Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Байки

Гребінка Євген

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Байки - Гребінка Євген - Страница 6

Изменить размер шрифта:

СОЛОВЕЙ

«Хто не вгадає? я?

Оце городять небилицю!

Щоб не пізнав я Солов’я,

Щоб не пізнав сю гарну птицю;

Як тілько оком наведу,

То і вгадаю, де співака»,-

Так дядькові казав небіж, Грицько Підсака.

«Ходімо, я тебе до лісу поведу,

Усякої там птиці є багато,

Та буде сором, пане-брате,

Коли б ти Солов’я ізразу не пізнав»,-

Грицькові дядько одвічав.

І ось вони дойшли до гаю;

По гаєві усякий птах літає,

Щебече хто, хто свище, хто гуде,

Аж округи луна іде.

Н е б і ж

Ось, ось де Соловей! Який червоногрудий!

А дметься як, мабуть, великий пан!

Уже то неспроста в його такий жупан.

Д я д ь к о

Та годі, годі, Грицьку, буде

Ту погань, Снігиря, хвалить!

Ся птиця не співа, а як усе щебече,

Вона в гурті як-небудь засвистить;

А більше, голову похнюпивши між плечі,

Насупившись сидить.

Н е б і ж

Так цитьте лишень, ось я зараз угадаю:

Я сучий син, коли оце не він!

Увесь мов золотий, а крильця чорні має.

Д я д ь к о

Та будеш, Грицьку, сучий син:

Се просто Іволга зоветься;

Вона із саду в сад літа,

То вишні гарно об’їда,

То оббива горох, а в співи не вдається.

Н е б і ж

Так ось коли побачив співака!

Яка мальована та штучна птиця!

Вертиться, джеркотить, по дереву скака -

От се то Соловей.

Д я д ь к о

Се навісна Синиця!

І довго так небіж дурненький

Меж птицями знаходив Солов’я;

А Соловей собі сіренький

Над ним співав, сховавшись меж гілля.

ХЛОПЦІ

Учора я дививсь, як хлопці

Гуляли на толоці:

Здається, крам там продавав один,

Другі в опуки тощо грали,

То в дучку булку заганяли,

А далі здумали скакати через тин.

Хлоп’ята там були і прості, і письменні,

І кожний з них по-своєму скакав: -

Один летів як навіжений,

Знай, визвіривсь на тин, та біля його й став;

А інший, голову, мов той москаль, задравши,

Пряменько витягнувсь та й скочив через тин,

Та як же врізався об землю, вражий син,

Колошу розідравши.

А виборного хлопченя

Так скаче високо, так здорово літає!

«Воно мале зовсім, од чого ж так скакає?» -

Собі подумав я

Та й придивляться став: аж сеє бісеня

Як хоче скочить, то аж в землю присідає

Та й присне разом відтіля!

Як ні крути, а правди нігде діти:

Коли б, як виборного діти,

І другі вміли присідать,

То, може б, і вони зуміли так скакать.