Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Поезії

Грабовський Павло Арсенович

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Поезії - Грабовський Павло Арсенович - Страница 4

Изменить размер шрифта:

ДО УКРАЇНЦІВ

Українці, браття милі,

Відгукніться, де ви є;

Чи живі ще, чи в могилі

Давня слава зогниє?

Чи покраща доля наша,

Мине сором, що вкрива;

Чи до краю спита чаша,-

Рабства чаша вікова?

Гей, докупи, певні діти!

Всіх веде мета одна:

Шлях любові та освіти

Нас навіки поєдна!

ДО ШКОЛИ

Ну, прокидайтеся, діти:

Ранок - до книжки пора!

Сонечко вспіло залити

Все посереду двора!

Швидше вдягайтесь до школи!

Кращі прогаєте дні, -

Пізно вертати, - ніколи

Їх не завернете, ні!

Змалку кохайтесь в освіті,

Змалку розширюйте ум,

Бо доведеться у світі

Всяких назнатися дум.

Треба самим розвертати: [5]

Як і до чого все йде,

Шлях безпомилишно взяти -

Той, що до правди веде.

Щоб не зросли ви на сором

(Бійтесь найпаче того!)

Та не зробились позором

Рідного краю свого!

ЖІНОЧА ДУША

Оюізмучено-недужий,

В туз я поник чолом…

Тихо-тихо ангел дружий

Огорнув мене крилом.

Мов та хмара на блакиті,

Чорна думонька злина …

Що ж ото за ангел в світі;

Що за зоря весняна?

Гасне зірка найясніша.

Ангел ангела втіша…

Та жіноча найніжніша,

Най чаруюча душа.

З ДУМОК СУЧАСНИХ

Запорожжя та козацтво

Спать уклалися в журбі...

Інший час, панове братство,-

Інші теми на добі!

Відлічивши козакові

Поважання данину,

Чи не глянуть мужикові

У хатиноньку сумну?

Глянуть просто, без серпанку,

Яким все обволіка

Пан-поет, що бачив з ґанку

Богоносця-мужика.

Наш мужик - то неук темний,

Працівник, але бідар,

Скарб незчерпано таємний,

Що живився володар.

Довго ним ми рабували;

Кров лилась, свистів батіг,

Іще довше глузували,

Стали падати до ніг.

Бо за часом рабування

Нас окрило каяття;

Найсвятіші почування

Зворушили гидь життя.

Але та любов висока,

Хоч правдивою була,

Зором збільшеного ока

Зайвих фарбів надала.

Зникла геть жива людина,

Розпочався був туман;

Та минула ця година

Повишаючих оман...

Перед нами - брат нужденний,

Яким він і справді є.

Тягне жереб свій злиденний

Та кляне життя своє.

Вік пита сірома неба:

Чи не пустять з рук кати...

Отому найперше треба

Бідоласі помогти!

Появить на очі люду

Його ж сховані скарби -

Справа гідна сил та труду,

Річ достойна боротьби!

Хлоп-мужик, панове братство,

То - підстава в наші дні...

А Січ-мати та козацтво -

Хай царствують у труні!

ЗІЙШЛИ СНІГИ, ШУМИТЬ ВОДА...

Зійшли сніги, шумить вода,

Весною повіва;

Земля квіточки викида,

Буяє травка молода;

Все мертве ожива.

Веселе сонечко блистить,

Проміння щедро ллє;

Гайок привітно шелестить,

Неначе кличе пригостить;

Струмочок виграє...

КВІТКА, ЩО НОГОЮ...

Квітка, що ногою

Стоптана в пилу;

Гук, що вмер луною,

Пронизавши млу;

Огник серед поля,

Що блиснув і згас,-

Се - та світла доля,

Що втекла від нас.

1900 - 1902

КОЗАКОВІ

Не хились додолу, зраджений козаче,

Про лиху пригоду навіки забудь,

Найлютішу муку серце переплаче…

Кинь свій жаль нікчемний, без вагання збудь!

Хай росте здорова, хай цвіте дівчина;

Маєш собі щастя іншого знайти:

Ти - не одинокий, ти не сиротина,-

Єсть у тебе вірні соколи-брати…

Єсть у тебе думки, людові прихильні;

То кохай їх щиро, поміж гурт неси…

Всюди роздаються стони надмогильні:

Власною нудьгою пекла додаси.

Причинись до праці, де, служивши ближнім

За своє кохання чоловік не дба;

Глянь лиш, як слабого знищено спроміжним.

Там твоя турбота, та твоя журба!

МЕТЕЛИЧОК

Мій метеличку любенький!

Як щастить тобі?

Увесь-деньки, моторненький,

Вієшся собі?

- Зелень лугу, блескіт неба -

З того радий я;

Запах квітів - більш не треба,

То - вся харч моя.

Небагацько вік мій ліче,

Через день мине...

Вдій же ласку, чоловіче,

Не воруш мене.

вернуться

- Розвертати - в розумінні розмірковувати.