст. з 16 ст. перебувало під владою Туреччини. У 1859р. об'єдналося з Молдовою в єдину державу, яка з 1861 р. дістала назву Румунія.

вернуться

122

- Диван - рада вищих сановників у султанській Туреччині.

вернуться

123

- Баша (паша) - титул військового і цивільного урядовця в султанській Туреччині.