Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Українські поезії

Гулак-Артемовский Петр Петрович

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Українські поезії - Гулак-Артемовский Петр Петрович - Страница 5

Изменить размер шрифта:

1 декабря 1820 года, Харьков

ЛІКАР І ЗДОРОВ'Я

(Приказка)

Йшов Лікар у село - селу на безголов'я,

А із села біжить, злякавшися, Здоров'я:

«Куди, Здоров'ячко? - пита він.- Як ся можеш?»

«Та цур тобі!.. я йду, куди ти не заходиш!»

1 декабря 1820 года, Харьков

ТВАРДОВСЬКИЙ

(Малоросійська балада)

«Нуте, хлопці! швидко, шпарко!

Музики, заграйте!

Гей, шинкарю, гей, шинкарко,

Горілки давайте!»

Ріжуть скрипки і бандури,

Дівчата гопцюють;

Хлопці, піт аж ллється з шкури,

Коло їх гарцюють.

Бряжчать чарки, люльки шкварчать,

Шумує горілка;

Стук, гармидер, свистять, кричать,

Голосить сопілка.

Пан Твардовський в кінці стола

З поставця черкає.

«Гуляй, душа! тра-ла-ла-ла!» -

На ввесь шинк гукає.

В батька й матір отамана

І громаду лає;

Скрутив жида, як гамана,

Ще й усом моргає!

Сікнувсь улан - він вздовж його

Шаблюкою тріснув.

Улан - тю-тю!.. га-га!.. го-го!..

Зайцем в кутку приснув.

Взяв набакир писар шапку,

Пан грішми забрязкав.

Аж гульк! писар - верть в собаку

І на всіх загавкав.

А шевцеві пан Твардовський

В такі знаки дався,

Що, мабуть, із час московський

Барилом качався.

В ніс втеребив дві бурульки;

З бурульок, мов з кухви,

Б'ють під стелю через рульки

Джерела сивухи.

Б'ють джерела... пан-гульвіса

Кухоль підставляє;

Аж зирк в кухоль! - що у біса?

В'юн на дні іграє!

«Дух святий; миряни, з нами!

Вилупіть лиш баньки!»

В'юн утік, а цап з рогами

Вилазить із склянки.

Мекнув, мов його родимець

Почав мордувати.

Та й стриб в комин; аж гульк - німець

Стоїть серед хати!

Ніс - карлючка, рот свинячий,

Гиря вся в щетині;

Ніжки курячі, собачий

Хвіст, ріжки цапині.

Дриг ногою!.. Круть ріжками!..

В пояс поклонився:

«Ну, Твардовський, час, із нами

Щоб ти розплатився!

Гуляв єси, верховодив,

Усім взнаки дався;

Дівчат дрочив, жінок зводив,

Над всіма знущався.

Чого душа забажала,

Мав всього ти стільки!..

Курей, ковбас, м'яса й сала,

Бочками горілки.

Нагрів і нам ти чуприну,

Як сам здоров знаєш:

Окульбачиш, мов скотину,

Та всюди й гасаєш.

Годі глузувать з чортами,

Слова - не полова.

Чи забув, яка між нами

З тобою умова?

Лиса гора... бритва... палець...

Паперу під карти...

Гайда в пекло!.. Кров на смалець,-

З чортами не жарти.

В письмі стоїть, читай сміло:

На кагал бісовський

З начинкою душу й тіло

Одписав Твардовський.

Служить йому чорти мають

(Так прийшлось в умову),

Поки в Римі не піймають,

Амінь сьому слову!

Що тепер, Твардовський, буде,

Про те в пеклі знають:

Сю корчму хрещені люде

Римом називають».

«Бач, чортяка!., бач, падлюка!..

Як умудрувався!

Се вже, бач, німецька штука,-

Твардовський озвався.

Та вже ж чи йти в пекло справді,

То й підем, байдуже!

Але й ти роби по правді

І не чванься дуже.

Заглянь в контракт свій зі мною,-

Яка там умова?»

«Ще три штуки за тобою;

Витнеш - ні півслова!»

«От, бач, висить над дверима,

Завбільшки із цапа,

Перед твоїми очима

Мальована шкапа.

Нехай шкапа підо мною

Огиром гарцює;

Нехай крутить головою,

Стриба і басує.

Ти тим часом піску в жменю:

Гарапник трійчатий

Сплети з піску, як з ременю,

Коня поганяти;

Ще ж попасать коня треба,

Стать на одпочинок:

То вже, гляди, щоб, як з неба,

Вродився будинок.

Будинок з лушпин горіха,

Отам за байраком;

Із борід жидівських стріха,

Цвяхована маком.

От і гвіздок на починок

Чверть ліктя завдовжки.

По три в кажду вбий з мачинок,

А менше - ні трошки».

Біс перистий свиснув, кляснув,-

Аж кінь вже басує;

Батіг з піску в руці ляснув...

Твардовський сумує.

Скік в стремена, давай драла...

Аж що за одмінок?

Стріха в хмарах заблищала,

І стоїть будинок.

«Виграв справу! Бач, псяюха,

Задихавсь, мов скажений.

Ну, тепер скупайсь по уха

В водиці свяченій».

«Змилуйсь, свате, я в сій зроду

Лазні не купався».

Скорчивсь, зморщивсь - шубовсть в воду

Та й назад порвався.

Захлинувся, чхнув і приснув,

Тричі закрутився,

Тричі тупнув, тричі свиснув,

Аж шинк затрусився.

Хмара, як ніч, налетіла,

І сонце сховалось;

Галок, круків, ворон сила

На стрісі зібралось!

Крукають, кавчать, мекечуть

Всіма голосами:

То завиють, то шепечуть,

Бряжчать ланцюгами!

«Ну, Твардовський, другу справу

Виграли чортяки!»

«Не кваптесь лиш: ще на славу

Втру я вам кабаки.

Куц програв, куц виграв справу.

Ще як доведеться.

Виграй третю,- глянь на лаву:

Що тобі здається?

Цмокнись з жінкою моєю,

Вона твоя буде;

Як я жив на світі з нею

Про те знають люде.

Будь ти їй за чоловіка

(Остання умова).

Присягайсь любить довіка,

Та тогді й ні слова!

Нехай піп вам руки зв'яже,

Тепер, по сій мові,

Люде добрі, що чорт скаже,-

Бувайте здорові!»

А чортові не до соли:

Хвостиком киває,

Ніс скопилив, мов ґринджоли,

І дверей шукає.

Стриб по хаті, хап за клямку,

Твардовський - по пиці,

Трісь по гирі - розбив склянку

І горщик з полиці.

«Ей, не бийсь,- кажу,-- Твардовський!

Гвалт, рятуйте, люде!

Бо вилаю по-московській,-

Сором слухать буде».

А тим часом скік к одвірку -

Ну цапом стрибати!

З прогонича зуздрів дірку -

Та й шморгнув із хати.

«Ой, держіть, ловіть псяюху!» -

Усі загукали,

А псяюхи нема й духу:

Поминай, як звали!

«Жінко люба, годі плакать,-

Твардовський озвався,-

Хотів з чортом вас посватать,-

Та й чорт одцурався.

Мабуть, всі чорти - бурлаки,

Та ще й розум мають,

Знають, де зимують раки,-

Од жінок втікають.

Може, в пеклі інше діло,

В нас сього немає:

Жінка гризе душу й тіло,

Мужик попиває!

Нуте ж, хлопці, швидко, шпарко!

Музики, заграйте!

Гей, шинкарю! Гей, шинкарко!

Горілки давайте!»