Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Лагідний янгол смерті - Курков Андрей Юрьевич - Страница 46
Галя дістала таблетку сухого спирту, поклала посередині столу й підпалила. Коли сірник потух, нас і далі освітлювало блакитне полум'я спирту. Тільки було воно не настільки яскравим. Галя поставила згори дротяну підставку, а на неї і джезву. Гуля дістала з баула піали.
«Боже мій, — подумалося мені, — коли я востаннє сидів за нормальним столом?»
Відчуття домашнього затишку зігріло душу.
Петро зайшов до купе, коли Галя вже розливала каву по піалах. Купе наповнилося кавовим ароматом, і цього аромату в повітрі тепер було більше, ніж кави в моїй піалі. Я робив дуже маленькі ковточки, розтягуючи задоволення. Спиртова таблетка і далі горіла, виконуючи роль свічки.
Петро кашлянув, узяв зі столу свою піалу.
— Не той тютюн, — промовив він сумно і зітхнув. Ковтнув кави і знову закашлявся. Було чутно, як Галя вдарила його кілька разів по спині.
— Тихше, тихше! — зупинив її Петро, коли перестав кашляти. — Ліпше кави ще звари.
Галя слухняно зашелестіла пакетом із меленою кавою. Потяг знову смикнувся, вже значно м’якше. Вагон скреготнув і повільно рушив.
— От би зараз чарку перехилити! — бадьоро пролунав голос Петра.
— Тобі не можна, — відповіла Галя.
— У нас усе одно нічого нема з собою... — сказав я.
Знову за глухою стіною службового купе пролунали крики залізничників, і ми замовкли, дослухаючись. Залізничники перегукувалися азербайджанською, тому зрозуміти їх усе одно було неможливо. Незабаром усе стихло, й у вухах лишився тільки ритмічний шум поїзда, що нарешті рушив.
Ми їхали. Порт, напевно, вже лишився позаду. У купе стояв міцний кавовий аромат — Галя розливала у піали другу джезву кави. Очі звикли до темряви, дещо розбавленої блакитним полум’ям спиртової таблетки, і я розрізняв не тільки обличчя Галі, Петра і Гулі, але й вирази їхніх облич.
Петро цього разу пив каву без поспіху, надовго затримуючи піалу в долонях. Навіть напівморок купе не міг приховати впевненої радості в його очах. Галя була задумлива, а Гуля, коли я повернувся до неї, наблизила своє обличчя до мого — її красиві розкосі очі дивилися всередину мене, дивилися з любов’ю і відданістю. Я не зміг утриматися і потягнувся уперед усім тілом, доторкнувся губами до її вуст. Петро голосно клацнув язиком, чим вгамував мене.
— Ладний ти парубок, — сказав він, усміхаючись. — А поводишся, наче той тінейджер! Не хочеш утямити, що ми зараз державну справу виконуємо, — він підняв руку в жесті, що надавав додаткової ваги його словам.
— Послухай, це моя дружина, і я маю право цілувати її, коли захочу. Ти, може, й виконуєш зараз державну справу, а я додому їду!
— Всі ми додому їдемо, на батьківщину, — Петро кивнув. — То гаразд, цілуйся, скільки заманеться, або доки вона схоче! — і він махнув рукою. — Либонь, ти вже й так чимало для України зробив, можеш цілуватись...
Останні слова Петро сказав без будь-якого знущання, і моє миттєве роздратування зникло. Так само, як і бажання цілуватися. Залишилася якась розгубленість. Гучні слова, вимовлені Петром, перемкнули мою увагу. «Ми зараз виконуємо державну справу», «їдемо на батьківщину», «ти вже чимало для України зробив!..» Усі ці звичні газетно-лозунгові кліше раптом вселили в мої думки не властивий мені пафос. Я замислився про найближче майбутнє, про Київ. Справа добігала кінця, і напевно, по приїзді, коли ми доправимо цей пісок куди треба, скажуть нам велике державне дякую. Може, і нагородять чимось? Ну, в будь-якому разі ту дрібничку, про яку я попрошу, вони виконають. Позбавлять мене від загрози, якої, можливо, вже й так не існує. Чого варто їм дати гарантії моєї безпеки? Бо ж у СБУ все на гачку, і ті, хто досі на волі, — теж на гачку. Скаже їм СБУ: цього не чіпати — і ніхто мене більше й пальцем не зачепить! І заживемо ми з Гулею спокійно і весело. Радісно заживемо.
— Слід нам і собі взяти дрібку цього піску, — неголосно мовив Петро, повернувшись до Галі.
Вона кивнула.
— Наберемо торбину і, коли в нас синок знайдеться, насиплемо трішки піску в колиску, щоб справдешнім українцем зростав. Для тебе це не так важливо, — Петро перевів погляд з Галі на мене. — Ти — росіянин, і хай там як, а українцем ти не станеш ніколи... — і Петро важко зітхнув, наче йому нестерпно шкода, що я ніколи не стану українцем.
— А навіщо ставати українцем, якщо я росіянином народився?
— Ти ж в Україні живеш? — запитанням на запитання відповів Петро.
— То й що? І паспорт у мене український.
— Паспорт — це одне, а душа — інше. Душа в тебе російська, «ши-ро-ка»... — сказав Петро і реготнув.
Я пильніше придивився до його обличчя, до його очей. Погляд його здався мені затуманеним, блукаючим. Щось із ним було негаразд. Навіть Галя дивилася на нього здивовано.
Петро знову реготнув і замовк.
— Варт закурити, — промовив він за кілька хвилин, узяв зі столу люльку, знову набив її тютюном із пакета. Прикурив просто від спиртової таблетки і вийшов до тамбура.
— Треба його на пісок посадити, — пожартував я, дивлячись на Галю. — Український дух учить любити чужинців!..
Галя хотіла відповісти, але цієї миті з тамбура долинув регіт Петра. Він сміявся кілька хвилин поспіль, захлинаючись сміхом, а ми сиділи в заціпенінні. Шум коліс поїзда і регіт Петра лунали таким дисонансом, що навіювали думки про божевільню. І раптом до цих звуків додався третій — кілька ударів по дерев’яному даху службового купе. Прокрутивши звукову пам’ять назад, я порахував удари — їх було чотири або п’ять.
Глухі, важкі. Схожі на кроки, посилені замкнутою акустикою нашого купе. А Петро все ще реготав. І Галя вже побігла до нього в тамбур.
— Що це з ним? — запитав я вголос.
— Може, він щось не те курив? — висловила припущення Гуля. Я замислився. Потягнувся до нижньої полички навпроти, знайшов у тьмяному світлі спиртової таблетки пакет із тютюном, який Петро купив у порту. Узяв дрібку цього тютюну, понюхав, пожував. Мені, некурцеві, було складно визначити, наскільки хороший чи поганий цей тютюн. Я знизав плечима.
— Дай мені! — попросила Гуля. Я передав їй пакет.
— Це не тютюн, — упевнено сказала Гуля. — Але ж він сам і не просив тютюну.
— А що він просив? — здивувався я.
— Він хотів купити щось «покурити», а у нас «покурити» означає зовсім інше.
Тепер мені стало все зрозуміло. І я вже шкодував про те, що підтримав цю розмову на національну тему. Виходило, що сперечався я не з Петром, а з тією травичкою, якої він від незнання накурився. Одразу ж вигулькнув іще один висновок — наркотики виганяють із тіла національний дух. Назавжди чи на певний час? Цього я ще не знав, але до ранку можна буде знайти відповідь і на це запитання. Залишалося тільки зачекати на ранок.
Я зав’язав пакет і кинув під стіл, сподіваючись, що потреба в ньому більше не виникне.
Галя привела Петра хвилин за п’ятнадцять. Він ледве йшов. Ми з Гулею допомогли вкласти його на полицю. Накрили підстилками, які витягли з Галиної сумки.
— Холодно мені, — прошепотів, засинаючи, Петро.
Коли він заснув, Галя без слів залізла з підстилкою в руці на верхню полицю і затихла там, засинаючи.
Ми з Гулею витягнули з баула верблюжу ковдру і влаштувалися вдвох на нижній полиці. Я ліг скраю, а Гуля — біля стіни. Полиця була завузька: можна було вдвох лежати упритул на спинах чи боком, але кожного разу, коли Гуля поверталася на другий бік, я зависав над підлогою, виставляючи руку вперед. Розуміючи: якщо й засну, то тільки до першого падіння, я намагався розважитися думками і спогадами. І перше, що пригадалося, — це штормова ніч у каюті плавучого рибзаводу, коли Даша, похропуючи, втримувала мене сильною рукою. Чи була та койка ширша за цю? Напевно, була, але не набагато. Але й Даша була ширша за Гулю в декілька разів.
А Гуля вже спала, лежачи на животі і повернувшись обличчям до мене. На столі догоряла спиртова таблетка — її вогник зменшився до розміру сірникового полум’я і ось-ось збирався погаснути.
- Предыдущая
- 46/69
- Следующая