Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Лагідний янгол смерті - Курков Андрей Юрьевич - Страница 53
Каву ми допили. Бажання спати не було ніякого, але й лишатися тут, у тамбурі, поруч із Петром, не хотілося. Мій нічний цинізм явно зачіпав його віру, і далі вести цю дискусію не було сенсу.
Повернувшись до купе, я заліз на свою полицю.
На столі досі горіла спиртова таблетка. Жінки спали.
Я повернувся на бік і наштовхнувся ребрами на щось чужорідне. Витягнув із-під підстилки пістолет і запхнув його до рюкзака.
62
Зранку я прокинувся під давно забутий звук — шепіт дощу. На тлі цього шепоту окремими розміреними ударами падали краплі води, яка сочилася крізь щілину в дерев’яному даху купе. Вітер поривами закидав дощ через проріз вікна досередини, і дрібні краплини падали мені на обличчя, але відчув я їх, тільки пробудившись. Провів долонею по щоках — наче вмився.
Я прокинувся останнім, усі решта вже не спали. Гуля сиділа поруч, на моїй полиці. Петро і Галя сиділи навпроти. Усе було як зазвичай, тільки вологий вітер час від часу намагався загасити палаючий примус, на якому стояв казанок.
Усі, крім мене, пили чай. Я всівся. Гуля прихопила казанок рушником і налила чаю ще й мені.
— Уночі Грозний проїхали, — повідомив мені Петро.
За чаєм я вибачився перед ним за свій нічний цинізм.
— Нічого, буває, — без образи відповів він.
За вікном маяла мокра зелень дерев, дахи будинків, путівці. Один із них біг якраз уздовж залізниці. Сіре небо нагадувало про осінь.
Потяг мчав, наче намагався втекти з-під дощу.
Повз нас пролетіла й залишилася позаду мокра платформа з приземкуватою одноповерховою спорудою вокзалу, «Станція Лабінськ». У двох вікнах цього вокзальчика горіло яскраво-жовте, тепле світло.
До мене раптом дійшло, що Кавказ лишився позаду. Ми ще спускалися з його пагорбів, скочувалися в рівнину, імені якої ми не знали. Але російські назви залізничних станцій, які проносилися повз нас, радували душу.
Я подивився на Петра — він теж утупив погляд у вікно. Його обличчя випромінювало царський спокій, в очі повернулася твердість і самовпевненість. Може, і минулої ночі в тамбурі він теж був спокійний і впевнений у собі? Це я психував, намагаючись знайти миттєвий вихід із ситуації, коли все стало зрозуміло. Це я, раптом відчувши себе зрадженим усім і всіма: і полковником Тараненком, і цим піском, і власним попереднім ідеалізмом, — намагався примусити Петра розділити зі мною моє розчарування й невіру. А він приніс мені каву та прочитав лекцію про шкоду цинізму. Але не було в моїх нічних словах цинізму. Принаймні мені зараз здавалося, що не було. Я і тепер міг би, напевно, повторити все те ж саме — моя думка за кілька годин сну не змінилася. Змінився стан. Але, очевидно, стан духу зараз значно сильніший. Якщо тверда омана допомагає Петру залишатися спокійним, то нічого в цьому поганого нема! Нехай і далі обманює себе! Я і сам був би радий дурити себе, приписувати цьому піску чудодійну силу й цілком покладатися на цю силу в майбутньому відродженні України.
— Колю! — відірвав мене раптом Петро. — А ну як ми всі ці наркотики пожбуримо геть на ходу?
— Що таке верзеш! — Галя кинула на нього пильний погляд. — А коли діти знайдуть?
Петро, не звернувши уваги на Галину репліку, все ще дивився на мене — очікував почути мою думку.
Я провів рукою по вологому волоссю. Думав, намагаючись знайти відповідь на його питання.
— Збагни, на кордоні перевірятимуть! — вів далі свою думку Петро. — Спершу російська митниця, відтак — наша. Коли хтось із них попхнеться під брезент — нам гаплик.
— Хтось обов’язково попхнеться, — погодився я з ним. — Може, справді викинути на ходу?
— Якби у річку викинути... — запропонувала Гуля.
Петро посміхнувся:
— Це треба, щоб вагон посеред мосту став як стій і з годину там простояв! — і він заперечливо хитнув головою.
Хвилин за п’ятнадцять ми з Петром пробралися до вантажної частини вагона. Пройшлися під дощем по слизькому брезенту.
— То як, приміримося? — Петро зупинився біля внутрішнього боку рухомих дверей вагона.
Ми спробували відчинити двері, але вони намертво сиділи на місці. Ручки зсередини не було, і ми впиралися руками в мокре дерево, а ногами — у слизький брезент. Ноги від’їжджали, а двері стояли на місці.
— Нічого не вийде, — зітхнув я, відступивши на крок. Під дощем, який дедалі посилювався, витягнув із долонь кілька скабок. Озирнувся на Петра.
— Розумієш, ми, коли двері штовхаємо, стоїмо на мішках, і вони від нашої ваги ще міцніше ці двері тримають!
Петро знайшов край брезенту, відгорнув його, щоб оголити мішки з піском, які підпирали двері.
— Може, посунемо їх?
— Мені здається, це не найвдаліша думка, — зупинив я свого напарника. — Ми ж не знаємо, хто і де буде зустрічати інші мішки!
Петро стурбовано подивився на мене.
— Може, за півгодини потяг зупиниться, і до нашого вагона під’їде якась вантажівка. Що тоді робитимем? Живими нас навряд чи відпустять.
Петро зітхнув. Із його чорних вусів крапала вода. Ми вже обидва були до нитки мокрими.
— Гаразд, ходім до купе, — нарешті промовив він. — Варто ще помізкувати...
Повернувшись до купе, ми викрутили свій одяг — на підлозі від цього з’явилася чимала калюжа. Гуля розтерла мене своєю підстилкою, а Галя, подлубавшись у чорній господарській торбі, поставила на стіл півлітровку «Столичної».
Петро саме сушив рушником голову, завмер і вирячився на пляшку.
— Ти ж казала, що не брала з собою! — повільно і сердито промовив він.
— То я замість ліків, про всяк випадок... Вона була в мене скотчем до дна сумки приклеєна...
— Та ти, — Петро зблиснув очима, але відразу ж скосив погляд на мене, натягнуто посміхнувся, — бач яка у мене... хазяйновита...
Петро здер із пляшки «безкозирку» і налив у дві піалки, на око намагаючись визначити, скільки туди входить. У пляшці лишилося грамів триста.
— Давай, грійся! — кивнув він на мою піалку. Ми випили діловито і без тостів.
— Ще? — запитав Петро, піднявши пляшку над столом. Я кивнув.
Незабаром порожня пляшка полетіла у вікно. Повз нас промайнула ще одна станція з російською назвою. Дощ бив великими краплинами по даху вагона.
Петро відкинувся спиною на стінку. Ми сиділи мовчки і слухали дощ.
Горілка викликала в мені якусь радісну байдужість до найближчого майбутнього. Видно, це була хороша горілка, така ж, яку пив наш народ і до революції, і після.
Поїзд заколисував мене. Стукіт коліс зливався з барабанним дробом крапель об дах вагона. Я влігся на нижній полиці, підігнув ноги під себе, щоб не заважати Гулі. Вже засинаючи, відчув, як турботливі руки Гулі вкривали мене ковдрою. Затишне тепло прискорило прихід сну.
63
Прокинувся я вночі від стороннього шуму. Потяг відбивав колесами по рейкових стиках монотонний ритм. Але до цього ритму мої вуха вже звикли, щось інше вклинювалося в гул рухомого поїзда. І за вікном у нічній темряві пливли плями жовтого кольору.
Я спустив ноги на підлогу і присунувся до вікна.
Уздовж залізниці тепер мчало широке шосе, яким рухалася нескінченна колона вантажних машин із критими кузовами. Їхні фари й розбавляли темряву, додаючи до неї жовтизни. Фари кожної вантажівки били світлом у задній борт передньої. Я побачив усередині однієї машини солдатів, які дрімали, сидячи на лавках уздовж бічних бортів.
Потяг поволі зачав обганяти військову колону. У світлі фар промайнув синій щит: «Тихорєцьк — 50 км, Кущевська — 120 км, Ростов-на-Дону — 255 км».
Колона зупинилась і залишилася позаду. Шосе тепер було суцільною чорною смугою, яка бігла вздовж залізниці. Машин більше не було, і сторонній шум зник.
Я дивився на небо, на нерухомі зірки. Ми дійсно виїхали з-під дощу — усі зорі висіли на своїх місцях, жодна з них не ховалася за хмарою. Попереду на нас чекав гарний сонячний день, і хотілося вірити, що він буде гарний не тільки погодою.
До світанку я встиг заснути ще раз, сидячи за столом, підклавши під голову руки.
- Предыдущая
- 53/69
- Следующая