Оленіада - Роздобудько Ирэн Виталиевна - Страница 5

Вагалися і власники таксо-оленів: такса підвищується, але кількість транспорту зменшиться, що означає безробіття і перехід водіїв-цоцобешників до категорії «низів».

Громадські жіночі організації — «Жінки-матері за свободу розмноження», «Оленева мати», «Природне запліднення» — виступали категорично проти знущання над тваринами.

Феміністичні організації — «Незалежна членкиня», «Стать і потяг!» та «Роги вгору!» — діяли радикально, закликаючи приєднати до тотальної кастрації і деякі верстви населення. Список до програми докладався. У ньому, крім політиків на наркоторговців, чомусь фігурували слюсарі, гінекологи та зубні техніки.

Генетики беззастережно підтримували можновладців, хитро і підступно посміхаючись у марлеві маски.

Молодь намертво стояла в опозиції.

Ройтберг витер піт із чола. Вимив руки після гортання преси і втупився в свою глянсову верстку. Вона явно вже не відповідала вимогам останніх подій. Пробіг очима заголовки: «Приплід рахують восени», «Олениха шоу-зірки Патрісії Поваляй народила оленятко. Фоторепортаж із місця події», «Олень, олень, де ти був?» — і все в такому ж ліричному дусі.

Поки що дебати не виходили поза межі друкованих органів, але Ройтберг шкірою відчував, що конфлікт назріває. До того ж він ніяк не міг забути халепу з любим Семом. Він був уже кастрованим на один розкішний ріг, і голова улюбленця весь час хилилася вбік. Сьогодні Ройтберг залишив його в стайні, а ввечері збирався виправити ситуацію відпилюванням другого рогу, адже бідаха Сем міг задихнутися під тягарем одного величезного рогу. До речі, треба позичити інструменти в рукастого Василенка. І поки він про це не забув, швидко набрав номер мобілки підлеглого.

— Слухай-но, — гукнув у слухавку без усякого привітання, — увечері закинеш мені пилку. Зможеш? Годині о дев’ятій! О’кей?

На тому кінці бездротового зв’язку запанувала тиша.

— Гей, ти там? — гукнув Ройтберг.

— Пилку? Тобі? Навіщо?

— Буду ліквідувати ріг у свого красеня, бо задихнеться, перетисне горлянку під вагою власної голови. Якась наволоч спаскудила тварину. Знав би хто — вбив би на місці. А ти чого перелякався? — після паузи підозріло промовив Ройтберг.

— Я? Ні! Я — нічого... Принесу.

— О’кей! — кинув слухавку Ройтберг. І знову схилився над версткою. Що робити? Кого підтримати? Про що писати?

Треба ретельно відстежити всі новини, а вихід чергового номера пригальмувати хоча б на тиждень...

Після прийняття цього мудрого рішення Ройтберг, не посвячуючи співробітників у свої міркування та плани, оголосив «короткий день» і вийшов на вулицю. Полоззя саней самі помчали його до будинку коханки. Час був, а настрій... Настрій підніметься...

Але він не піднявся! Більше того, дурна баба, ледь прочинивши двері, засмикнуті на ланцюжок, ні сіло ні впало вихлюпнула на його нову дублянку полумисок з чимось гарячим. Розгублений і мокрий, він сів у санчата і попрямував додому.

— Де ти був? — суворо запитала дружина.

— Їздив! — невизначено буркнув Валентин Самсонович.

— А чого ти весь мокрий і смердиш? — підозріло обнюхала дублянку дружина.

Справді, дублянка Ройтберга смерділа вчорашнім курячим бульйоном. «От клята баба!» — подумки вилаявся Ройтберг, маючи на увазі обох.

— В їдальні облився, — сказав він і одразу ж увімкнув два джерела інформації: радіо і телевізор. — Щось таке робиться в світі... Нічого не розумію... Катастрофа якась.

По радіо, як завжди в цей час на каналі «Культура», тривав «прямий ефір» Ніни Ворон. Журналістка ледь встигала промовити дві-три фрази, як на неї сипався шквал дзвінків. Тема була актуальна: «Олені у трипільській культурі». Гість студії, дослідник прадавніх вірувань, наполягав на тому, що ці горді тварини вперше зародилися саме тут, а вже потім тисячоліттями мігрували на Північ. Він наводив приклади наскельних зображень та малюнків на прадавньому кухонному начинні — кам’яних ножах, кухлях та карафах. На них олені зображувалися як свійські тварини, котрі не тільки охороняли помешкання язичників, але й використовувалися для верхової їзди, як поводирі для сліпих, як вихователі дітей і навіть запліднювачі жінок. Як доказ він наводив давні фрески, на яких було зображено любовні сцени між людьми й тваринами.

— На деяких давніх малюнках можна побачити людинооленя і зробити висновок, що міфічні істоти, яких у Греції називали кентаврами, — насправді виникли саме тут... — говорив гість студії.

— Вибачте — у нас новий дзвінок! — час від часу перебивала його Ніна Ворон, — і тоді студія наповнювалася істеричними криками збитих з пантелику пенсіонерів, котрі в цей час завжди слухали радіо:

— Шановна ведуча, — говорив приємний баритон, — я є величезним прихильником вашої передачі! У вас чудовий голос, чи не могли б ми зустрітися завтра о сьомій в...

— Дорога радіопередача! Я телефоную з Яготина; і у мене питання до гостя студії: як він ставиться до того, що яйця в магазині подорожчали на 22 копійки, а цукор — на цілу гривню?

— Митро Митрович, — відповідав на попередній дзвінок лагідний жіночий голос, — я як членкиня гурту «Східні дримбарі» хочу категорично заперечити: в нашому магазині ціна на яйця стабільна.

— О, це ви, Марто Петрівно! — радів дозвонювач. — Марто Петрівно, як ваша нога? Не болить? Допомогла уринотерапія?..

— Шановні радіослухачі, — укотре намагалася вгамувати активність громадян Ніна Ворон, — наша сьогоднішня розмова присвячена актуальній проблемі, яку я б окреслила так: чи варто каструвати наші історичні надбання?! Сподіваюсь, наступний дзвінок...

Наступний дзвінок удерся в ефір обуреним ревом:

— Шановний пане президенте, що ж ми за народ такий...

— Цей дзвінок, певно, не до нас, — перебила радіоведуча. — Нагадую: сьогодні в студії дослідник трипільскої культури, почесний член Академії наук... О! У нас ще один дзвінок.. Прошу, ви в ефірі!

— Каструвати треба всіх... — заскрипів на всю країну незадоволений голос чергового слухача. — Каструвати, пекти на пательнях, зодягати в іспанський чобіток, заганяти голки під нігті, періщити в хвіст і в ...

— Любі слухачі, — увірвала перелік тортур Ніна, намагаючись зберігати привітну інтонацію, — я прошу вас бути толерантними! А моє питання до шановного гостя таке...

Але раптом зачувся досить гучний кашель Академіка, і Ніна Ворон, як справжній професіонал, одразу виправили ситуацію:

— Поки наш гість готується приймати запитання, послухаємо музику!

В ефірі залунала пісня Степана Алаверди:

Пісня була задовга, та й передача добігала кінця. Ройтберг непомітно для дружини перехилив дві чарки коньяку, ховаючись за оксамитовою портьєрою, де в кутку на підвіконні давно зберігалася закуска у вигляді добряче обкусаного шматка сиру-брі, і перейшов до зали, де на повну гучність працювало інше джерело найправдивішої інформації. Поклацав пультом.

Ага... «Парламентські новини»... Камера показувала сесійну залу без жодного коментарю. До неї урочисто входила група жінок-депутатів, тримаючи за краї величезне вовняне полотно. Пройшовши повз інші стільці, вони зупинилися поруч із трикутною трибуною, котру нещодавно покинула фракція «Захист довкілля», і... змахнули покривалом. З нього полетіла вовна. Депутати позатуляли носи. По залі залунали гучні «апчхі». Жінки під команду Меланії Вітерміняйло «Раз-два... Разом!» накрили порожні місця цією ковдрою. На екрані виникла фігура парламентського журналіста.