Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Пролісок

Грабовський Павло Арсенович

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Пролісок - Грабовський Павло Арсенович - Страница 8

Изменить размер шрифта:

ДІТЯМ

Перша думка наша, діти,

Краю рідному;

Першу працю присвятити

Люду бідному!

Усім серцем полюбляти

Вчіться ближнього,.

З тяжких злиднів визволяти

Неспроміжного.

Не кохайтесь у користі

З її шматтями,

А прямуйте жити вмісті,

Бути браттями!

Чули заповідь господню:

Всім любитися,

А не рить другим безодню

Та злобитися!

Отож будьмо, діти, певні

По-господньому:

Завжди милі, завжди кревні

Одне одному!

"Щоб настав час жданий людського єднання..."

Щоб настав час жданий людського єднання,

Щоб ні пана більше не було, ні хлопа,

Треба перейнятись швидше світлом знання,

Поступом, якого осягла Європа;

Кращі думки віку щиро уживати,

Як любов до брата, рівна всім свобода,-

Ширити навколо, славить, розвивати,

Аж поки не стануть приводом народа.

Треба враз порвати з батьківською тьмою,

Кинути ледарство та гидку недбалість;

Нас гнітуть з усюди,- гіршою ж тюрмою

Служить жах нікчемний, свари та відсталість.

Отже, на півставі спільної освіти

Квітом рушить вгору зерно наше власне,-

І побачать вбогі України діти

Будуче славетне, будуче прекрасне!

"О, яка ж ти сумна, Україно моя..."

О, яка ж ти сумна, Україно моя,

Навкруги оповита темнотою;

З яким жалем оце тебе згадую я

Як пошарпані груди турботою!

Не складаю пісень твоїй дивній красі,

Бо не бачу у стані сучасному;

Розпинали тебе всі до одного, всі,

Хто був паном у краї нещасному.

В царство казки твій рай на журбу одліта,

Мов прибитий негодами зимними;

А чи зможе ж кому смерть-руїна ота

Сповнить серце чудовими гімнами?

Світло правди нести проти лютого зла

В боротьбі із тяжкою годиною,

Працювать на користь та рятунок села -

Має бути любов’ю єдиною!

"Прийде день великої відради..."

Прийде день великої відради:

Чоловіцтво, змучене украй,

Ворожду закине братства ради,

На землі побачать люди рай.

Час настане для взаємин спільних,

Зоря згоди заблищить у тьмі,

Рівний всім, в сім’ї народів вільних

Раб-народ забуде об ярмі.

Згине слід хижацької гидоти,

Слід змагань деспотських чи тупих...

Треба ж перш широкої роботи

На користь загнічених, сліпих.

Треба дбати за народну справу,

Швидше всім прокинутись від сну,

Одігнать минувшину криваву,

Наближать годиноньку ясну!

СТОГІН

Війна та кров... О чоловіцтво хиже,

Не гідне навіть імені людей!

Коли джерело поновлення свіже

Діткнеться наших кам’яних грудей?

Чи вже ж не можна у братерстві жити,

У злагоді блаженство спочувать?

Ні, треба знищить, для потіхи вбити,

У прокляті кайдани закувать!

Свята любов для світу буква мертва,

Христос - давно всіма забута річ;

І гине люд, страшної ночі жертва,

1 підпйра оту злочинну ніч!

Під час і жить нема тоді охоти;

Бо тільки пильно позирнеш на мир:

Який базар бездушної глупоти,

Який дрібний пануючий кумир!

В ТЮРМІ

Я оце так гірко на душі почувся,

Так важким занадто ізробився гніт,-

Від надій гарячих мовби одхитнувся,

Від надій на вільний, на широкий світ.

День - не день, а тяжкий прокид серед ночі.

Жизнь - труна за віку, темна та німа;

І здається часом, ніби смертю в очі

Зазирає хмура, заклята тюрма!

НАРОДОВІ УКРАЇНСЬКОМУ

Я бачу: ти до краю достраждався,

Народе мій! О, чи на те ж хіба

З нещасним прошлим ти єдино здався,

Щоб буть рабом, потурачем раба?

Стогнав ти вік у муках лихоліття,

Не маючи податися куди;

Зідравши шкуру з тебе, верховіття

До ворога пролазило в ряди.

Ти сам оставсь... Страшенна завірюха

Гула, усе метавши навкруги...

Не згинув ти; зберіг високість духа,

Не витратив багатої снаги.

З-під шин тугих німого бідуванню

Життям лине отой могучий дух;

Позбудуться нащадки горювання,

Наздоженуть загальнолюдський рух;

ДО СЕСТРОНЬКИ

Друже коханий, сестронько-раю!

Життя здається сумом без краю.

На світ, на люди чи подивлюся,

Ніби підтятий чолом хилюся,

Серденько мовкне, серденько в'яне...

Але твій образ ангелом встане,

Ясно засяє із домовини,

Викличе з глибу святі спомини;

Хочеться знову весь мир любити,

Усім на добре мислить-робити,

До законання [14] не скласти руки,

За правду згинуть, піти на муки,

Щоб певним братом, сестронько-раю,

З тобою стрітись в іншому краю!

вернуться

- До законання. - до скону, до смерті.