Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Пролісок

Грабовський Павло Арсенович

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Пролісок - Грабовський Павло Арсенович - Страница 10

Изменить размер шрифта:

ПАНСЬКИМ ДІТКАМ

Весело вам, дітки,

В горницях просторих;

Їстоньки чи питки -

Всього є в коморах.

Піднялися ранком -

Наймичка вас тіше;

Ляже ніч серпанком -

Спати заколише.

Зростете без труду,

Пройдете ви школу,-

Вам привіт від люду

По всьому околу.

Легкий заробіток

Вам на всіх дорогах...

Не забутьте ж діток

Ви тоді убогих:

Шо одно працюють

Змалку до могили,

А проте старцюють,

Завжди недоїли...

Що не сходять з поля,

А не мають хліба.

Що вік душить доля,

Справжня непотріба...

Що для вас, панята,

Віддали всі соки,

Та, мов цуценята.

Мулять свої боки...

Що свитки простацькі

Не до ваших красних...

Пригорніть по-братськи

Ви отих нещасних!

ПРОРОК

По городах ходив пророк

Віщати людям слово боже,

Карав він сміливо порок,

Життя осуджував негоже.

Та не послухали тих слів,

Зняли сліпуче грішні руки;

І полилась невинна крів;

Летіли градом каменюки.

Не залякався муж святий,

Підставив розбишакам груди,-

Він бачив морок їх густий,

Взивав: «Прочніться, браття-люди!»

Роздався разом щирий плач:

«Прости нас, отче, коли мога!

У тьмі блукаємо,- пробач

Та покажи нам шлях до бога!»

І от громада повела

По всьому городу пророка;

Ридав святий,- і потекла

Братерства проповідь широка.

ЩОГЛИК

«Щоглик! Щоглик!» Дітки раді.

«Щоглик!» - тільки і слівця.

А він тріпавсь на принаді,

Марно рвався із сильця.

Визволяють - скільки сміху!

«Глянь, дідусю, глянь, чи ба?»

«Бачу, дітки, вашу втіху;

Зате щоглику журба!

Зна, що буде нудить світом;

Не про нього ваш куток...

Щебетав би собі літом

Та згодовував діток.

Не привикне він до клітки,

Бо неволя всім гірка...

Не то пташки, милі дітки,-

Шкода навіть черв’яка.

Кожна твар - наймення боже -

Жити хоче, як і ви...

Хай же більш чуття вороже

Вам не кружить голови.

Тож послухайте старого:

Не держіть узаперті

Цього щоглика малого,

Бо загине в самоті!»

Позирнули дітки вгору,-

Пурхнув щоглик з рукава:

Знов витає по простору,

В небі ясному співа!

«Щоглик! Щоглик» - дітки раді.

«Щоглик!» - тільки і слівця...

З того часу на принаді

Вже не ставили сильця.

СИРОТИ

Занедужала сирітка -

Відцуралися усі;

Час пройшов: знов, наче квітка,

Залишала у красі.

Знову хлопці з хистом вдатним

Залицятися, та ба:

«З сіромахою остатнім

Одружуся я хіба!»

Відказала і справдила

Сиротина чарівна:

Під вінцем святим ходила

З бідолахою вона.

І живуть собі щасливо

У коханні та миру,

Ще й нікому (от що диво!)

Не завидують в миру!

З ДУМОК СУЧАСНИХ

Запорожжя та козацтво

Спать уклалися в журбі...

Інший час, панове братство,

Інші теми на добі!

Відлічивши козакові

Поважання данину,

Чи не глянуть мужикові

У хатиноньку сумну?

Глянуть просто, без серпанку,

Яким все обволіка

Пан-поет, що бачив з ганку

Богоносця-мужика.

Наш мужик - то неук темний,

Працівник, але бідар,

Скарб незчерпано-таємний,

Що живився володар.

Довго ним ми рабували;

Кров лилась, свистів батіг,

Іще довше глузували,

Стали падати до ніг.

Бо часом рабування

Нас окрило каяття;

Найсвятіші почування

Зворушили гидь життя.

Але та любов висока,

Хоч правдивою була,

Зором збільшеного ока

Зайвих фарбів надала.

Зникла геть жива людина,

Розпочався був туман;

Та минула ця година

Повишаючих оман...

Перед нами - брат нужденний,

Яким він і справді є.

Тягне жереб свій злиденний

Та кляне життя своє.

Вік пита сірома неба:

Чи не пустять з рук кати?..

Отому найперше треба

Бідоласі помогти!

Появить на очі люду

Його ж сховані скарби -

Справа гідна сил та труду,

Річ достойна боротьби!

Хлоп-мужик, панове братство,

То - підстава в наші дні...

А Січ-мати та козацтво -

Хай царствують у труні!