Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Байки

Глібов Л. І.

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Байки - Глібов Л. І. - Страница 3

Изменить размер шрифта:

1858.

ГУСИ

День за горою погасав;

Затихло все в гаю густому;

Гусятник-хлопець заганяв

Од берега Гусей додому;

Гукав їм: «Гайда!» - і свистав,

Лозиною лінивих підганяв.

- Отак ми дожились з дурною головою!

Отак нас стали шанувать! -

Гелгочуть Гуси між собою.-

Нам тільки й світа - мандрувать

Від хліва до болота,

Та ще к тому така голота

Лозиною тебе жене -

Я, мов, отаман - бійсь мене!

Де ж вона в світі, правда тая,

Коли такеє діється з Гусьми?

Забула, мабуть, доля злая,

Відкіль наш рід і що за птиці ми.

Учені та розумні люде

Усюди славу рознесли,

Що наші прадіди - нехай їм легко буде -

Великий город Рим од ворога спасли…-

А хлопець слуха і сміється:

- Тривайте, прийдуть празники -

І ваша славонька минеться:

Хазяйка побере за вас коповики;

Поопадають ваші роги

Наперекір старовині,

Лежатимете ви на черені

Між стравою, задравши ноги.

Сказав би байку ще не так,

Та мій язик примовкнуть мусить:

Буває, вискочить Гусак,

Почне сичать та ще й укусить.

1892.

ПАЛЯНИЦЯ Й КНИШ

Сиділа у печі хороша Паляниця;

На господиню стала гомоніть:

- А щоб їй так і сяк! І докіль тут сидіть?

У очі вилаю, бо невелика птиця!.

- Мовчи та диш! -

Озвався у куточку Книш.

Коли не людям байка пригодиться,-

Не всяка стежечка без спориша,-

То, може, знайдеться такая Паляниця,

Що іноді послухає Книша.

1891.

ОСЕЛ І ХАЗЯЇН

Один Хазяїн мав леваду.

Самому ніколи левади стерегти,

Бо треба дать у полі раду,

Щоб діла не звести,

А тут ще нікого й наймати:

Робочий час - пильнує всяк.

Знайшовсь Осел-мастак -

Його й найняв левади доглядати,

Проклятих горобців та гав ганяти.

Осел був чесний неборак,-

Не гріх сказать, що слід би й людям так,-

Не то щоб що - листка займать боявся.

Одна біда - що недотепний вдався:

Шкодливих горобців та гав

Він щиро так ганяв,

Що витоптав всі кавуни і дині,

Неначе буря рознесла.

Як глянув господар - і зо зла аж посинів,

Вхопив рубель та й ну гатить по спині

Сердешного Осла.

А люди, сміючись, піддакують ще збоку:

- Отак йому, отак, щоб знав,

Як з баштана робить толоку!

А я б їм те сказав,

Що нічого Ослові дорікати,

Що лучче б розуму спитати

У того, хто наймав.

1864-1872.

ДВА КУМА

- Здоров, Василю, пане-брате!

- Здоров, кумасю мій Кіндрате!

- Чи ти ще там здоров та жив?

- Ох, братику! - Василь завив,-

Мого ти лишенька не знаєш,

Що так питавші

Бог покарав мене: я погорів;

Уся худібонька пропала,

Неначе язиком корова ізлизала…

- Оце бак лихо! Глянь… Коли ж воно

і як?

- А так!

Неділь вже, мабуть, з вісім буде -

Святками до мене зібрались добрі люде.

На бесіді вже, звісно, попились…

От як усі вже розійшлись,-

Пішов я з каганцем до коней у повітку…

Бодай би й не ходить!.

Я, бачся, каганець усе ховав під свитку,

Та якось теє… Зирк - горить!

І, батечку! Як обхопило -

Усе до цурочки згоріло;

Сам трохи-трохи не пропав…

Та се й тужу вже восьмую неділю…

Бодай би я був не діждав!.

Ти ж, куме, як? - Ох, не питай, Василю!

І я чимсь бога прогнівив…

Колись я, братику, правесенько ходив,-

Теперечки, дивись, до чого вже дожився!

Зовсім калікою зробився!.

До мене на святках наїхало гостей:

Дядьки, брати та дехто із людей…

Як милим гостям не радіти?.

Уся кумпанія гарненько підпила…

Поліз у погріб я дулівки ще вточити

(Дулівочка-первак - така смачна була!)…

Щоб іноді з вогнем біди не наробити,

Поліз я поночі, хоча й п’яненький був…

Що ж, пане-брате! Біс мене як пхнув -

Я й покотивсь… Ще як не вбивсь -

не знаю.

Теперечки хоч плач не плач,

Отак, як бач,

На дерев’янці шкандибаю.

- Дурні! - озвавсь до них Трохим,-

Жалкуйте на себе, бо що за диво в тім,

Що в Василя все погоріло,

А в тебе ногу ізломило!

Погано п’яному і поночі, й з вогнем.

- Так що ж його робити?

Не все ж ходить із ліхтарем!.

- О, бити б вас обох та бити!

Горілочки не треба вельми пити.

1853.

ВІВЦІ ТА СОБАКИ

Один заможний господар

Надумався Вовків злякати.

«Що,- каже,- той вівчар

Собак дві сотні назбирати!»

Здається б, і гаразд було:

Вовки полохать перестали,-

Так друге лихо підросло:

Свої Собаки шкодить стали.

Аж жаль бере, як розказать:

З Овечок перше вовну драли,

А далі м’яса забажали

Та й ну щодня Овець качать.

До осені звели отару…

Зосталось, може, з пару,

Та й тих упорали під темну ніч,

Щоб більше не кортіло.

На се коротка річ:

Дурний порядок - дурне й діло.