Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Глібов Л. І.

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Байки - Глібов Л. І. - Страница 13

Изменить размер шрифта:

1891.

ОСЕЛ І СОЛОВЕЙ

Раз у вишневому садочку

Лежав Осел у холодочку.

Побачив він між рястом Солов’я

І став йому гукати:

- Здоров, співун! Насилу вглядів я;

Який маленький ти, а кажуть, що горлатий.

Ану, лишень, утни!

Казали у дворі індики,

Що ніби ти співать мастак великий,

Чи, може, брешуть, вражії сини?

Ану, нехай і я почую,

Яку там пісню ти вдереш -

Веселую чи жалібну якую;

Тут сила не в тому - яку, а як утнеш!.-

І Соловей почав співати;

Лунає пісенька на ввесь садок;

Лежить і слуха дурень головатий,

Неначе справді знає прок.

А Соловей аж горло надриває

І на всі заставки співає:

Щебече, і свистить,

І тьохкає, і торохтить.

На що вже горобці - і ті попритихали

І прислухаться стали.

Замовк співун і на Осла глядить,-

Чи буде, мов, хвалить?

- Ну, молодець! - сказав суддя ухатий,-

Хороший птах:

Хоч невеличкий, та горлатий…

Ти, мабуть, виплодивсь не в наших сторонах.

Коли б ти нашого наслухавсь півня,

Тоді б ще краще заспівав;

Хоч він тобі й нерівня,

А все-таки хоч трохи б перейняв.-

Такої похвали співун не сподівався;

Якби був знав,

То й не співав.

- Прощайте, дякую! - він до Осла озвався.

- Прощай! - сказав Осел.- Навідайсь ще коли,

Бувай здоров, небоже!

Таких суддів, такої похвали

Не дай нам, боже!

1890.

ОРАЧІ І МУХА

У полі Орачі на ярину орали,

І Муха там була,

І хоч її, непрохану, ганяли,

Одначе крадькома і їла, і пила,

Бо звикла змалечку кохаться у чужому.

Надвечір Орачі верталися додому,

І Муха там на розі у вола.

Зустрівсь Комар на лузі край села

Та й каже сміючись: - Добривечір, сестричко!

А ти вже тут чого, моя перепеличко?

Кума чи родичка кому? -

А та йому:

- Бов-бов! Раденький, що дурненький!

Хоч довгий ніс, та розум коротенький,

Бо комарі не сіють і не жнуть…

Ти роздивись: у полі ми орали,

Раненько почали, ввесь день не оддихали,

Тепер додому час, з вечерею нас ждуть.

Ми й між людьми чимало знаєм

Брехливих прихвоснів таких;

Вертяться скрізь, щоб бачили і їх:

І ми, мов, тут - турбуємось і дбаєм!

1891.

ОГОНЬ І ГАЙ

Під Гаєм хтось Огонь покинув,-

Чи подорожній там, чи косарі були,

Чи, може, вівчарі картопельку пекли -

Вітрець моторненький прилинув

І потихеньку роздував.

Розжеврівся Огонь, аж іскри кидать став…

- Ой Гаю! Гаю зелененький! -

Промовив він, пускаючи димок.-

Чи бачиш ти, який я вдавсь тепленький?

В холодний час нагрів би ввесь Гайок…

Мене покинули, мою забули службу;

Коли б Вітрець не був, то, може б, я погас.

Скажу тобі під сей веселий час:

Чому б з тобою нам не поєднати дружбу?

Всю нічку я б тобі світив

І видненько б було, хто б не ходив:

Чи звір який у гущині сховався,

Чи злодій уночі з сокирою підкрався;

І знали б нас як двох братів,

І я б горів, і ти б шумів,

Не турбувало б нас ніяке лихо враже.

Чи правду я кажу - нехай Вітрець нам скаже!

- Авжеж, що так! - піддакнув їм Вітрець,

Усюди вдатний молодець.

Не довго думав Гай, на брехні спокусився,

Не знаючи того, який Огонь дружок.

Вітрець їм зараз прислужився:

Мерщій поніс Огонь в Гайок

І на суху поклав полянку.

Світив Огонь всю нічку, аж до ранку.

Попереду він за сушню узявсь

І потихеньку став тріщати,

А як Вітрець-підлиза розгулявсь,

Тоді вже всюди став палати

І братика свого по пожалів:

І обпалив його, і обсмалив.

Пропав Гайок, аж жаль було глядіти,-

Мов чорная мара стоїть;

Вже більш йому не зеленіти

І краю рідного не веселить.

Молодіж любая, надія наша, квіти!

Пригадуйте частіш ви баєчку мою;

Цурайтеся брехні і бійтеся дружити

З таким приятелем, як той Огонь в Гаю.

24 жовтня 1893. Чернігів.

ЛЯЩІ

В гаю у пана був ставок;

Вода - як скло; на дні - пісок;

Кругом цвіли волошки та васильки;

Червоная калина там росла,

Під гаєм пасіка була,-

Ну рай, та й тільки!

В ставу було чималенько Лящів;

Ніхто їх не ловив -

Ні волоком, ні в’ятірями,-

Життя Лящам,

Мов тим панам:

Гуляють, ляпають хвостами…

Приїхав раз з сусідом пан у гай

І Щук звелів у став понапускати.

- На біса Щук пускаєш, пане-брате? -

Озвавсь сусід,- ось потривай!

Ти гірше тільки тим нашкодиш -

Усіх Лящів позводиш:

Їх Щуки заїдять…

- Даремна річ! - хазяїн став казать

(Та й усміхнувся після того)…-

Жалкую, чом давніш не звів…

А ти ж, сусіде, чув од кого,

Що я охочий до Лящів?