Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Поезії

Грабовський Павло Арсенович

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Поезії - Грабовський Павло Арсенович - Страница 6

Изменить размер шрифта:

ПОЕТАМ-УКРАЇНЦЯМ

До вас, поети-українці,

Шлю - вибачайте - дружній лист,

Щоб повітати наодинці

Та дяку висловить за хист.

Доходять часом ваші звуки

В мою далечину глуху

І гоять чаром біль розпуки

На самотинному шляху.

Від вас одрізнений навіки,

Докупи думкою живу...

Прийміть же щиро братні стріки

Про нашу долю світову.

Бажав, бач, я сказати в листу

Про рідний брак громадських благ

Та притулить до того змісту

Від себе декілька уваг.

Не все співати нам про квіти

Та любуватися Дніпром...

Година - дбать про шлях освіти,

Люд забезпечити добром;

Спинить навколо голос стонів,

Що крають серденько притьмом,

Розвіять пітьму забобонів,

Впотужить голови умом;

Збудить чуття самопізнання,

Шаноби власної чуття,

Розсунуть цілі прямування

Замість товктися без пуття.

Хай мертва буква вас не мане

До свар, заслонюючи суть;

Славетніш німці чи слов'яне -

Ті спірки краю не спасуть.

З усіх усюд берімо з датки,

А не зачерв'юймо в багні;

Меткої жизності нестатки -

Умови гибелі справжні.

Народ, покинутий на злидні,

Народ, плазуючий у млі,

Повинен стратить риси рідні,

Безслідно стертися з землі!

РОБІТНИКОВІ

Роби на других дні та ночі,

На хвилю праці не заспи;

А візьме сум, заплачуть очі,-

У чарці горенько топи...

Поки останнього хабітку

Не розметають глитаї,

Поки на вічнім заробітку

Не стратиш силоньки свої;

Та не задубнеш без прочинку

Посеред улиці, поки

У карбувальному будинку

Не розлетишся на шматки.

СИРОТИ

Сердешні діти... батька взято;

Смерть несподівано прийшла...

Пекельний Ірод справив свято,

Пир людожерності та зла.

Не поборов страшної муки

Борець хоробрий: все хотів

Знять догори ослаблі руки,

Востаннє стати на катів.

Сердешні діти... вам байдуже;

Ви усміхались, дивлячись,

Як ваша ненька рідна туже,

Слізьми безрадісно ллючись.

Бо ви не знали... Діти, діти!

Так тіштесь, доки ростете...

Чи довго на світ вам глядіти?

Як батько, може, помрете!

СОН

Зелений гай, пахуче поле,

В тюрмі приснилися мені,-

І луг широкий, наче море,

І тихий сум по кружині.

Садок приснився коло хати,

Весела літяна пора;

А в хаті... там знудилась мати,

Ізнудьгувалася сестра.

Поблідло личко, згасли очі,

Надія вмерла, стан зігнувсь...

І я заплакав опівночі

І, гірко плачучи, проснувсь.

СОНЕЧКО ТА ДОЩИК

Якось сонечко казало:

- Буду все собі світити! -

Почув дощик: - Пуття мало,

От я краще буду лити!

- З тебе людям холод, слота, -

Каже сонечко і слуха.

Відрік дощик: - Не робота,

Як почнеться і посуха.

Зазмагались. - Хто все плодить:

Груші, сливи, огірочки?

- А без мене, - дощ доводить, -

Враз пов'януть всі садочки!

Так сперечались довгенько

І на тому покінчили,

Щоб робити звичайненько

Їм обом, як перш робили.

СПІВЕЦЬ

Не згадуй нам про вічну млу труни,

Не згадуй нам про мертвий сон могили;

Даль невідомості мість того розгорни,

Клич до життя, буди дрімучі сили!

Не додавай знесиленим журби,

Не добивай зневір'ям підупалих,

А розбуди на діло боротьби,

Знайди розвагу в світлих ідеалах!

Тоді тебе послухаємось ми,

Замовкнуть в серці почування лячні.

А станемо правдивими людьми

І будемо довіку тобі вдячні!

Поперед інших стяг новий неси,

Карай насильство своїм словом віщим,

Веди нас в мир і горя і краси,

Стань проти зла, доки його не знищим.

Не згадуй же про вічну млу труни,

Не згадуй же про мертвий сон могили,

А засівай зерном добра лани,

Щоб найплідніші жнива уродили!

ІІ

Так казала співцеві громада.

Що ж відмовить співець-бідолага?

Роздавалась не раз ота рада...

Він прямує до людського блага.

Що ж поробиш, як сили в самого

Відібрала напасниця-доля,

Як на жереб терпіння німого

Засудила без жалю неволя!

Як він змучивсь під гнітом скорботи,

Трупом пав, не дійшовши дороги...

Чи сказав хто слівце заохоти,

На годину подав допомоги?

Не судіть же співця так жорстоко,

Що пісні його вкрай сумовиті,

Що сльоза туманить йому око,

Що він скрізь одинокий на світі!