Сині етюди - Хвильовий Микола Григорович - Страница 49

Пролеткультівський поет ніяких авторитетів теж не визнавав,- як і Мамочка. Він був, так би мовити, зовні всякої «авторитарносте». Маруся каже: «Раніш досить порядні вірші писав. А тепер лаври імажинізму не дають покою... Пороть треба».

І ще Маруся каже: «Буває, люди течуть біля серця... Правда?» - і від неї так пахне сонцем, наче вона перепливла сонце, коли ярами проходив туман, а луки співали на «достойно» в юне небо... а хлоп'ята розкладали вогнище й пасли коней. Коні підводять голови, прядуть вухами й тривожно дивляться в ніч.

...Некрасивий карлик спорзно дивився на красивих дівчат, але дівчата не звертали на нього уваги.

Тоді підійшла до Альоші дівчинка, і некрасивий карлик погладив її по голівці.

Віддалік сиділа (теж) некрасива жінка. Від тієї жінки й пішла дівчинка. То була її мама... І мама сказала дівчинці:

- Настенько! Коли тебе будуть питати про маму, так ти не кажи, що я твоя мама, а скажи, що я твоя сестра.

Некрасива жінка, мабуть, хотіла кохати й тому не хотіла, щоб знали, що в неї єсть уже така велика дівчинка.

...Некрасивий карлик іще раз погладив по голівці дівчинку, по її м'яких, як пух, волоссях. Він спитав, показуючи на некрасиву жінку:

- Дівчинко! Ото твоя мама?

Тоді дівчинка сказала:

- Я сестра мамина, у мене мами нема!

...Прийшов товариш Огре з Льолею й з товаришем Пупишкіним. Дзвеніли тарілки. В одній кімнаті співали «малоросійських» пісень - трохи зажурних, не таких, як під Новий Рік.

...А Новий Рік - щастя.- У Льолі згоріли вуха, Льоля горіла й досі. Товариш Огре розгублено відповідав на запитання...

...Товаришка Шмідт сказала:

«Ви безпартійний?»

...О, красний, прекрасний цвєт! Рабочій, рабства больше нєт!..

А в фойє й досі говорили про те, як товариші Пупишкіну піднесли самовар - сюрприз од публіки, і досі кричав Мамочка.

...Нарешті покликав за стіл. Дзвеніли тарілки. Було пиво. В сусідній кімнаті була й «миколаївська». «Миколаївську» пили ті, кого викликав - по секрету - пролеткультівський поет. Були тости.

...Маруся верещала:

- Слухайте про начотчиків. Скоро почнеться політпровірка. Наша публіка майже збожеволіла: зудить-зудить, як приготовішка. Скоро на Сабурову дачу пачками... Словом - Гопсаса!

Але Марусі ніхто не слухав, і вона втекла з вечора.

...Товариш Огре захмелів.

Захмелів і горбун. Тоді сказав товариш Огре товаришеві Пупишкіну: - Так, я п'яний.

Але що в п'яного на язиці, те в тверезого на думці... Знаєте?.. І скажу правду: боляче! Бо ні сюди ні туди: біла ворона.

Товариш Пупишкін сказав:

- Совершенно правільно: ні сюди Микита, ні туди Микита... Це участь інтелігенції... Ну, а як мені правду сказати, то і я трохи інтелігент. Правда, не той, так би мовити...

...А пролеткультівський поет знову кричав над Льоліним вухом:

- Вперьод! Вперьод! Время не ждьот!

Льоля думала про постановку пародії на «Лілюлі», потім подивилась на товариша Огре й задумалась.

...Дванадцята година.

Новий рік. Щастя. Новий рік по новому стилю, «в стилі» уесесер.

...Товариш Огре говорив:

- Так, я трохи п'яний і скажу: сіра осінь на моїй душі... А два з половиною роки я був членом капебеу, і на всіх фронтах... а тепер боляче: знаєте - біла ворона...

Товариш Пупишкін говорив:

- Совершенно правільно! Це закон матеріалістичної діалектики. Битіє опредєляєт сознаніє. Іде на зміну пролетаріат.

Потім товариш Пупишкін підійшов до самовара, до свого сюрприза, і сказав:

- Хороший самовар. Справжній тульський... Так що молодці, хлопці!

...Некрасивий карлик Альоша раптом зірвався й пішов у куток. Теплий хміль із голови перейшов йому в нутро, і відчував горбун, що наростає в грудях, накипає щось, і дивився на красивих дівчат уже злісно й спорзно. Але раптом усе туманилось - тоді виростали перед очима дикі поля й розстріляний горизонт,- і от загорівся захід. Вечір. Перепелиний бій, і так незносно пахне трава.

...- Чого ви замислились?

До Альоші підійшла некрасива жінка, яка залишила свою дівчинку в сусідній кімнаті. Некрасива жінка, граючи очима, сіла біля горбуна.

...- Сіла?

- Сіла!

...Тоді некрасивий карлик спитав злісно й яро:

- Чого я задумався?

І плюнув в обличчя некрасивої жінки. Цього ніхто не бачив, і некрасива жінка мовчки відійшла, знизивши голову: покірно, як на Голгофу.

...Ішла друга година. Дехто пішов уже в сусідню кімнату й там заснув. Але більшість сиділа за столом.

Льоля ще випила трохи, й була вже весела, і говорила про постановку пародії на «Лілюлі». Товариш Огре мовчки слухав товариша Пупишкіна.

...Тоді підійшов до столу Альоша й сів біля Льолі. Дехто дивився у вікно, де мріяло небо...

...Некрасивий карлик сказав голосно - і всі стихли:

- От що: хочу новину сказати... Знаєте, як гудить паровик, коли вилітає в далекий степ?..

Ви думаєте так: гу-у-у?..

Льоля сказала:

- Ну, да... Він чудово придумав. Скажи, Альошо!..

Всі причаїлись, слухали. ...Тоді некрасивий карлик голосно й схвильовано сказав:

- Коли паровик вилітає в далекий степ, коли він пролетить зелений семафор, тоді він назад кричить так: в п...- у-у!

Альоша так чітко протягнув на «у» площадне слово, що майже всі підскочили.

Льоля фаркнула.

Всі фаркнули.

Товариш Пупишкін закричав:

- Скоріш ведіть його... він п'яний!..

Товариш Огре підвівся:

- Альошо, ходім додому...

Льоля збентежено підібрала волосся й здивовано дивилася на Альошу.

...Некрасивий карлик мовчав.

До Тайгайського мосту йти далеко. Льолю так зденервував Альошин вчинок, що вона не могла йти з ним поруч. І Льоля побігла вперед.

В центрі города о другій годині зимою в п'ятім році нової ери, під Новий Рік по новому стилю, «в стилі» уесесер - шумували вулиці…

...І думалось, що савояри - убогі люди, які уходять із гір на чужину на заробітки, щоб не вмерти в горах, бо життя -

безмежна кармазинова ріка і протікає вона по віках невідомо відкіля й невідомо куди.

...Далі шум стихав.

І нарешті зовсім стих, коли наблизились до робітничого поселку.

З півдня на город насідав туман

...Товариш Огре й горбун йшли поруч. Альоша іронічно подивився у вогку заквартальну даль і зідхнув. Потім спитав:

- Ізмайле, ти на мене сердишся?

Товариш Огре сказав:

- Ні.

- А коли ні, то скажу тобі: нудно мені, Ізмайле, і скоро я умру.

Товариш Огре зиркнув на некрасивого карлика і не бачив: жартує він? І в сірих потоках мряки, що йшла на город, знову пізнавав Голгофу, коли вели легендарного Христа на Голгофу.

І спитав - трохи патетично - товариш Огре:

- Скажи, Альошо: ти не знаєш, в чому полягає краса й радість земної муки?

- Не знаю.

- А я гадав, що ти знаєш, бо ти, Альошо, художник.

...Підходили до Тайгайського мосту.

Вночі під Тайгайським мостом стихають паровики, тільки біля депа чути задумане шипіння.

...Над Тайгайським мостом - далекі - зоряні верхів'я, і їх прикрив туман.

...Ішов Новий Рік.

Почався не зовсім весело, і, коли гадати на воді, з воском і як «Світлана»,- не весело на цілі довгі - короткі місяці.

...Крізь мряку, туди в степ, маячів зелений огонь семафора.

...Льоля пройшла вже Тайгайський міст і стукала в двері.

Раптом із станції вилетів потяг.

...А коли увійшли в кімнату, чули, як далеко в степу кричав паровик:

- Гу-у!..

...Сказав товариш Огре:

- Альошо, у мене болить голова. Будь ласка, подай графин.

Сказала Льоля:

- Води в графині нема. Хай набере з крана. Горбун підійшов до столика, де лежали героїчні п'єси, і взяв склянку. Потім некрасивий карлик Альоша подумав, що завтра йому треба йти в райком.